Хоча останніми роками Польща є європейським чемпіоном із прийняття нових мігрантів, вона досі має один із найнижчих у ЄС індексів натуралізації. Мігранти досі рідко стають польськими громадянами, відповідно не беруть участі у виборах, а політики не змагаються за їхні голоси. Але невдовзі це може змінитися.
До завершення польських президентських перегонів залишається понад місяць, але якщо зараз назвати головні теми кампанії, то це безпека, міграція та Україна.
Безпека як захист кордонів і зростання оборонних видатків, але і як зміцнення потенціалу Європи після приходу до влади в США Дональда Трампа; міграція у контексті більш ретельного контролю за тим, хто приїжджає до Польщі та боротьба з мігрантською злочинністю. Це теми з класичного репертуару правих політиків, але тут у дебатах кандидатів на посаду президента Польщі можна почути принаймні якийсь конструктив. Натомість заяви про Україну та українців це приклад популізму та нагнітання негативних емоцій.
І кандидат від Громадянської коаліції Рафал Тшасковський, і громадянський кандидат афілійований з партією «Право і справедливість» Кароль Навроцький вже кілька разів заявляли, що не відправлять польські війська у складі європейської миротворчої місії в Україну. Кандидат Конфедерації Славомір Менцен навіть спеціально поїхав до Львова, щоб оголосити про це на Цвинтарі Орлят, а при нагоді поборотися з «бандеризмом». Уся ця трійка, яка лідирує в соцопитуваннях, в один голос просуває ідею обмеження виплат родинної допомоги 800+ (залишити її тільки тим українським біженкам, хто працює та платить податки у Польщі), що може значно погіршити становище родин, де є особи з інвалідністю, важкохворі або літні родичі, що вимагають постійної опіки. Є й дрібніші сюжети, типу звинувачень Навроцького на адресу українських мігрантів, що вони погано себе поводять у чергах до польських лікарів, але ефект однаковий – Україна та українці у Польщі систематично представлені в темному світлі.
Поведінку політиків легко пояснити суспільними настроями: якщо поляки ще погоджуються на військову допомогу українській державі, то вже допомога біженцям у понад половини суспільства не викликає симпатії. На думку поляків, Україна має погоджуватися на мир навіть з територіальними поступками Росії, виборці втомлені війною і переконані, що вже забагато на неї витратили. Але є ще один аспект: польські політики хоч праві, хоч центристи не дуже переймаються думкою українців, бо українці за них не голосують. Українські мігранти досі рідко стають громадянами Польщі.
Паспорт для небагатьох
Насправді громадянами у Польщі рідко стають всі іноземці, не тільки українці. Польський індекс натуралізації – співвідношення кількості мігрантів, що отримали громадянство, до загальної кількості іноземних мешканців з візами та картами перебування виданими на строк понад 6 місяців – у 2021 р. становив лише 1,7%, тоді як середній показник в ЄС – 2,2%. У 2021 році Іспанія, співмірна з Польщею за площею та кількістю населення, надала громадянство 144 тисяч мігрантів. Франція та Німеччина визнали громадянами по 130 тисяч осіб кожна, Італія – понад 120 тисяч, Швеція – майже 90 тисяч. Водночас у Польщі кількість натуралізованих іноземців не дотягла навіть до 10 тисяч.
Чому так? Щоб стати польським громадянином в рамах адміністративної процедури, іноземець повинен мати стабільне джерело доходу, винаймати житло або бути його власником, підтвердити знання польської мови на рівень В1, а також виконати одну з таких умов: а) протягом щонайменше 3 років безперервно та легально проживати в країні на підставі дозволу на постійне проживання або дозволу на проживання довгострокового резидента ЄС; б) протягом щонайменше 2 років безперервно та легально проживати на підставі дозволу на постійне проживання або дозволу на проживання довгострокового резидента, водночас щонайменше 3 роки перебувати у шлюбі з громадянином Польщі; в) протягом щонайменше 10 років безперервно та легально проживати в Польщі, маючи дозвіл на постійне проживання, дозвіл на проживання резидента довгострокового ЄС або право на постійне проживання; г) протягом щонайменше 1 року безперервно та легально проживати в Польщі, маючи дозвіл на постійне проживання, отриманий у зв’язку з польським походженням або Картою поляка.
Хоча ці вимоги не є суворими (не треба відмовлятися від «старого» громадянства, достатньо мати помірковані доходи), донедавна їх могли виконати не так багато іноземців. Більшість українців та білорусів спочатку приїжджали до Польщі як тимчасові працівники, і лише після кількох, а часом кільканадцяти років оселялися тут. Те, що більшість мігрантів одразу бралася за роботу, без періоду адаптації, погано позначилося на вивченні мови. Та й записатися на державний сертифікований іспит В1, що проходить лише чотири рази на рік, ще та пригода!
