Materiał ten jest dostępny również w języku polskim/
Цей текст також можна прочитати польською мовою
Оксана Забужко є однією з найбільш знаних українських письменниць у Польщі. Напередодні повномасштабного російського вторгнення в Україну Оксана Забужко прилетіла на презентацію своєї книги до Варшави, але вже не змогла повернутися до Києва. Її 90-то сторінкова «Найдовша подорож» – це водночас особиста історія пережиття російського повномасштабного вторгнення в Україну й есе, за словами письменниці, про два плани російсько-української війни: 30-літній та 300-літний. Цей текст вона писала українською мовою на трьох письменницьких резиденціях у Польщі: у Варшаві, Красногруді та Гданську навесні-влітку 2022 року. Ще до того, як Забужко завершила його написання в липні 2022 року, права на видання тексту купили одразу 5 європейських видавництв: італійською (Einaudi), німецькою (Droschl), норвезькою (Kagge), шведською (Norstedts), польською (Agora). Польськомовний переклад «Найдовшої подорожі» з’явився на полицях польських книгарень 25 січня 2023 року. Його авторкою є польська перекладачка та літературознавиця Катажина Котинська.
Біографія
Оксана Забужко народилася 19 вересня 1960 року в Луцьку. У 1982 році закінчила філософський факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка. У 1985 році дебютувала поетичною збіркою «Травневий іній». У 1987 році захистила кандидатську дисертацію з філософії. У 1996 році вийшов її перший роман «Польові дослідження з українського сексу», який спричинив дискусії в українських інтелектуальних колах та став одним з найзнаковіших українських романів 1990-х.
Оксана Забужко є авторкою декількох науково-популярних праць з україністики: «Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період» (1992), «Шевченків міф України: спроба філософського аналізу» (1996), «Notre Dame D’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007), в останній – письменниця пробує по-новому відчитати творчу біографію Лесі Українки.
У 2009 році вийшов другий роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів» – родинна сага декількох поколінь від часів Другої світової війни й до 2004 року, в якій постає образ України напередодні Помаранчевої революції. У цьому тексті українська історія та сучасність тісно взаємопов’язані між собою.
Є авторкою низки збірок есеїстики. За збірку «І знов я влізаю в танк…» (2016) у 2019 році отримала Шевченківську премію.
Київ-Варшава: жінка з валізкою
23 лютого 2022 року Оксана Забужко сіла у Києві в літак, який летів до Варшави. У Варшаві 24 лютого мала відбутися презентація польського перекладу збірки есеїв письменниці «Планета Полин» / Planeta Piołun, після якої Оксана Забужко мала повернутися до Києва. Із собою до Варшави письменниця взяла лише одну валізку, яка в тексті постає як символ єдності з минулим (того всього, що вдалося взяти з дому). Уже згодом, купивши у Страсбурзі (Франція) — після виступу у Європарламенті — нову валізку «що ще гірше» і залишивши у готельному номері стару, зробила їй декілька знімків «на пам’ять». У тексті образ «жінки з валізкою» для читачів та читачок проступає уособленням доль тих мільйонів українок, які у зв’язку з російською військовою агресією були змушені покинути свій дім, не знаючи, коли зможуть повернутися назад.
«Найдовша подорож» є також своєрідним щоденником перебування письменниці поза Україною, в Польщі. Вона описує власні враження від прем’єри театральної постановки польського театру ім. А. Шифмана у Варшаві інсценізації збірки есеїв «Планети Полин», яка відбулася у травні 2022-го. Режисеркою вистави була Світлана Олешко, засновниця харківського театру «Арабески», яка з березня 2022 року працює у Варшаві. У лютому 2023-го театрали повторили «Планету Полин», додавши до неї фрагменти «Найдовшої подорожі».
