Мова ненависті, яка ще десять років тому здавалася маргінальним явищем, сьогодні пронизує політику, медіа й повсякденне життя. А її наслідки – трагічні не лише для тих, хто стає жертвою, а й для всього суспільства. Про це у великому інтерв’ю для Gazeta Wyborcza розповів польський соціальний психолог і керівник Центру досліджень упереджень Варшавського університету професор Міхал Білевич.
Переповідаємо головні тези розмови.
Як хейт і мова ненависті стають нормою
За словами Білевича, розвиток соцмереж створив безпрецедентні можливості для публічного приниження інших, а люди, які постійно стикаються з мовою ненависті, поступово перестають реагувати на неї емоційно: зникає елементарний емпатичний опір.
Професор пояснює, що тут запускається безперервний механізм: чим більше хейту навколо, тим легше ми його сприймаємо як норму або просто перестаємо реагувати. А коли немає реакції, інші починають дозволяти собі ще більш неприйнятну поведінку.
У дослідженнях із використанням ЕКГ науковці перевіряли, як реагує серце не жертви, а свідка мови ненависті. Виявилося, що організм людей, які часто стикаються з такими висловлюваннями або регулярно бачать хейтерський контент, поступово перестає проявляти будь-яке збудження чи фізіологічну реакцію.
Водночас разом із нейропсихологинею Агнєшкою Плютoю Білевич досліджував, як змінюється робота мозку людей, занурених у потік інтернет-ненависті. Результати показали: після тривалого споживання мови ненависті ділянки мозку, відповідальні за емпатичну реакцію, перестають активуватися. Людина бачить чужі страждання, але мозок уже не сприймає їх належним чином і не готує організм до того, щоб прийти на допомогу.
Хейт, за словами дослідника, – це дуже широке поняття, яке охоплює різні явища: від мови ненависті до підліткового насильства. Він не завжди спрямований проти соціальних груп за певними ознаками – він може бити і по конкретних людях чи середовищах. Але в будь-якому разі йдеться про мову насильства, яка завдає шкоди. Сам Білевич пропонує замість поняття «мова ненависті» частіше вживати термін «мова зневаги». Адже у більшості випадків йдеться не про відверту ненависть, а про приниження – сприйняття іншого як нижчого, менш вартісного. «Зневага – це фундамент, з якого виростає ненависть», – наголошує він.
Наслідки цього відомі науці. «Ми маємо дуже переконливі докази того, що мова ненависті, зневаги чи хейт можуть призводити до депресії, а іноді й до суїцидальних думок», – каже дослідник. Дослідження, які його команда проводила серед небінарних та ЛГБТ-людей у Польщі, показали: саме це є однією з головних причин високих показників депресії та суїцидальних думок серед гомосексуальних осіб. До того ж у ЗМІ не раз повідомляли про самогубства молодих геїв чи трансгендерних людей – і практично завжди це були історії жертв мови ненависті в найближчому оточенні, відсутності прийняття в родині чи школі.
Хейт і українці в Польщі
Окрема тема розмови – становище українських біженців у Польщі. За даними Центру досліджень упереджень, 47% українок мають симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Це, за словами професора, в кілька разів вище, ніж серед ветеранів бойових дій. Причиною Білевич називає не лише війну, але й щоденні приниження у країні, куди вони втекли.
Білевич зазначає, чим частіше біженець із регіону, охопленого збройним конфліктом, зазнає дискримінації вже після втечі, тим більша ймовірність, що в нього проявляться симптоми воєнного ПТСР. Навіть поодинокі образи – у трамваї чи на роботі – мають довготривалий вплив на психіку.
«Інакше кажучи, ми тут, у Польщі, докладаємося до спричиненого росіянами воєнного стресу цивільних, дружин, матерів…» – каже Білевич.
Політичні гасла і мова ненависті
Поворотним моментом у Польщі Білевич називає 2015 рік, коли в розпал кампанії Ярослав Качинський публічно заявив, що біженці «переносять паразитів». Тоді, за його словами, «зламався бар’єр дозволеності» – мова ненависті вперше з’явилася у центрі публічної дискусії. Не лише голова «Права і справедливості», а й багато інших правих політиків почали використовувати з виборцями саме таку лексику. Це швидко стало буденністю, а медіа підхопили хвилю настроїв. Як пригадує дослідник, навіть ліберальний тижневик Wprost лякав іммігрантами, публікував гасло «Заборонити іслам!» і зображав європейських політиків, відповідальних за міграційну політику, у нацистських мундирах.
У результаті у польському суспільстві відбулися разючі зміни: якщо у 2014 році більшість поляків вважала подібні висловлювання неприйнятними, то вже у 2016 дві третини вважали їх «звичайною мовою». «Міграційна криза 2015 року, яка призвела до масового відчуження поляків, у Польщі жодною кризою не була, – наголошує Білевич. – Адже країна тоді не прийняла жодних біженців, вони навіть не намагалися сюди потрапити. Спрацювала лише мова ненависті».
