28 квітня на польсько-білоруському кордоні відбувся обмін утримуваними особами у форматі «п’ять на п’ять» – Польща та Білорусь передали одна одній по п’ять людей, серед яких були політичні в’язні, підозрювані у шпигунстві та фігуранти чутливих справ. Подія швидко викликала резонанс в Україні, адже серед переданих був російський археолог Олександр Бутягін – людина, яку Польща раніше планувала екстрадувати до України.
У цьому матеріалі пояснюємо, кого саме обміняли, як відбувався цей процес і чому рішення Польщі в цій ситуації не варто розглядати як «зраду».
Кого і на кого обміняли
Обмін відбувся за участі одразу кількох держав – Польщі, Білорусі, Росії та Молдови – і охопив загалом 10 осіб. Йдеться про людей із дуже різними історіями – від політичних в’язнів до фігурантів шпигунських справ і кримінальних проваджень.
Кого звільнили з боку Білорусі та Росії
Найбільш відомою фігурою обміну є Анджей Почобут – журналіст і діяч Союзу поляків у Білорусі. Він працював у білоруських і польських медіа, зокрема був кореспондентом Gazeta Wyborcza.
Почобута затримали у 2021 році в Гродні, а згодом звинуватили у «розпалюванні ненависті» та «реабілітації нацизму». Підставою стали його публікації, зокрема про протести, та діяльність на захист польської меншини. У 2023 році суд засудив його до восьми років колонії суворого режиму.
Тоді на вирок відреагували польський президент Анджей Дуда та прем’єр Матеуш Моравецький. До МЗС Польщі викликали тимчасово повіреного у справах Білорусі, якому передали, що Варшава не визнає вирок справедливим і вважає дії білоруської влади неприйнятними.
Польща вдалася тоді і до практичних кроків – зокрема закрила один із прикордонних переходів з Білоруссю – це рішення прямо пов’язували з переслідуванням Почобута.
Водночас Анджей Почобут залишався одним із небагатьох політичних в’язнів, яких не включали до попередніх хвиль звільнень, навіть за участі міжнародних посередників. Це посилило його сприйняття як ключової фігури: білоруські коментатори називали його «заручником режиму» та «особливим в’язнем» Олександра Лукашенка. Сам Лукашенко публічно давав зрозуміти, що розглядає його як важіль тиску і ресурс для обміну.
Важливість Почобута для Польщі підкреслювали і на найвищому рівні. У 2025 році президент Кароль Навроцький нагородив його Орденом Білого Орла – найвищою державною відзнакою. А зовсім нещодавно польський Сенат ухвалив резолюцію до п’ятої річниці його арешту, закликавши білоруську владу негайно звільнити журналіста та всіх інших політичних в’язнів.
Важливо, що Почобут відмовлявся писати заяву про помилування, залишившись послідовним у своїй позиції. Його історія стала показовою: від журналіста і активіста польської меншини Почобут перетворився на одну з ключових фігур у відносинах між Варшавою і Мінськом. Саме тому його звільнення роками залишалося пріоритетом для польської держави – і врешті стало одним із центральних елементів нинішнього обміну.
Під час обміну 28 квітня звільнили також польського громадянина отця Гжегожа Гавела – священника-кармеліта, якого білоруські силовики затримали у 2025 році. Йому закидали «шпигунство» через нібито володіння секретним документом «Розпорядження про організацію підготовки та участі в навчаннях „Запад-2025”». Саме затримання демонстративно показали на державному телебаченні. Правозахисники визнали священника політичним в’язнем.
Окремо в межах обміну були звільнені двоє громадян Молдови – співробітники спецслужб, яких раніше затримала російська ФСБ за підозрою у шпигунстві. Їхні імена офіційно не підтверджені, але відомо, що вони перебували під вартою з 2025 року.
Ще одним учасником обміну став громадянин Білорусі, який співпрацював із польськими спецслужбами. Його ім’я не розголошують з міркувань безпеки.
Кого передали з боку Польщі та партнерів
З українського боку найбільше уваги в цьому обміні привернув Олександр Бутягін – співробітник Ермітажу, затриманий у Польщі наприкінці 2025 року за запитом України. Його підозрюють у незаконних археологічних розкопках у Криму після окупації півострова Росією. Польський суд визнав можливість його екстрадиції до України.
Також у межах обміну передали Олександра Балана – колишнього заступника голови спецслужби Молдови. Його затримали в Європі за підозрою у співпраці з білоруським КДБ і передачі чутливої інформації. Він уже був засуджений за шпигунство.
Ще однією фігурою стала Ніна Попова – громадянка Росії (ймовірно, також із молдовським паспортом), яку в Молдові звинувачували у фінансуванні проросійських політичних сил і протестів. За версією слідства, вона виконувала роль «кур’єра» між російськими структурами і політичними силами в країні.
