Напередодні 85-х роковин трагедії в Єдвабному польські праві та ультраправі середовища готують альтернативні заходи, під час яких планують поставити під сумнів висновки слідства Інституту національної пам’яті про роль місцевих поляків у погромі.
Розповідаємо, що сталося в Єдвабному у 1941 році та чому ця трагедія й досі залишається предметом гострих суперечок у Польщі.
Що сталося в Єдвабному
10 липня 1941 року в містечку Єдвабне на північному сході Польщі відбувся погром єврейського населення. За висновками слідства Інституту національної пам’яті Польщі (IPN), щонайменше 340 єврейських мешканців міста були вбиті групою місцевих поляків, які діяли за німецької інспірації. Більшість жертв – чоловіків, жінок і дітей – загнали до стодоли й живцем спалили.
Події в Єдвабному стали одним із найболючіших і найсуперечливіших епізодів польської історичної пам’яті про Другу світову війну. Дискусії про відповідальність за цей злочин тривають у Польщі й досі.
Що передувало трагедії
Як зазначає історик Павел Махцевич, після радянської окупації серед багатьох поляків утвердилося переконання, що частина єврейського населення прихильно поставилася до приходу Червоної армії та співпрацювала з новою владою. Радянська влада асоціювалася з репресіями, депортаціями та ліквідацією польської державності, тому таке сприйняття посилювало ворожість до євреїв.
Водночас багато євреїв сприймали роботу в радянській адміністрації чи школах як можливість професійного зростання, адже в міжвоєнній Польщі доступ до багатьох державних посад для національних меншин був суттєво обмежений, особливо наприкінці 1930-х років.
На думку істориків, ці обставини наклалися на антисемітські настрої, які існували в регіоні ще до війни. Після нападу Німеччини на СРСР у червні 1941 року хвиля антиєврейських погромів охопила Підляшшя. За даними IPN, вони відбулися щонайменше у 23 населених пунктах.
Як відбувався погром
10 липня 1941 року до Єдвабного прибули німецькі силовики. За свідченнями очевидців, вони були підбурювачами та, ймовірно, організаторами масового вбивства. Саме за їхньої присутності місцеві поляки почали виганяти єврейських мешканців із будинків і зганяти їх на ринкову площу.
За висновками IPN, вирішальну роль у масовому вбивстві відіграла приблизно 40-особова група місцевих польських цивільних. За словами історика Кшиштофа Персака, людей грабували, годинами тримали на площі, били та принижували. Євреїв також змусили розбити пам’ятник Леніну та носити його уламки містом як символічне «покарання» за нібито співпрацю з радянською владою.
Після кількох годин знущань десятки чоловіків убили біля стодоли. Потім до неї загнали ще кілька сотень людей – жінок, чоловіків і дітей. Стодолу облили гасом і підпалили.
Скільки було жертв
Точна кількість загиблих досі залишається предметом дискусій. Протягом багатьох років називали цифри від 900 до 1600 жертв. Під час часткової ексгумації 2001 року було виявлено дві братські могили із рештками кількох сотень людей.
Ексгумаційні роботи припинили після того, як представники єврейської громади наголосили, що юдейське релігійне право забороняє турбувати останки померлих. Через це остаточну кількість жертв встановити не вдалося, а вимога відновити ексгумацію згодом стала одним із головних аргументів тих, хто ставить під сумнів висновки слідства.
Саме тому IPN говорить лише про мінімально підтверджену кількість жертв – щонайменше 340 осіб.
Як змінилося ставлення до трагедії
Після війни за участь у погромі перед польським судом постали понад двадцять жителів Єдвабного та околиць. У 1949 році 11 осіб засудили до ув’язнення, ще одному обвинуваченому призначили смертну кару, яку згодом замінили на 15 років позбавлення волі. Водночас протягом десятиліть у Польщі переважала версія, що відповідальність за злочин лежить на німцях.
Новий етап суспільної дискусії розпочався у 2000 році після виходу книги Яна Томаша Ґросса «Сусіди», яка порушила питання про відповідальність місцевих поляків за вбивство єврейських мешканців міста. За словами історика Кшиштофа Персака, книга стала переломним моментом у дискусії про Єдвабне. Він називає цей злочин першим добре задокументованим випадком масового вбивства євреїв за участю місцевих поляків, який став для польської історичної пам’яті «ударом обухом по голові».