Відтоді мова ненависті стала не тільки способом емоційного розрядження, а й інструментом політики та маніпуляції. За словами Білевича, відповідальність лежить не лише на тих політиках чи журналістах, які особисто поширюють образливі висловлювання, а й на тих, хто дозволяє іншим це робити без жодної реакції. «Ця присутність – яка показує нормалізацію мови ненависті, те, як вона стає прозорою, – не закінчилася разом із владою “Права і справедливості”», – підкреслює він.
Моніторинг медіа, проведений Центром досліджень упереджень спільно з організацією Otwarta Rzeczpospolita під час президентської кампанії, підтвердив: кожен третій матеріал у загальнонаціональних новинах чи публіцистичних програмах містив елементи мови ненависті проти біженців або мігрантів. Найяскравіший приклад – президентські дебати, коли мало хто відреагував на відверто антисемітські висловлювання Гжегожа Брауна. Лише двоє кандидатів – Рафал Тшасковський і Магдалена Бєйят – відкрито заперечили. Решта промовчали, а деякі навіть намагалися «примиритися». Так, Адріан Зандберг зазначив, що з Брауном його поєднують погляди на політику Беньяміна Нетаньягу, бо сам він засуджує злочини в Газі. «Цілком незрозуміло», – коментує Білевич.
«У випадку таких політиків, як Браун, вся активність якого зводиться до поширення кількох теорій змови – антисемітських, антиєвропейських, антиукраїнських, антивакцинаторських – не можна бути пасивним. У будь-якій цивілізованій країні такого політика оточили б санітарним кордоном», – переконаний він.
На думку професора, мова ненависті може слугувати інструментом політичної боротьби чи навіть дезінформаційної кампанії іншої держави. Водночас не так важливо, хто її поширює – спеціально найнятий працівник, звичайна людина, підбурена політиком, чи навіть автоматичний алгоритм. Суть у тому, що вона виконує свою руйнівну функцію незалежно від джерела.
Особливо небезпечною Білевич вважає реакцію політиків та інституцій на хвилі масового інтернет-хейту. Він зазначає, що проблема полягає не в тому, що вони його намагаються побороти чи підсилити цей хейт, а в тому, що коригують кадрові та власні рішення відповідно до настроїв у мережі. «Там, у соцмережах, виносяться вироки – емоційні, імпульсивні, часто ґрунтовані на неправді. І політики підлаштовуються під них», – пояснює Білевич.
При цьому, додає він, така тактика шкодить і самим політикам. Як писав у Gazeta Wyborcza Ярослав Курскі, ліберальні політики, які приймають націоналістичну чи ксенофобську риторику заради тимчасових інтересів або для залучення певного електорату, зрештою зазнають поразки. Через кілька років їх визнають ненадійними, бо вони говорять не своїм голосом – краще проголосувати за оригінал, а не за копію.
Хто хейтить і як реагувати?
Як говорить професор, «типового» хейтера немає. Але існує певна світоглядна установка, яку називають «орієнтацією на соціальне домінування». Це люди, які вірять у світ «сильних і слабких», де сильні мають право знущатися з інших, а право – лише інструмент для закріплення їхньої влади. Цей тип мислення дослідники фіксують у різних країнах серед поширювачів мови ненависті.
Вчений переконаний: на хейт потрібно реагувати. Навіть спокійне й чемне зауваження може мати ефект. До того ж для жертви важливо відчути, що вона не сама, а для агресора – що суспільство не толерує його поведінку.
Білевич наголошує: не варто безпосередньо вступати в конфлікт, якщо є ризик фізичної загрози, наприклад, коли група агресорів озброєна – у такому випадку потрібно викликати поліцію. Але якщо небезпеки немає, то словесна реакція є дуже важливою. «Навіть якщо втручання не зупинить нападника, воно дає жертві відчуття, що вона не залишилася сама, і що в країні, до якої вона приїхала, така поведінка не є прийнятною», – пояснює дослідник.
За його словами, поширене переконання, що «немає сенсу підживлювати троля» чи «від цього нічого не зміниться», є хибним. «Наші дослідження показують, що реакція може мати позитивний вплив і на самих нападників», – каже Білевич.
Разом зі стартапом, який створював ботів, учені провели експеримент: спеціальний бот реагував на дуже вульгарні висловлювання у сексистських каналах. Він не вступав у сварку і не відповідав агресивно, а чемно й твердо вказував, що такі слова принижують і суперечать соціальним нормам. Через місяць виявилося: активність хейтерів, з якими бот взаємодіяв, помітно зменшилася. Користувачі навіть не підозрювали, що мають справу з алгоритмом – вони думали, що це просто вихований співрозмовник.
«Тому важливо не лише реагувати, а й робити це правильно: чемно, без образ і без мови ненависті у відповідь. Писати твердо, але культурно. Тоді ефект справді є», – підсумовує Білевич.
Дослідник попереджає: якщо мовчати, ненависть стає прозорою, звичною і непомітною. «Занурені в це болото, ми втрачаємо емпатію. <…> Я виню у цьому не стільки штучний інтелект, скільки самі соціальні платформи. Без їхнього контролю ми всі втрачаємо людяність», – каже він.
О.К.
Джерело: Gazeta Wyborcza
