У польських та українських медіа з’являються публікації щодо посилення антимігрантських та антиукраїнських настроїв у Польщі. Неважко помітити, що більшість представлених у них історій людей, які зіткнулися з хейтом як в Інтернеті, так і на вулиці, це історії саме жінок.
То жінки-мігрантки банально вільніше діляться травматичним досвідом, чи дійсно частіше зустрічаються з проявами ксенофобії?
Цього літа польські медіа та соцмережі сколихнули кілька історій мігранток, які у публічному просторі зіткнулися з проявами ксенофобії. Спершу докторка Олександра Іванюк з Варшавського університету розповіла, як її та подругу образили у варшавському трамваї через розмову українською, потім журналістка Radio 357 Зоряна Вареня поділилася схожим досвідом вербального насильства – як останніми тижнями почула хейтерські коментарі на вулиці, у транспорті чи під час конференції. «Я не хотіла про це розповідати. Завжди казала, що живу у власній бульбашці. Але я дуже погано почуваюся з тим, що тепер відбувається, і з тим, яка перспектива нас очікує», – на цей пост Зоряни у Facebook відреагували понад 4 тисячі осіб, а ще 2,5 тисячі поділилися її історією.
Таких історій, на жаль, останніми місяцями стає все більше. Лише частина українців у Польщі ділиться власним прикрим досвідом у відкритих дописах, багато хто воліє залишити інформацію тільки для знайомих, аби не зіткнутися з можливими негативними реакціями. Під кожним дописом є коментарі поляків, які перепрошують за своїх співвітчизників, а також інших мігрантів, які розповідають як їх останніми місяцями чи тижнями ображали через українське походження.
Чи дійсно у Польщі все настільки погано? Чи ми просто звертаємо увагу на погане, бо такий тип контенту фаворизують соцмережі?
Хардкор і глянець
Типовий закид до журналістів, які пишуть про ксенофобію та мігрантофобію, це надмірна увага до негативних досвідів. Які, звісно, трапляються, але більшість людей-то живе нормально!
Частково це зауваження має підстави: медіа схильні розповідати виняткові історії, отже винятково негативні або винятково позитивні. Герої не контактують з журналістами аби розповісти, як у них рутинно минув день. Тому більшість матеріалів про міграцію – це або історії успіху іноземців, які суперінтегрувалися у приймаючій країні, заробили грошей та завели друзів, або навпаки людські драми, де центральний сюжет – порушення прав людини, хейт, експлуатація. Глянець або хардкор.
При чому, як показує дослідження американської психологині др Ерін Карбон з Університету Карнегі Меллон з 2024 року, якщо між жінками і чоловіками немає істотної різниці, якщо йдеться про наміри та практику ділитися позитивним досвідом, то жінки набагато охочіше готові ділитися і діляться досвідом негативним. Жінкам це дає розраду, тоді як чоловіки переймаються через свій імідж стабільної та успішної людини.
Індивідуальний досвід може підвести. Але соціологія показує, що ставлення поляків до мігрантів, і в першу чергу – до українських трудових мігрантів та біженців – останніми роками та навіть місяцями змінилося в гірший бік. Починаючи з 2023 року соціологи фіксують постійне зростання антипатії щодо іноземців. Так, якщо навесні 2022 понад 90% опитаних поляків підтримували надання прихистку біженцям з України, то у 2023 ця підтримка знизилася до 70%, а вже у 2024 впала до 54%. Коли цього року з нагоди Міжнародного дня біженців 18 травня Ipsos розпитував поляків про їхнє ставлення до шукачів притулку, лише 32% заявили, що вони бачать позитивний вплив вимушених мігрантів на свою країну. При цьому 65% задекларували скептичне ставлення до шукачів притулку, а 48% погодилися з твердженням, що для гуманітарної міграції взагалі треба закрити кордони. І це ми ще не маємо результатів опитувань з останніх місяців, які б показали як на настрої поляків вплинула президентська кампанія, під час якої кандидати активно загравали з антибіженськими настроями.
Можна припустити, що поляки краще ставляться до трудових мігрантів (так звані migranci przedwojenni), адже понад 90% з них працює, вони не мають автоматичного доступу до соціальної допомоги, а до медичних послуг – лише якщо сплачують внески до NFZ. Але ні, тут все ще гірше. Команда доктора гуманітарних наук Роберта Станішевського з Варшавського університету, яка від початку повномасштабного вторгнення відстежує ставлення поляків до біженців та трудових мігрантів з України, фіксує стрімке погіршення настроїв. Якщо в індексі соціальної перцепції, що має значення від плюс 200 – дуже добре до мінус 200 – дуже погано, на початку 2023 року біженці мали рівень симпатії +114, а мігранти +76, то у червні 2025 у випадку біженців показник впав до +31, а у випадку трудових мігрантів перейшов у категорію поганого ставлення –7.
У польському публічному дискурсі з’явився та вкорінився новий тренд: якщо у 2010-ті антимігрантські настрої були пов’язані переважно з міграцією з Близького Сходу та Африки, поляки навіть правих поглядів часто погоджувалися на міграцію з так званих культурно близьких країн, в першу чергу – України, то тепер негативні герої правих політиків та соцмереж – це саме українці. Їх не звинувачують у тому, що вони забрали у поляків роботу (типовий страх пов’язаний з міграцією); все почалося з оскаржень у «надвикористанні гостинності», до яких тепер додається «загроза польському способу життя».
