7 липня Польща запровадила тимчасовий контроль на кордоні з Литвою та Німеччиною. Таким чином уряд Дональда Туска відреагував на закиди правої опозиції у пасивності перед лицем «навали нелегальних мігрантів» з Заходу. Хоча ніяких натовпів іноземців на шенгенських кордонах немає, польський політичний мейнстрім все більше піддається антиіммігрантській істериці. Сьогодні вона скерована на мусульман, однак завтра може стати небезпечною і для українців.
Коли чотири роки тому починалася міграційна криза на білорусько-польському кордоні, спричинена діями білоруського режиму з метою дестабілізації ситуації в Польщі та ЄС, аби маргіналізувати голоси захисників прав людини тодішній уряд ПіС розпочав акцію «Murem za polskim mundurem»«Murem za polskim mundurem» – це гасло, яке буквально перекладається як: «Стіною за польським мундиром», або більш природно: «Разом за польських силовиків / військових» чи «Стоїмо горою за польських прикордонників». Це вислів підтримки для людей у формі – військових, прикордонників, поліцейських. Гасло передає ідею повної солідарності, єдності та захисту державних силових структур. Гасло набуло широкого розголосу в Польщі після 2021 року, коли на польсько-білоруському кордоні почалась міграційна криза. Польська влада, зокрема партія «Право і справедливість» (ПіС), активно використовувала цю фразу для мобілізації суспільної підтримки дій армії та прикордонників, які блокували нелегальний перетин кордону з боку Білорусі. / «Стоїмо горою за польських прикордонників». Це була серія концертів, мітингів, хештег-штормів, у якій коментатори захоплювалися діями польських прикордонників та військових, які всупереч міжнародним зобов’язанням Польщі не приймали від шукачів притулку клопотань про статус біженця. А також критикували – то за наївність, то за нібито агентурну діяльність – активістів, які хоч і визнавали штучний характер міграційної кризи, проте закликали перевіряти біженські кейси згідно з Женевською конвенцією. Після короткого періоду вагання, вже наприкінці 2021 року 77% поляків виступало проти приймання мігрантів, які перетинають білоруський кордон і просять про притулок, солідаризуючись з діями силових структур.
У 2025 році уже серед польських правих годі шукати захисників прикордонників та поліцейських, які пильнують ситуацію на польсько-німецькому кордоні. Розпалені виступами політиків «Права і справедливості» (ПіС) та «Конфедерації», молоді чоловіки та пенсіонери обох статей вступають до «Руху захисту кордонів», який має захистити Польщу від «навали нелегальних мігрантів» з Німеччини. Хоча статистики польського та німецького МВС свідчать, що більшість іноземців, яких завертає німецька поліція чи прикордонники це українці, які мають дозвіл на проживання у Польщі, але не можуть виїжджати за її межі, а польські та німецькі журналісти говорять про поодиноких мігрантів з неєвропейських країн, що їх не впустили німці, польське політичне життя лихоманить через образ «чужинців, що загрожують нашому способу життя».
Міграція останніми роками стала для поляків темою-триггером. Навіть у випадку українців, яких ще нещодавно більшість поляків визнавала культурно близькими сусідами і радо приймала у своїх оселях. Зараз же 56% поляків вважає що після завершення війни вони мають повернутися додому. 88% підтримує негуманну ідею про обмеження виплати родинної допомоги «800+» біженкам, які не працюють і не сплачують податки у Польщі.
Хоча міграція має позитивний вплив на польську економіку та демографію, чому ж для людей їхні страхи «прийдуть і заберуть нашу країну» стали реальніше ніж те, що вони бачать на вулиці?
Якщо факти не підтверджують мою думку – тим гірше для фактів
На початку червня у Польщі відбулася презентація дослідження UNHCR та Deloitte на тему впливу українських біженців на польську економіку. Ці шановані інституції довели, що українці зі статусом PESEL UKR у 2024 році забезпечили 2,7% зростання польського ВВП завдяки заплаченим податкам та купленим товарам і послугам. Тобто, Польща не втрачає на їхній присутності у країні, а заробляє!
А якими були типові коментарі до цього дослідження у соціальних мережах? «Криво порахували», «Пропаганда», «Навіть якщо це правда – ми все одно витратили на Україну більше, 100/200/дуже багато мільярдів злотих».
Або дані від польської поліції, які публікувалися ще під час президентської кампанії, з яких випливало, що іноземці статистично рідше вчиняють злочини у Польщі, ніж самі поляки. Це не завадило розгорнутися хейтерській кампанії у соцмережах, а урядові під її впливом – розпочати піар-програму депортації, зокрема, громадян Грузії.