Поза межами України з початку повномасштабної війни Оксана Забужко бере активну участь у донесенні до західної аудиторії українського наративу щодо України, української культури та російсько-української війни. Це є важливим під час російської інформаційної війни проти західного світу (збірка есеїв письменниці «І знов я влізаю в танк» (2016) значною мірою була присвячена протистоянню інформаційній війні, яку веде Росія проти України).
Восьмилітня-тридцятилітня-трьохсотлітня війна
У «Найдовшій подорожі» письменниця продовжує лінію антиколоніально-антиімперського наративу в дусі попередньої книжки «Як рубали вишневий сад» (2021), присвяченої українській еміграційній інтелектуалці Оксані Радиш-Міяковській. У «Подорожі» Забужко розповідає західним читачам про Україну: про те, чому Україна зламала російський сценарій «взяття Києва за три дні» – і яке в цього є політичне, культурне, історичне, соціальне підґрунтя тощо. Під час варшавської презентації книги 14 лютого 2023 році на цьому моменті оповіді письменниці публіка вибухнула оплесками.
Письменниця звертається до концепції «банальності зла» Ханни Арендт, яка описала основні аспекти втілення насилля проти цивільних жителів — насилля нацистів проти євреїв під час Другої світової війни. Забужко неодноразово згадує про історію Другої світової. На думку письменниці, світ визнав перемогу Радянського Союзу як борця з нацизмом, проігнорувавши його злочини: зокрема злочини, вчинені радянськими військовими проти цивільних жінок (письменниця проводить паралель зі злочинами, вчиненими російськими солдатами проти цивільного населення в Бучі під Києвом у березні 2022 році).
Забужко у своєму есеї невипадково згадує термін «польська криза», порівнюючи його з терміном «українська криза», критикуючи текст американського політолога Джона Міршеймера для The Economist, в якому він використовує означення «українська криза» щодо першого етапу російсько-української війни. Ця паралель сягає 1939 року, коли 1 вересня Польща зазнала воєнної агресії з боку нацистської Німеччини, а 17 вересня розпочалася воєнна інтервенція Радянського Союзу.
Вказуючи на польський контекст, письменниця порівнює два міста: Гданськ та Маріуполь. «Я дописую цей розділ у Гданську, місті, за яке ніхто не хотів умирати восени 1939 року, достоту як тепер, навесні 2022-го, ніхто не хоче вмирати за Маріуполь». Письменниця підкреслює подібності досвідів цих двох портових міст, що крім трагічної ролі під час війни (Гданськ – Другої світової, Маріуполь – російсько-української), є ще й містами-побратимами. Ці два міста стали першими, які прийняли нищення обох воєн та стали символами героїчної оборони (бої за Вестерплатте 1939 року / бої за Азовсталь 2022 року) та боротьби, якою завершилася нерішучість західної дипломатії перед обличчям агресивної експансивної політики як нацистської Німеччини в 1930-40-х, так у 2010-20-х Росії.
Для Забужко російсько-українська війна є водночас і восьмилітньою, і тридцятирічною, і трьохсотлітньою. Письменниця опираєтеся на історію колонізування України: на початку 18 сторіччя новостворена Російська імперія використовує українських інтелектуалів як кадри до найважливіших сфер діяльності: політики та церкви. Забужко інформує читача, що Російська імперія формувалася на українських кадрах, використовуючи інтелектуальні ресурси Малоросії – навіть сам концепт Малоросії був створений українськими інтелектуалами, за приклад було взяти саме Грецію та Рим: Малоросія (Греція) постає як велика культура, Великоросія (Рим) — мала, похідна від великої.
Забужко також показує приклад того, що росіяни під час війни продовжують елітоцид українців, як проводили його під час радянської окупації України (приклад «Розстріляного Відродження»). Друзі Оксани Забужко навесні 2022 року, коли тривають бої за Харків, змушені змінювати місце перебування, аби уникнути російських диверсійних груп.
Для Забужко ця книга є хронікою незакінченої війни. Письменниця підкреслює те, що ця війна є вплетеною в тканину історії.