При чому останнє звинувачення з’явилося саме щодо українських чоловіків.
Чи у хейту є гендер?
Дослідники не мають однозначної відповіді на запитання, чи жінки-мігрантки частіше ніж чоловіки зустрічаються з хейтом та проявами ксенофобії. У звіті Агентства ЄС з фундаментальних прав за 2023 рік зазначається, що жінки-мігрантки, особливо які належать до релігійних меншин, частіше стикаються з випадками онлайн-дискримінації та насильства, ніж чоловіки з їхніх національних груп. Але це висновки на прикладі західноєвропейських країн, чи так є у Польщі – поки не знаємо.
У 2023 Об’єднаний дослідницький центр Єврокомісії провів у шести країнах ЄС, в т.ч. Польщі, масштабне дослідження на тему, що сприяє та знеохочує людей солідаризуватися з мігрантами і біженцями. Виявилося, що загалом громадяни ЄС більше схильні до надання прихистку мігрантам, серед яких переважають жінки і діти, ніж чоловіки. З іншого боку, жінки та чоловіки зустрічаються з різним набором претензій з боку приймаючих суспільств. У випадку чоловіків, це оскарження у загрозі безпеці, публічному порядку, прямі заклики забиратися до себе додому.
Характерний приклад бачимо останніми днями, коли Польщу огорнула моральна паніка через поведінку фанатів на концерті білоруського російськомовного репера Макса Коржа. 9 серпня Корж зібрав на Національному стадіоні у Варшаві близько 70 тисяч фанатів – переважно молодих білорусів та українців, які за день до цього влаштували галасливу препаті в одному зі спальних районів столиці, а під час самого концерту вибігли у центр стадіону, штовхали один одного та охорону, мали при собі легкі наркотики. Хоча поведінка хуліганів мало чим відрізняється від польських футбольних фанатів, і кваліфікується радше як адміністративне правопорушення, прем’єр країни Дональд Туск особисто анонсував депортацію 63 осіб. Те, що один з українських фанатів прийшов на концерт з червоно-чорним прапором, додатково додало оливи до вогню, і на українських мігрантів полилися звинувачення у «схваленні геноциду УПА проти поляків». А оскільки на відео зі стадіону переважно є молоді чоловіки, то хейтування має виразні гендерні аспекти.
Польські праві, а після 2023 і польські центристи, послідовно створювали у поляків образ міграції в першу чергу як загрози. Загрози польській культурній ідентичності, «нашому способу життя», але й загрози фізичної – бунтів, бійок, неконтрольованої агресії. Кадри з Національного стадіону це ідеальна візуалізація цього наративу, який вилився не стільки у справедливу критику (що треба поважати місцеве право, за порушення мають бути наслідки), скільки у хейт: «молоді бички», «східні дикуни», «всіх вислати на фронт».
Повертаючись до згаданого дослідження Єврокомісії, у випадку демонстрації неприязні щодо жінок-мігранток, акценти інші: їх начебто не так часто випрошують за двері, але оскаржують, що вони та їхні діти перевантажують систему охорони здоров’я, освіти та соціальної допомоги. Замість «ми не хочемо вас тут бачити» – «ви для нас тягар». Саме так виглядала взимку політична дискусія щодо позбавлення українських біженок, які не платять податків у Польщі, доступу до сімейної допомоги 800 плюс на кожну дитину. Жінки-мігрантки в усьому світі нерідко зустрічаються з шеймінгом через зовнішність. Але якщо у випадку інших західних країн це, як правило, атаки на жінок, які через одяг маніфестують свою приналежність до етнічної групи або конфесії, то українок у Польщі намагаються присоромити через нібито надмірну доглянутість. Як зазначив у лютому 2025 у розмові з РАР др Станішевський з Варшавського університету, найбільш неприхильною до українських біженців соціальною групою є польки у віці 18-29, а як місце, де з’являється найбільше конфліктів, вони вказують не школу чи поліклініку, а косметичний салон.
Важливо пам’ятати, що серед українських мігрантів у Польщі більшість становлять саме жінки. За даними Національного банку Польщі, у 2024 році вони складали близько 67% усіх мігрантів, а серед біженців цей показник ще вищий – 76%. Тобто більша кількість жіночих історій у публічному просторі відображає і реальну гендерну структуру української міграції.
До того ж варто знати, що жінки-мігрантки стикаються не тільки з поганим ставленням як до «чужих», але також з проявами сексизму, мізогінії, сексуалізованим насильством. Власне це перехрестя різних вразливостей – мігрантського досвіду та гендеру – дослідники називають інтерсекційною дискримінацією, яка часто вдаряє по групі більше боляче, ніж хейт щодо місцевих жінок чи проти мігрантів-чоловіків.
Отже, наразі не можна сказати, що українки у Польщі зустрічаються з хейтом та дискримінацією частіше, ніж чоловіки. Але характер прикрих досвідів, з якими вони мають справу, є іншим. До того ж є різниця у тому, які дві групи «амортизують» цей прикрий досвід. Так, жінки частіше про нього розповідають, але вони також схильні обирати соціальну ізоляцію, тобто уникати публічного простору, якщо відчувають, що атмосфера навколо стає поганою. А це, своєю чергою, погіршує їхні шанси на ринку праці: як знаємо з торішнього звіту Національного банку Польщі, гендер має більший вплив на рівень прибутків українських мігрантів, ніж час приїзду до країни, і ця різниця складає навіть 25% на некористь жінок.
Олена Бабакова
