Україна потребує більше військових. Чи змінить ситуацію новий закон про мобілізацію? – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Україна потребує більше військових. Чи змінить ситуацію новий закон про мобілізацію?

Пьотр Андрусечко
Юлія Кириченко
16 Травня 2024
Україна потребує більше військових. Чи змінить ситуацію новий закон про мобілізацію?
Пьотр Андрусечко
Пьотр Андрусечко
Цей текст також можна прочитати польською мовою
Materiał ten jest dostępny również w języku polskim

Військова ситуація в Україні дуже складна. На фронті не вистачає людей, про це кажуть майже всі командири. З початком осені Росія атакує в Донецькій області, не беручи так звану оперативну паузу. 10 травня РФ розпочала операцію на півночі Харківської області, змусивши українські війська перекинути туди резерви, яких постійно не вистачає.

18 травня набуває чинності новий закон про мобілізацію. Тема мобілізації давно викликає бурхливі дискусії в Україні, а у квітні вона торкнулася українців, які перебувають за межами країни.

Одне з положень нового закону передбачає, що усі чоловіки віком від 18 до 60 років упродовж двох місяців повинні оновити облікові дані. Це стосується й тих, хто за кордоном. Якщо особа цього не зробить, їй відмовлять у наданні консульських послуг у закордонних дипломатичних установах, наприклад, не видадуть новий паспорт.

Читайте також: Життя з недійсним паспортом за кордоном. Розмова з координаторкою Центру підтримки Українського дому у Варшаві Оксаною Пестриковою

Для того, щоб не всі мусили воювати

Про потребу в людях на фронті і, відповідно, про посилення мобілізації почали більше говорити минулого року після невдалого літнього наступу. Хоча дехто з солдатів вже у 2022 році говорив «воювати доведеться всім». Але до літнього наступу 2023 року увага була зосереджена насамперед на постачанні озброєння та боєприпасів, які були дуже потрібні, але за які доводилося вести мало не «бої» із західними партнерами. Основний меседж був такий: дайте нам зброю, бо люди є. І навіть тодішній головнокомандувач генерал Валерій Залужний восени 2022 року заявив, що більше солдатів не потрібно.

Можливо, такий підхід політичного та військового керівництва був комунікаційною помилкою. На початку російського вторгнення тисячі добровольців, у тому числі й з Польщі, вишикувалися перед мобілізаційними пунктами. Багатьом тоді сказали, що вони не потрібні. Вочевидь той момент можна було використати більш оптимально.

Після 2022 року чимало говорили про приклад Ізраїлю. Звісно, Ізраїль та Україна – дві різні реальності: різний ворог, різні потреби. Проте Україна могла б створити систему підготовки, яка б охопила частину суспільства, в тому числі тих, хто на той момент не підлягав мобілізації. Водночас це мала б бути система, заснована на якісному та достатньо тривалому навчанні. Очевидно, що чим краще навчений боєць, тим впевненіше він почувається. Новий закон про мобілізацію почасти розв’язує це питання, адже запроваджується базова підготовка замість скасованої строкової військової служби. Її зобов’язані пройти чоловіки віком 18-25 років, причому особам до 24 років дозволяється обирати період служби. За воєнного стану базова підготовка триватиме три місяці. Один місяць – загальновійськова підготовка, два – професійна. Можливо, якби такі зміни запровадили ще у 2022 році, підготовка могла б тривати довше і принесла кращі результати.

Профіль навчання має вирішальне значення. Проте на практиці виявляється, що сьогодні далі є з цим проблеми. Нещодавно один із командирів, який воює на Донеччині, розповів, що з 20 нових бійців, які прийшли до його підрозділу, чимало практично нічого не вміють. На щастя, цей підрозділ ще проводить власні навчання на власному полігоні, але така ситуація явно затягує час для боротьби. Це, безумовно, має змінитися, адже це також є основою необхідного елемента мобілізації – довіри громадян до системи.

Чи допоможуть Україні мобілізувати її громадян уряди інших країн?

Питання мобілізації в Україні також змусило зайняти позицію щодо цього питання урядовців та політиків у багатьох європейських країнах, де проживають українські біженці та іммігранти.

Нещодавно швейцарська газета Neue Zürcher Zeitung написала, що їх політики закликають до повернення до України 11 тисяч чоловіків призовного віку. 