Оксана Забужко на шляху українсько-польського порозуміння
Оксана Забужко сприяє українсько-польському порозумінню та співпраці, беручи участь у польських книжкових фестивалях та даючи інтерв’ю польським виданням. Письменниця отримала в Польщі низку престижних нагород, її тексти ставали предметом обговорень, а також були інсценізовані на сценах польських театрів тощо.
У 1993 році на сторінках українського журналу «Всесвіт» Забужко опублікувала статтю «Уроки Мілоша», у якій вона знайомить українських читачів з життям та творчістю польського поета та есеїста Чеслава Мілоша, описуючи зустріч з ним у компанії Адама Міхника та Адама Заґаєвського в квітні 1992 року у Нью-Арку, США. Цей текст відкривав еміграційну, дисидентську культуру Польщі, яка була назагал маловідома та прихована для українського читача до часу здобуття Україною незалежності.
Восени 2013 року письменниця отримала літературну нагороду Центральної Європи «Анґелус» за польський переклад роману-саги «Музей покинутих секретів», який зробила Катажина Котинська. Премія «Анґелус» надається щорічно центральноєвропейським авторам польським містом Вроцлав. За всю її історію з 2006 року вона була надана крім Оксани Забужко ще 3 українським авторам (Юрію Андруховичу, Сергію Жадану та Катерині Бабкіній).
У листопаді 2013-го на полицях польських книгарень з’явилася книга-розмова польської публіцистки Ізабелли Хруслінської з Оксаною Забужко. Акурат ця книга стала відповіддю для польських читачів та читачок на питання, які постали у зв’язку з Революцією Гідності в України та агресією Росії проти України. У цій книжці Оксана Забужко, зокрема, розповідає про особистий досвід рецепції польської культури. У передмові до польського видання «Планети Полин» Оксана Забужко пише для польського читача про те, як польська культура вливала на неї в ранньому віці. Наприклад, як польські видання, які передплачувала українська інтелігенція (батьки Оксани Забужко) в Радянському Союзі, давали можливість читати польську літературу, а також світову літературу в польських перекладах.
У січні 2023 року видавництво Фундації «Pogranicze» видало другу частину книжкової серії «Biblioteka Poezji Ukrainy \ Бібліотека Поезії України» «w obliczu wojny \ перед лицем війни». З-поміж 10 книг серії однією з них є збірка поезій Оксани Забужко, яка має назву «Wiersze ciemnych lat \ Вірші темних років», видана водночас українською та польською мовою. На резиденції «Dwór Miłosza» в Красноґруді, заснованоній Фундацією «Pogranicze» у 2002 році, Оксана Забужко у липні 2023 року дописала есей «Найдовша подорож».
Згідно з рейтингом польського часопису «Książki» польське видання «Планети Полин» увійшло до переліку 10 найкращих книг 2022 року в Польщі.
Забужко і Młodzież Wszechpolska
Негативна тенденція зривів презентацій української письменниці в Польщі розпочалася у листопаді 2022-го, коли нагородження письменниці премією ім. Станіслава Вінценза в Кракові було зірване крайньою правою молодіжною організацією Młodzież Wszechpolska. Низка польських інтелектуалів та польський PEN клуб засудили дії націоналістів. Подібна ситуація повторилася у грудні 2022-го у Вроцлаві, а згодом в інших польських містах. Молодіжна права організація Młodzież Wszechpolska звинуватила Оксану Забужко у фальшуванні історії. Оксана Забужко засудила ці провокації під час презентацій власних книг. «Я люблю польську культуру. Я говорю польською», – відповіла вона під час першої зірваної зустрічі із читачами у Кракові.
Приклад Оксани Забужко є важливим для пошуків українсько-польського порозуміння. Для неї Польща стала місцем прихистку, як і для багатьох українців після 24 лютого 2022 року.
Євген Яковенко