Ось Заклад соціального страхування (ZUS) підтвердив, що іноземці більше сплачують соціальних внесків, ніж ними користуються, і саме їхні вплати фінансують для польських пенсіонерів «тринадцяту пенсію». Але таке враження, що поляки цієї інформації або не помічають, або не сприймають її серйозно. Міграція – чи трудова, чи біженська – вже не тільки політиками ультраправої «Конфедерації» та консервативного ПіС подається виключно як загроза, але й партіями правлячої коаліції, які звикли позиціювати себе як ліберали та християнські демократи. Навіть ліві вже особливо не намагаються зупиняти цю істерику.
А істерика є – це відображається у зростанні антимігрантських настроїв у соцопитуваннях, і зростанні хейту, з яким іноземці щодня зустрічаються на вулицях (серед моїх знайомих немає жодного, який би протягом останніх місяців не зустрівся з випадком вербального насильства або зневаги у публічному просторі), у маршах проти міграції, у появі «Руху захисту кордонів», який закликає громадян боротися з міграцією та мультикультурністю, підриваючи державну монополію на примус та контроль.
Частково ці явища можна пояснити загальноєвропейськими трендами: міграція є предметом занепокоєння абсолютно всіх західних країн, а через глобалізацію інформаційного простору не дивно, що інформації з США чи Франції свідомо чи підсвідомо екстраполюються на Польщу.
Впливає на це і відсутність інтеграційної політики, чи то за часів ПіС, чи Коаліції 15 жовтняКоаліція 15 жовтня – це неофіційна назва проєвропейської більшості, яка сформувалася після парламентських виборів у Польщі 15 жовтня 2023 року. До неї увійшли три опозиційні політичні сили: Громадянська коаліція, Третій шлях (партії PSL та Польща 2050), Лівиця (Союз лівих партій). Разом вони отримали більшість у Сеймі та сформували новий уряд, витіснивши з влади правоконсервативну партію Право і справедливість (PiS), яка хоч і здобула найбільше голосів як окрема сила, але не змогла створити коаліцію.. Зростання чисельності мігрантської громади з кількох десятків тисяч до 2,5 мільйонів протягом тільки декади не могло не вплинути на польське суспільство, а через брак громадської освіти на цю тему і спільних адаптаційних заходів поляки відчувають тривогу та непевність, і легше піддаються провокаціям та фейкам.
Натомість, мабуть, головною причиною є те, що антимігрантські настрої стали не просто однією з ідей, а центральною ідеєю усіх правих сил у Польщі, які зрівняли вороже ставлення до іноземців з буттям польським патріотом. Про це пише Пітер Померанцев у останній книзі: справа не у фактах, а в ідентичності, у моделі світу, в якій людям зручно жити. У період, коли світовий порядок руйнується, американські біг-техи постають як незламні титани, що тримають усе під контролем, а світ нагрівається рік від року, людям бракує відчуття справності. «Показати своє місце» іноземцям часто стає чи не єдиною посильною спільною дією, яку люди можуть собі уявити.
Тим більше, що політики охоче пропонують такі розв’язання.
Хвіст крутить собакою
Хоча польський уряд хвалиться, що збільшив ефективність стіни на кордоні з Білоруссю до 98%, все одно десятки і сотні шукачів притулку, переважно з країн Азії та Африки, потрапляють таким чином до ЄС. Більшість з них прямує до Німеччини. Спочатку Німеччина висилала їх до Польщі у рамах двох процедур: або депортації згідно з Дублінською конвенцією, яка зобов’язує біженців складати подання про притулок у першій безпечній країні, або реадмісієюРеадмісія – це повернення іноземця з однієї країни до іншої, з якої він прибув, за згодою обох держав. Найчастіше йдеться про повернення особи, яка нелегально перетнула кордон, не має дозволу на перебування або не отримала притулку. Як це працює? Дві країни укладають реадмісійну угоду (наприклад, Польща з Україною або Польща з Німеччиною). Якщо людина незаконно перетнула кордон, країна, до якої вона потрапила, може офіційно звернутися до країни, з якої вона прибула, з проханням прийняти її назад. Країна відправлення (наприклад, Польща) зобов’язана прийняти цю особу, якщо є докази, що вона справді звідти прибула. Відрізняється від депортації тим, що відбувається на підставі міжнародних домовленостей і не завжди передбачає супровід силовиків чи тривалу заборону на в’їзд.. Проте останніми місяцями Берлін запровадив пунктовий прикордонний контроль, а місцева поліція почала застосовувати неславну практику пушбеків (це коли мігрантів випихають через кордон без прийняття від них клопотання про біженство).
Від початку цього року у рамах офіційних процедур з Німеччини до Польщі відіслали 314 іноземців. Кількість осіб, яких «випхали», важко порахувати, але швидше за все йдеться про сотні осіб. Неофіційною стратегією Польщі у цьому випадку було не звертати увагу на проблему і чекати, аж іноземці спробують ще раз потрапити до Німеччини (як не згадати про мою хату з краю). Важко назвати таке розв’язання етичним, але таким чином польська влада робила усе, аби ця проблема знову стала німецькою.