«Будь-який військовозобов’язаний громадянин України не має жодних обґрунтованих підстав для надання йому захисту, оскільки він (захист – ред.), в першу чергу, призначений для жінок, дітей та людей похилого віку. Швейцарія повинна допомогти Україні з поверненням військовозобов’язаних чоловіків. Ми не хочемо приймати де-факто дезертирів, які втекли з країни, яка зараз потребує їх присутності на місцях», – прокоментував для швейцарської газети депутат від «Партії лібералів» Крістіан Вассерфаллен.

До голосу лібералів доєднались також представники Швейцарської народної партії. Її депутати бажають винести питання угоди про реадмісію на розгляд нижньої палати парламенту країни – Національної ради.

«Той факт, що Швейцарія упродовж двох років приймає дезертирів і підтримує їх за гроші платників податків, є насмішкою над статусом захисту. Ми демонструємо брак солідарності з Україною. Якби існування Швейцарії було під загрозою, ми б не були задоволені, якби інші країни прихистили сотні тисяч наших солдатів і продовжували вважати, що роблять щось хороше», – заявив Паскаль Шмід, депутат Швейцарської народної партії.

Голоси швейцарських політиків викликали обурення серед українських організацій в цій країні.

«Це цинічна спроба розв’язати українське питання. І це роблять політики з країни, яка навіть не дозволила третім країнам передавати зброю, виготовлену у Швейцарії, для допомоги Україні. Якщо військовозобов’язаних дійсно відправлять назад, то я сподіваюся, що їм дадуть зброю», – відповів голова Товариства українців у Швейцарії Андрій Лушнік.

У словах Лушніка є багато гіркої правди. Наприклад, Швейцарія (посилаючись на нейтральність) не погодилася на продаж 35-міліметрових боєприпасів для зенітних комплексів Gepard, наданих Німеччиною, які захищають, зокрема, і українські міста від атак безпілотників-камікадзе. Донедавна Швейцарія була єдиним виробником цього виду боєприпасів у Європі.

Але швейцарські політики не єдині в Європі, хто порушує це питання. Мабуть, Польща була першою країною, яка відреагувала на введення Україною консульських обмежень для українців, які перебувають за кордоном і підлягають мобілізаційному обов’язку.

Міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш вже 24 квітня заявив, що Польща готова допомогти Україні повернути чоловіків призовного віку назад в Україну.

«Думаю, багато поляків були обуреними та обурюються, коли бачать молодих українських чоловіків у кав’ярнях, і чують, скільки зусиль нам доводиться докласти, щоб допомогти Україні», – висловився міністр.

Вслід за польським міністром оборони, також литовський міністр оборони Лаурінас Кащюнас допустив можливість допомогти Україні у питанні повернення чоловіків-мігрантів. Але він додав також, що наразі важко сказати, на чому полягатимуть конкретні дії. І додав, що Литва в цій справі буде слідкувати за діями Польщі.

Ніхто не висилатиме силоміць

Заява Косіняк-Камиша викликала занепокоєння серед польського бізнесу. У Польщі перебуває 371 тисяча українських чоловіків, які можуть підлягати мобілізаційним зобов’язанням. Українські біженці та мігранти сприяють зростанню ВВП Польщі. І гіпотетичне посилення правил щодо їхнього перебування вплине не стільки на повернення додому, скільки на подальшу міграцію до країн, які не декларують допомогу Україні в цьому питанні.

Серед них і Німеччина, куди вже прибула низка українських біженців із Польщі. Канцлер Німеччини Олаф Шольц нещодавно заявив, що українським чоловікам, які легально працюють у Німеччині, нічого не загрожує. Німеччина, як і Польща, потребує працівників.

«Українці з роботою зможуть залишатися у Німеччині, попри те, що Україна хоче повернути громадян, які проживають за кордон. Правова ситуація така, що проживання тут не ставиться під сумнів. Працевлаштування також веде до безпеки проживання», – заявив Шольц.

У травні фінська міграційна служба поінформувала, що зміни у процедурі надання тимчасового захисту українцям призовного віку не плануються. І здається, що такий підхід, як у Німеччині чи Фінляндії, матиме перевагу в Європі.