Дискусія вийшла далеко за межі історичної науки: у ній брали участь політики, представники Церкви, єврейських організацій та місцеві жителі, а питання Єдвабного стало однією з найгостріших тем польської історичної пам’яті.
Того ж року IPN розпочав нове розслідування. У 2003 році слідство дійшло висновку, що злочин був здійснений за німецької інспірації, однак його безпосередніми виконавцями була група місцевих поляків.
Під час 60-х роковин трагедії у 2001 році президент Польщі Александр Квасневський попросив вибачення за цей злочин. Перед урочистостями замінили пам’ятник: на попередньому було зазначено, що «гестапо та гітлерівська жандармерія живцем спалили 1600 осіб», тоді як новий меморіал вшановує пам’ять єврейських жертв, не називаючи безпосередніх виконавців убивства і кількості жертв.
Що готують праві середовища до 85-х роковин
Цьогорічні, 85-ті роковини трагедії в Єдвабному супроводжуються новою хвилею суперечок. Поруч із офіційними жалобними заходами праві та ультраправі середовища планують власні акції, під час яких мають намір поставити під сумнів висновки слідства Інституту національної пам’яті Польщі щодо перебігу подій 10 липня 1941 року.
Дводенну програму на 9–10 липня анонсував публіцист Войцех Сумлінський, який є співавтором книжкової трилогії «Повернення до Єдвабного». У своїх публікаціях він заперечує вирішальну роль місцевих поляків у злочині та стверджує, що відповідальність несуть виключно німці. Учасники заходів також мають намір знову вимагати відновлення процесу ексгумації жертв.
Серед запрошених спікерів – історики, публіцисти, представники громадських організацій та політики, які підтримують ревізію висновків розслідування IPN або виступають за відновлення ексгумації. Також заплановані «патріотичні концерти», дискусії та презентація нової книги Сумлінського «Ексгумація. Геноцидники в масках жертв». Анонсована книга стосується не лише Єдвабного. З опису видавця випливає, що її автори також порушують тему ексгумацій польських жертв в Україні та польсько-українських відносин, стверджуючи, що вони нібито спростовують усталені історичні наративи.
Окрему програму підготувало середовище депутата Гжегожа Брауна. На ділянці, що межує з меморіалом жертв погрому і належить пов’язаному з ним фонду Osuchowa, планують встановити багатометровий хрест із таблицею, яка стверджуватиме, що злочин у Єдвабному вчинили лише німці. Крім цього, організатори анонсували виставку під назвою «П’ятеро творців єдвабненської брехні», показ фільму «Єдвабне. Правдива історія» та низку лекцій про необхідність відновлення ексгумації.
Це вже не перша подібна акція. Під час тогорічних роковин прихильники Брауна блокували виїзд делегації єврейської громади на чолі з головним рабином Польщі Міхаелем Шудрихом. Сам політик тоді неодноразово вимагав проведення нової ексгумації.
Ще у 2025 році поруч із меморіалом встановили камені з написами, які заперечують участь поляків у погромі, а згодом на сусідній ділянці з’явилися інформаційні контейнери проєкту «Земля не бреше». На табличках, зокрема, стверджується, що злочин нібито здійснив виключно німецький каральний загін під командуванням Германа Шапера, а також містяться інші твердження, які історики та єврейські організації називають маніпулятивними та антисемітськими.
Одним із аргументів прихильників альтернативної версії подій є знайдені поблизу місця злочину німецькі та радянські гільзи. Однак балістична експертиза IPN встановила, що вони не пов’язані з подіями 10 липня 1941 року: частина походить ще з часів Першої світової війни, а інші були відстріляні зі зброї, яку німецька армія почала використовувати лише у 1942 році, ймовірно під час бойових дій 1945 року.
Через встановлення цих об’єктів прокуратура веде розслідування за статтею про можливу образу групи населення за національною чи релігійною ознакою. Окреме провадження стосується змісту написів на встановлених каменях.
О.К.
За матеріалами: Локальна історія,dzieje.pl, Gazeta Wyborcza, Onet.pl, Rzeczpospolita
