У своїй колонці для Gazeta Wyborcza журналістка і дослідниця міграції Олена Бабакова порушує питання затяжних процедур легалізації перебування іноземців у Польщі. За її словами, ключовим викликом залишаються постійні затримки із запуском цифрового порталу для подання заяв на проживання, що лише посилює невизначеність серед мігрантів і біженців.
Переповідаємо головні тези.
Хронічні затримки як норма
Олена Бабакова нагадує, що польське законодавство ще з 2015 року передбачає розгляд заяв на дозвіл на проживання протягом 60 днів, а у складніших випадках – 90. На практиці ці терміни систематично порушуються всіма воєводськими управліннями.
Щоб уникнути хвилі судових позовів через бездіяльність адміністрації, Сейм з 2020 року неодноразово фактично «заморожував» перебіг адміністративних строків у справах іноземців. Наслідок – стрімке збільшення тривалості процедур: у 2024 році середня справа тривала 302 дні; у 2025 році – вже 340. У деяких регіонах очікування наближається до півтора року.
Такі затримки мають реальні наслідки: люди не можуть вільно подорожувати у службові відрядження, що шкодить кар’єрам ІТ-фахівців, менеджерів чи науковців. Навіть коли робота формально легальна, мобільність залишається обмеженою.
Новий виклик – завершення тимчасового захисту українців
Ситуація може ще більше ускладнитися через завершення режиму тимчасового захисту для українців, запровадженого після повномасштабного вторгнення Росії.
Олена Бабакова пояснює: країни ЄС готуються поступово згортати цей механізм. У Польщі українці повинні або повернутися додому, або перейти на інші підстави перебування.
Передбачено новий документ – картка CUKR, яку видаватимуть на три роки. Після цього для подальшого проживання доведеться відповідати стандартним вимогам трудових мігрантів, зокрема, мати стабільний дохід.
Навіть якщо в Польщі залишиться лише половина тих, хто приїхав після 2022 року, це означатиме сотні тисяч додаткових заяв – і без того перевантажена система може цього не витримати.
Цифровий портал MOS: обіцянки і нові відтермінування
Розв’язати проблему мала цифровізація процедур. Влада анонсувала запуск порталу MOS (Moduł Obsługi Cudzoziemca), через який можна було б:
- подавати заяви на тимчасове і постійне проживання;
- отримувати підтвердження прийняття документів;
- дозволити роботодавцям і університетам онлайн підтверджувати працевлаштування або навчання.
Спочатку запуск планували на січень 2026 року, але сервіс досі не працює. Найраніший новий термін – березень, хоча в неофіційних розмовах називають квітень або травень.
Очільник Управління у справах іноземців (Urząd do Spraw Cudzoziemców) Томаш Цитринович переконує, що система перебуває на фінальному етапі тестування і з часом повинна скоротити черги. Проте навіть уряд не очікує швидкого ефекту – помітне покращення прогнозують лише через рік або півтора після запуску.
Єдиний канал – новий бар’єр
Правозахисники та експерти застерігають: якщо портал стане єдиним способом подання документів, частина мігрантів опиниться у ще гіршій ситуації.
Голова фонду «Український дім» Мирослава Керик звертає увагу на проблему цифрового виключення. Для користування системою потрібно володіти електронними сервісами на кшталт ePUAPePUAP (Elektroniczna Platforma Usług Administracji Publicznej) – це державна електронна платформа в Польщі, через яку можна онлайн вирішувати адміністративні справи без відвідування установ. За допомогою ePUAP можна, зокрема: – подавати заяви та документи до державних органів; – отримувати офіційну кореспонденцію; – підписувати документи електронним довіреним профілем (Profil Zaufany); – спілкуватися з адміністрацією у формі електронних звернень., що складно для старших людей або тих, хто має низькі цифрові навички.
Є й інший ризик – зростання ролі недобросовісних посередників. Коли процедури стають складнішими, іноземці змушені передавати третім особам особисті дані, включно з доступом до електронних кабінетів чи банківських рахунків.
Невизначеність уже впливає на рішення людей
Консультанти, які працюють з іноземцями, кажуть про втому і розчарування серед заявників. Багато хто відкладав подання документів, очікуючи швидшої цифрової процедури, а тепер змирився з думкою, що ще рік проведе без карти перебування.
До того ж правила постійно змінюються: інші форми, нові переліки документів, різні вимоги залежно від інспектора. Питання, чи здатна цифровізація усунути цю непослідовність, залишається відкритим.
Глибша проблема – не лише технології
Колишній інспектор у справах іноземців Марцін Чая вважає, що сама по собі електронна подача заяв мало що змінить. Головні слабкі місця – нестача чиновників та відсутність інтегрованих державних реєстрів, які дозволили б швидко перевіряти дані заявників.
Навіть технічні збої можуть мати серйозні наслідки: якщо система «зависне» в останній день легального перебування, людина ризикує втратити статус. Закон дає три дні на повторне подання, але це слабка гарантія.
Досліджуючи досвід мігрантів, Марцін Чая зауважує: багато з них не стикаються з відкритим расизмом чи ксенофобією у повсякденному житті, проте через затягнуті й незрозумілі процедури відчувають себе системно небажаними – ніби держава сигналізує, що для них тут немає місця.
Ред.
Джерело: Gazeta Wyborcza