Так, мабуть, би все й працювало, якби взимку цього року польський націоналіст Роберт Бонкевич – співорганізатор правих Маршів незалежності і некомерційних організацій, близьких до колишнього уряду ПіС – не створив «Рух захисту кордонів». Ця громадська ініціатива оголосила своєю метою боротьбу з нелегальною міграцією до Польщі, іноземним впливам на польськість, мультикультуралізмом та Центрами інтеграції іноземців. Хоча від початку її членами були кілька десятків молодиків, активність «Руху» у соцмережах справляла враження. Тим більше, що його швидко почала підтримувати «Конфедерація».
Зустріч, організована Клубом «Газети Польської». Фото: Mikolaj Kamienski / Forum
У травні Бонкевич провів Марш проти міграції у Варшаві, який зібрав кілька сотень переважно пенсіонерів та з «громадянським патрулем» намагався влаштувати контроль документів грузинських працівників в одному з підваршавських міст. У червні він закликав «усіх небайдужих патріотів» їхати на кордон з Німеччиною, бо там «пасуться орди нелегалів», яких полякам підкидають німецькі прикордонники. 29 червня близько 200 молодих чоловіків, частина з них в одязі з неонацистською символікою, мітингували у місті Згожелец, на мості, що поєднує його з німецьким Гьорліц. Вимагали перед патрулем німецької поліції припинити нелегальну міграцію до Польщі. Менші мітинги пройшли в інших прикордонних містах.
На кордон спершу поїхав один з лідерів «Конфедерації», віцеспікер Сейму Кшиштоф Босак. Потім туди потягнулися політики ПіС, зокрема лідер партії Ярослав Качинський. Останній під час пресконференції 6 липня звинувачував уряд у неефективності і розповідав, як іноземці можуть заполонити Польщу. «Це не тільки питання імміграції, нелегальної імміграції чи загроз, з цим пов’язаних. Це питання суверенітету, незалежності Польщі. Ми пропонуємо проєкт закону, який дозволить міністру внутрішніх справ ухвалювати список країн, громадян яких ми на свій терен не впускатимемо», – сказав Качинський і пообіцяв збирати підписи за проведення референдуму щодо дій Німеччини на кордоні.
Що прикметно, польські праві не просто звинувачують Берлін у пушбеках тих, хто перейшов польсько-білоруський або литовсько-білоруський кордон і приїхав через Польщу транзитом. Вони розповсюджують непідтверджену теорію, що таким чином німці позбавляються від тих, кого запросили ще у 2016 році, і хто у Польщі ніколи не був.
І хоча досі немає жодного незалежного підтвердження, що ситуація на місці є напруженою, кілька сотень громадян з національною символікою, що вирішили контролювати авто на кордоні, і тисячі їхніх прихильників у соцмережах змусили уряд запровадити тимчасовий контроль на кордоні з Німеччиною та Литвою. «Оборонців кордону» ПіС і «Конфедерація» називають елітою польського народу, їхні дії схвалює новообраний президент Кароль Навроцький. Бонкевич закликає створювати такі патрулі і контролювати «нелегальну міграцію» на терені всієї Польщі.
Хоча наразі самозвані перевірки та хейтерська кампанія польських правих спрямовані проти громадян близькосхідних та африканських країн, потенційно ці антимігрантські практики є загрозливими також для українців. По-перше, так вже було у 2015 році під час міграційної кризи, коли ПіС залякував поляків біженцями-мусульманами, але погіршилося ставлення поляків до усіх іноземців. По-друге, Бонкевич був одним зі співорганізаторів блокади польсько-українського кордону у 2023 році. Не виключено, що до цієї теми він ще повернеться. По-третє, введення прикордонного контролю під тиском правих та ультраправих – це черговий приклад, коли уряд Туска у питаннях міграції йде на поводу у «Конфедерації», ігноруючи факти та здоровий глузд.
Замість складних реформ, які могли б повернути прем’єру, який втрачає підтримку, хоч дещицю популярності, Туск обрав дешевий хід – залякування поляків чужинцями, що нібито зазіхають на їхній спосіб життя. Звідси і пасивність уряду, коли праві блокують відкриття Центрів інтеграції іноземців. Звідси затримка проєкту, скерованого на інтеграцію дітей-мігрантів у польській школі.
Хоча дослідження політологів у різних країнах показують, що коли партії центру починають запозичувати риторику ультраправих – вони тільки зміцнюють ультраправих. Схоже, саме залякування мігрантами – це рецепт Громадянської коаліції на вибори у 2027. Наразі поляків переконують економічні аргументи – як показує березневе дослідження More in Common, 45% поляків погоджуються на присутність мігрантів задля збереження теперішнього рівня розвитку та соціальних виплат, 27% готові поступитися своїми прибутками тільки б не бачити іноземців. Проте з такою антиіммігрантською пропагандою, вочевидь, і ці цифри найближчим часом погіршаться.
Олена Бабакова