Тому не дивно, що Польща протягом останньої декади надала громадянство меншій кількості іноземців, ніж Швеція протягом одного року. А до 2018 року більше паспортів взагалі видавав президент у рамах екстраординарної процедури ніж усі воєводи в рамах звичайної адміністративної.
Недовиборці
Українська міграція до Польщі почала стрімко зростати у 2014-2015 роках, і у переддень повномасштабного російського вторгнення у країні перебували близько 1 мільйона українських трудових мігрантів. Після 2022 року до них приєдналися понад мільйон українських біженців, частина з яких повернулася додому або поїхала до інших країн ЄС. На початку 2025 року, українська громада у Польщі нараховує близько 1,7 мільйона осіб. Це понад 4% населення країни.
Натомість польськими громадянами протягом останніх 10 років, з 2015 по 2024 рік, стали менше ніж 40 тисяч українців (31,9 тисячі за даними МВС отримали польське громадянство у 2015-2023 роках, за 2024 рік поки немає даних про країну походження заявників, але знаємо, що всього позитивних рішень було ухвалено 16,3 тисячі, а українці у попередні роки складали приблизно половину заявників).
Дещо понад чверть нових польських громадян, тобто близько 10 тисяч, проживає у Варшаві та столичному Мазовецькому воєводстві, до 7 тисяч – у Кракові та Малопольщі. Решта регіональних громад є ще дрібнішими. Оскільки походження та мігрантський досвід це не єдине, що впливає на голоси виборців, не дивно що польські політики не працюють з цією аудиторією, не дбають про те, аби враховувати її інтереси, чи принаймні їх не паплюжити.
Вибори до Сейму у 2027 за іншими правилами?
Якщо у 2019 польські партії запрошували іноземців, зокрема українців, до своїх списків, щоб маніфестувати відкритість на різнорідність та міграцію, то вже під час виборів 2023 рік тренд став більш консервативним. Навіть Громадянська коаліція воліє не висилати українцям позитивних меседжів. Єдина польська політикиня-кандидатка в президенти, що присутня в Києві на третю річницю Великої війни, це Магдалена Бєят від лівих.
Ця ситуація – ігнорування українських голосів під час кампанії – може змінитися вже за кілька років. З часом українці стають все краще інтегрованими у польське суспільство, вчать мову, банально перебувають у Польщі потрібну кількість років. Якщо у 2015 році польський паспорт отримали тільки 2 тисячі українських мігрантів, у 2019 – 3,6 тисячі, то вже у 2023 цифра наблизилася до 5,6 тисячі осіб. Можна прогнозувати, що у статистиках 2024 року це буде 7-8 тисяч.
Протягом 2021-2024 років 39,1 тисячі українців отримали у Польщі статус довготермінового резидента ЄС. Оскільки щоб його отримати вони вже прожили у Польщі 5 та більше років, можна припустити, що більшість з них залишатиметься у країні і надалі. Це означає, що у 2024-2027 вони набувають права подати заяву на польське громадянство. Ще понад 23 тисячі осіб українського походження отримали дозвіл на постійне проживання у 2023-2024 роках. Оскільки його отримують переважно власники Карти поляка та подружні партнери польських громадян, вони можуть подаватися на паспорт у 2024-2026.
Хоча додатковим «фільтром» при отриманні польського громадянства має стати складення спеціального інтеграційного іспиту на знання польських звичаїв, історії та суспільних норм, Міністерство внутрішніх справ та адміністрації не планує запуск цієї процедури раніше 2027 року.
До речі, не можна виключити, що податися на польський паспорт захочуть й ті, хто довго проживає закордоном, але раніше не розглядав вступу у польське громадянство через суперечливі норми українського права. Так, конституційну норму про єдине громадянство і законодавче невизнання подвійного деякі юристи інтерпретували як пряму заборону натуралізуватися в інших країнах (хіба що натуралізації передувала б відмова від українського громадянства). Крапку у цьому питанні може поставити новий закон «Про множинне громадянство», проєкт якого Верховна Рада ухвалила у грудні 2024. Наразі законопроєкт пройшов перше читання та відправлений на доопрацювання. Закон передбачатиме, що українці зможуть мати множинне громадянство, якщо набули його у країнах-друзях України, в першу чергу – країнах ЄС та НАТО.
Такі перспективи натуралізації українців, особливо враховуючи, що більшість нових громадян буде проживати у трьох містах – Варшава, Краків та Вроцлав – вже може стати геймченджером для політиків під час виборчих кампаній. Наприклад, щоб потрапити до Сейму з низького місця у списку від великої прохідної партії, типу ПіС і Громадянська коаліція, вистачає здобути 10-15 тисяч голосів. А відповідно знеохочення кількох чи навіть кільканадцяти тисяч виборців антиукраїнською та антимігрантською риторикою може дати вирішальну перевагу конкурентам.
Олена Бабакова