Окрім цього, у межах обміну були передані особи, пов’язані із білоруськими спецслужбами. Їхні імена не розголошуються, але йдеться про фігурантів шпигунських мереж, викритих у Польщі в останні роки.
Чому Бутягін важливий для України
Олександр Бутягін підозрюється Україною у незаконних археологічних роботах у Криму після його окупації Росією. За версією слідства, він проводив розкопки без дозволу української сторони. У 2026 році польський суд визнав екстрадицію Бутягіна до України юридично допустимою. Це рішення мало важливе значення: фактично йшлося про перший випадок, коли європейська країна погодилася видати громадянина Росії за дії, вчинені на окупованих територіях.
Цей кейс розглядався як потенційний прецедент для подальшого переслідування подібних порушень.
Як пояснював адвокат археолога Адам Доманський, варіант обміну не був гарантованим і до останнього залишався лише однією з можливостей. У разі відмови від участі у ньому захист планував оскаржувати екстрадицію і навіть звертатися до Європейського суду з прав людини.
Це означає, що навіть без обміну процедура могла затягнутися і не обов’язково завершитися передачею Бутягіна Україні.
Політична логіка рішення Польщі
Щоб зрозуміти рішення Варшави, варто врахувати вищеописаний контекст. Звільнення Анджея Почобута було для Польщі не лише гуманітарним, а й політичним питанням. Його справа роками перебувала у центрі уваги польських медіа, дипломатії та суспільства.
Польський уряд прямо заявляв, що обмін став результатом тривалих міжнародних переговорів за участю союзників, зокрема США. У таких ситуаціях держави зазвичай діють прагматично: пріоритетом стає повернення своїх громадян, навіть якщо це означає відмову від інших юридичних процедур.
Водночас, як пише wp.pl, звільнення Почобута було результатом складної міжнародної операції, до якої були залучені спецслужби щонайменше п’яти країн, зокрема Польщі, США, Молдови та Румунії. Переговори тривали кілька років і не раз заходили в глухий кут.
Ще восени 2025 року умови звільнення були фактично узгоджені, однак процес зупинився. За словами представників польської дипломатії, у підсумку все залежало від рішення Олександра Лукашенка.
Коли перемовини зайшли у тупик, до них активніше долучилися спецслужби третіх країн, що зрештою привело до обміну у форматі «п’ять на п’ять». За даними джерел, Росія наполягала на включенні окремих осіб до списків обміну, що вплинуло і на позицію Лукашенка, який не поспішав відпускати Почобута, але був зацікавлений у поверненні своїх агентів.
Таким чином, цей обмін був результатом не одного рішення, а складної багаторівневої домовленості – за участі кількох держав.
Реакція України і що кажуть експерти
Реакція України на обмін була стримано критичною. Речник МЗС Георгій Тихий заявив, що Україна «з прикрістю дізналася» про це рішення. У відомстві наголосили, що йдеться про людину, обґрунтовано підозрювану у злочинах на території України, зокрема у вивезенні культурних цінностей з окупованого Криму.
У МЗС також попередили, що Росія може використати цей випадок у пропагандистських цілях – для виправдання окупації та діяльності своїх громадян на захоплених територіях. Водночас Україна, за словами дипломатів, продовжить добиватися притягнення Бутягіна до відповідальності, зокрема через міжнародні механізми та юрисдикції партнерів.
Як звертає увагу експертка Дарина Підгорна, держави можуть відмовлятися від екстрадиції на користь обміну, оскільки сам механізм обміну утримуваними особами є поширеною міжнародною практикою.
Разом із тим, за її словами, у таких випадках важливо дотримуватися процедур: завершити розгляд екстрадиційного запиту, офіційно повідомити про рішення сторону, яка його подала, а також проводити відповідні консультації між державами. З огляду на реакцію МЗС України, є підстави вважати, що ці кроки могли бути дотримані не повною мірою, що створює додаткові ризики для прозорості і передбачуваності таких рішень.
Попри критику, експерти звертають увагу на важливий нюанс: Бутягіна фактично не «відпустили», а передали в межах обміну.
За словами експерта Медійної ініціативи за права людини Андрія Яковлєва, процедура екстрадиції формально не була завершена, а сам Бутягін залишається підозрюваним у справі, яку веде Україна.
Це означає, що юридичні наслідки для нього не зникли – його справа може розглядатися заочно, а він ризикує бути затриманим у третіх країнах. Крім того, сам факт арешту і розгляду справи в Польщі вже має стримувальний ефект: це сигнал для інших російських громадян, які працюють на окупованих територіях.
У ширшій перспективі ситуація має подвійний вимір. З одного боку, Україна втратила можливість отримати підозрюваного фізично. З іншого – вона домоглася міжнародного визнання підозри, створила важливий юридичний прецедент і показала, що такі злочини можуть переслідуватися за кордоном.
О.К.
За матеріалами: centrumeuropy.pl, mipl.org.ua, rp.pl, zmina.info, dzieje.pl. onet.pl. wiadomosci.wp.pl