Щобільше, заява міністра оборони Польщі була частково спростована, хоча чіткої позиції польської влади досі немає. Наприкінці квітня заступник міністра закордонних справ Анджей Шейна заявив, що Польща може не продовжити термін перебування для чоловіків, які підлягають мобілізації, якщо цей термін закінчиться. Але ключовим моментом, як зазначив Шейна, стало би звернення українського уряду до польських колег у цьому питанні. А на цей момент ніщо про це не віщує. Віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина в інтерв’ю Deutsche Welle сказала, що Україна не буде примусово повертати чоловіків призовного віку з-за кордону.

Між справедливістю, потребами та фальшивими нараціями

На думку міністерства оборони мобілізаційний закон призведе до зміни ситуації, за якої частина людей воює, а частина «живе своїм мирним, спокійним життям».

«Ця разюча відмінність, яка впадає в очі кожен раз, коли повертаєшся з Донбасу у мирні міста, не є нормальною. Це було б зрозуміло, якщо б у нас був слабкий ворог. Наразі ворог такий, що потрібно мобілізуватися всій країні, усьому суспільству», – заявив 11 травня речник Міноборони Дмитро Лазуткін в ефірі телеканалу Еспресо.

Справді, для багатьох в Україні питання мобілізації від самого початку було питанням справедливості. Тим, хто воює, особливо з початку російського вторгнення, і їхнім родинам важко зрозуміти тих, хто цього уникає. Але наскільки і як швидко це змінить новий мобілізаційний закон, сьогодні сказати важко.

Згідно з дослідженням, проведеним наприкінці березня Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва,19%Зокрема 7% опитаних висловили готовність приєднатися до сил оборони в разі мобілізації, 9% – готові приєднатися до сил оборони у разі, якщо військові дії наблизяться до місця їхнього проживання, а 3% заявили, що вже воюють. населення готові воювати на фронті. І ще 35% надавати посильну допомогу (наприклад, фінансову підтримку).

Ці цифри можна порівняти з ситуацією перед повномасштабним вторгненням Росії. На початок лютого 2022 року готові до бою були 22,5% респондентів. Директор Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань вважає, що 19% – це досить високий показник.

Для порівняння, згідно з дослідженнями, проведеними у Польщі наприкінці минулого року, лише 15,7% польських громадян були готові стати на захист своєї країни. Це також відповідь тим у Польщі, хто вважає, що українці тусуються у варшавських кав’ярнях, а не воюють на фронті.

За словами професора Олексія Гараня, проблеми з мобілізацією викликані рядом причин.

«Затягування війни, нестача західної техніки, кров та страждання, загибель близьких людей. Нас приспали надоптимістичними заявами, отож були завищені сподівання. Скандали у владі, роздуті телеграмом і ютубом, які, на жаль, є основними джерелами (інформації – ред.) про війну. Відчуття відсутності справедливості (“хто з родичів наших можновладців на фронті”?). Непродумана комунікаційна стратегія як з мобілізації, так і з поставленням на облік тих, хто перебуває за кордоном. На облік треба ставати, але коли підривається довіра до держави і немає достатніх і вчасних роз’яснень, то відновлювати цю довіру тяжко. Тож потрібна відповідна комунікаційна стратегія влади, а головне – чесна розмова із суспільством», – написав Олексій Гарань на Фейсбуці. 

Питання мобілізації в Україні намагається використати Росія, поширюючи дезінформацію. На думку керівника Центру протидії дезінформації Андрія Коваленка, помітно, що «росіяни активно формують розкол між тими, хто лишився в Україні й тими, хто виїхав за кордон. Їхня мета – поділити українців». Коваленко підкреслює, що серед розповсюджених меседжів є такі: «Вони вас усіх хочуть відправити в окоп… Ваші права порушують… Держава вас принижує… Європа вас захищає, а Україна гнобить». На думку експерта, дії Росії – це «класична технологія розколу». 

Дехто з військових вважає, що потрібні передовсім системні і якісні зміни в структурах ЗСУ. І в першу чергу треба мати справу з тими, хто зараз перебуває в країні. 

До того, війна з Росією вимагає міцного тилу. Як написав у мережі Х Тарас Чмут, керівник фонду «Повернись живим», завданням держави є «знайти справедливий і прозорий механізм, де одночасно відбувається і мобілізація, і зберігається ключовий економічний потенціал країни».

Проте, чи новий закон змінить діаметрально ситуацію, покаже час. Тільки, що часу, на жаль, не вистачає.

Пьотр Андрусечко, Київ

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись