Минулий рік показав, як швидко і легко українсько-польські відносини можуть бути зіпсовані, і як нескладно втратити частину важко заробленого соціального капіталу. Настав час якомога швидше виправити ситуацію. Але це буде непросте завдання, адже ремонтувати завжди складніше, ніж ламати. На щастя, заяви та сигнали, які надходять з обох сторін після зміни влади у Польщі, дають надію на оптимізм.
Важким для України був другий рік війни. І треба бути готовим, що наступний буде, можливо, ще складнішим. Росія не змінила своїх планів, її мета – знищити Україну. Але українці чинять ефективний опір і тому Росія не може реалізувати задумане. Втім, подальший успіх української оборони багато в чому залежить від підтримки партнерів. Тому будь-які проблеми у відносинах з ключовими союзниками послаблюють здатність до опору.
Отже, важливою метою у перші тижні нового року має стати нормалізація польсько-українських відносин: розв’язання проблем і посилення польської допомоги Україні, що воює.
Відносини під знаком емоцій
Президент Володимир Зеленський під час підсумкової пресконференції 19 грудня торкнувся питання польсько-українських відносин.
«По-перше, я хочу подякувати Польщі і президенту Дуді і, перш за все, вашому [польському] суспільству. Ви з нами з початку війни, ви – наші сусіди, ви приймали наших людей <…> Ми вам вдячні історично, але при цьому ми також маємо бути з вами відвертими. <…> І це завжди говорило польське суспільство, і президент Анджей [Дуда], що українці своїм життям захищають Польщу. Я вважаю, що ми брати з вами. Ви нам допомагали, як ви могли. Це факт. А ми стояли за вас, за вашу незалежність. І стоїмо, як можемо», – почав Зеленський.
Тоді він зазначив, що мав дуже міцні стосунки з урядом Моравецького, однак виникла суперечка щодо зерна та блокада кордону.
«Зрозумійте: це – не бізнес в час війни. Блокада наших кордонів. Це було виживання. У нас не було тоді коридору. Вільного, незалежного чорноморського коридору, яким можна було б вивозити зерно», – продовжував Зеленський.
Український президент вчергове підкреслив, що українці ставляться до поляків «з великою симпатією та любов’ю»: «Навіть коли в Україні всі бачили, що у нас конфлікт на рівні лідерів, українці почали захищати вас, а не мене».
Президент підкреслив, що багатомісячна суперечка поставила його країну у важку ситуацію. Україна втратила сотні мільйонів доларів і частину врожаю. Але не лише це.
«Ми почали втрачати політичні відносини – я ще раз підкреслюю, я вдячний вашому народові. Але ви зрозумійте мене, ну я не тряпка якась. Я захищаю інтереси своєї держави в час війни», – сказав український президент.
Зеленський зазначив, що в основі рішення польської влади лежали політичні мотиви – вибори, які вони все одно програли: «І тоді я говорив: ви програєте цю політику. Ви програєте самі собі. Наші люди не можуть страждати. <…> Це не про гроші».
Зеленський наголосив, що вирішення спору має ґрунтуватися на чинних правових нормах ЄС, який виступав проти продовження зернового ембарго і піддав критиці блокаду кордону.
Відповідь президента на запитання про польсько-українські стосунки була однією з найдовших під час конференції. Багато коментаторів у Польщі звертали увагу насамперед на те, що Зеленський плутає поняття ембарго на експорт українського зерна з його транзитом через Польщу. Але, схоже, не це найголовніше у заяві українського президента, а емоції, які супроводжували ці слова. Вони ніби підтверджують, що суперечка між Києвом і Варшавою у другій половині 2023 року вийшла далеко за межі питання «зерна».
Прискорене погіршення
На початку 2023 року здавалося, що польсько-українським відносинам ніщо не може зашкодити, адже під впливом російської агресії вони вийшли на рівень, якого ніколи раніше не було.
24 лютого 2022 року, коли сотні тисяч українців втекли на Захід від російських ракет і бомб, Польща відкрила для них свої кордони. Тисячі простих поляків поспішили їм на допомогу.
Але Польща допомагала не лише біженцям. 24 лютого 2022 року в офіційних польсько-українських стосунках стався справжній «оборот». Польська влада, як каже сам Зеленський, однією з перших розпочала реальну допомогу постраждалій Україні і, зокрема, почала надавати зброю. Польський президент вперше приїхав до Києва після нападу Росії у квітні позаминулого року. Варшава почала переконувати країни ЄС у необхідності надання Україні статусу кандидата.
Апогеєм нових польсько-українських відносин став офіційний візит Зеленського з дружиною до Варшави 5 квітня 2023 року. Чимало коментаторів тоді називали цей візит історичним. Український лідер передусім подякував Польщі та полякам. З обох сторін лунали слова про дружбу і потребу стати «пліч-о-пліч» перед обличчям російської агресії.
Під час візиту 5 квітня Зеленський також зустрівся з прем’єр-міністром Матеушем Моравецьким. Розмови стосувались покупки польської зброї. Істотно, що Зеленський заявив, що разом з польським прем’єром вони знайшли вихід з проблеми експорту українського зерна до Польщі.
Ця заява була важливою, оскільки на момент візиту Зеленського польські фермери влаштували на кордоні акцію протесту з цього приводу. Частина українського зерна, яке мало йти транзитом через Польщу, потрапила на місцевий ринок.
«Росії не вдасться посварити Україну та Польщу, не вдасться нас розділити», – висловився 5 квітня Анджей Дуда.
Але виявилось, що Росії навіть не потрібно було цього робити, оскільки незабаром почалось непорозуміння у питанні «українського зерна» і Польща просто заборонила імпорт українського збіжжя.
19 липня прем’єр-міністр Матеуш Моравецький, попри позицію Європейської Комісії, яка наполягала на скасуванні ембарго, заявив, що після 15 вересня не відкриватиме польський ринок для українського зерна. Своє рішення він аргументував необхідністю захистити інтереси польських фермерів. Це викликало бурхливу реакцію в Україні. Рішення польського уряду було оголошено у вкрай невдалий момент: воно збіглося з виходом Росії із зернової угоди та російськими атаками на українські порти й сільськогосподарську інфраструктуру. Дехто з українських коментаторів відчули це як удар у спину від найближчого союзника.
24 липня президент Зеленський взяв слово і, не згадуючи про Польщу, заявив, що будь-які обмеження на експорт української агропродукції є «абсолютно неприйнятними і відверто неєвропейськими».
У польських соцмережах з’явилися коментарі про «невдячну Україну». Це підхопив голова президентського Бюро міжнародної політики Марчін Пшидач, який сказав в інтерв’ю TVP, «що [Україні] варто було б почати цінувати роль, яку Польща зіграла для неї в останні місяці та роки».
Реакція Києва була миттєвою. Того ж дня заступник керівника Офісу президента України Андрій Сибіга опублікував у Facebook розширений допис, у якому наголосив, що українська сторона категорично відкидає «спроби окремих польських політиків навʼязати польському суспільству безпідставну думку нібито Україна не цінує допомогу від Польщі». На думку Сибіги, це маніпуляція, і Україна фактично кожен день віддячує як Польщі, так і іншим союзникам героїзмом своїх солдатів на фронті. А українці вважають поляків «найближчим народом».
Погіршення взаємовідносин було вже не зупинити. У вересні Зеленський під час виступу на форумі ООН заявив, що деякі друзі України в Європі виявляють політичну солідарність, «з зерна роблять трилер» і таким чином «допомагають підготувати сцену для московського актора». Український президент у своїй промові не говорив про конкретні країни, проте, анонсовану раніше, зустріч із президентом Польщі скасували.
Заява Зеленського викликала масову реакцію з боку представників польської влади, які почали погрожувати різними наслідками для України, якщо та не припинить оскаржувати рішення Польщі щодо ембарго.
20 вересня прем’єр-міністр Матеуш Моравецький заявив, що Польща більше не передає зброю Україні. Заяву польського прем’єра розповсюдили українські та закордонні медіа. Інші представники польської влади намагалися виправити слова прем’єра, запевняючи, що конфлікт навколо зерна і підтримка України в боротьбі з Росією – це окремі питання.
Відповідальність за емоційну суперечку можуть розділити обидві сторони. Але є різниця між емоціями, викликаними війною, і тими, що викликані електоральними очікуваннями. Національні інтереси польських фермерів можна було б захищати в інший спосіб.
Час відкрити нове
Чимало коментаторів, як у Польщі, так і в Україні, зазначали, що керівна тоді партія «Право і справедливість» використала зернову суперечку у передвиборчій кампанії, бажаючи таким чином залучити сільський електорат. Ця ідея не допомогла. Опозиція перемогла, проте, через політичні ігри ПіС передача влади затягнулася.
Тому Київ завмер, очікуючи появи нового уряду в Польщі, сподіваючись на новий етап у взаємовідносинах. Тим більше, що на той момент з’явилася нова проблема – блокування кордону групою польських перевізників. Ця акція була абсолютно неочікуваною і незрозумілою для багатьох українців. Команда ПіС, яка ще не віддала тоді влади, нічого не зробила, щоб цьому завадити. Щобільше, риторика та атмосфера останніх місяців радше заохочували такі дії. На жаль, наслідком цієї акції став частковий параліч логістики країни, що воює та відчутні втрати, у тому числі для польського бізнесу.
12 грудня новий прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск виступив у Сеймі з експозе. Говорячи про Україну, він підкреслив, що її не можна забувати і що напад на неї – «це напад на всіх нас»: «Я вже не можу іноді слухати деяких європейських політиків з інших західних країн, які говорять про втому від ситуації в Україні. <…> Хочу сказати, що завдання Польщі, завдання нової влади, але також всіх нас – голосно, наполегливо вимагати від всієї західної спільноти повної рішучості у допомозі Україні у цій війні».
У грудні ЄС вирішив почати переговори з Україною про вступ .
«Шановний Володимире Зеленський, ми це зробили! Наше сьогоднішнє рішення про розширення я присвячую вашим героям, які віддали життя за незалежну та європейську Україну», – написав у Твіттері Дональд Туск.
Перед Різдвом, 22 грудня, до Києва прибув міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. Це був його перший закордонний візит після вступу на посаду і він став підтвердженням того, що Україна буде одним із пріоритетів зовнішньої політики Польщі.
Сікорський запевнив українців, що Польща підтримуватиме їх у захисті від російської агресії.
«Це є, вважаю, остання колоніальна війна в Європі і вона має закінчитись, а ми у Польщі вважаємо, що її результат має бути таким: Росія має програти, а Україна має виграти і в цій ситуації, незалежно від того, хто буде при владі у Польщі, як ви бачите, ми є об’єднані», – сказав Сікорський.
Після зустрічі з Володимиром Зеленським він зазначив, що говорив з українським президентом «про те, що Польща та Україна можуть зробити разом, щоб протистояти Путіну». Але також й про те, «як зробити, аби Польща та Україна створили міцну східну легеню Європейського Союзу наприкінці цього десятиліття. Це здійсненний план, і ми будемо солідарно над ним працювати».
Сікорський вважає, що Захід повинен мобілізуватися, щоб допомогти Україні. І якщо це станеться, Росія програє.
Але візит до Києва польської делегації на чолі з Сікорським став також першою спробою розв’язати наявні проблеми. Першочергово йдеться про блокаду кордону. Після зустрічі з українськими колегами, польська делегація говорила про можливість припинити протести на кордоні.
На згаданій на початку тексту грудневій пресконференції Зеленський заявив про сподівання, що новий уряд Польщі розблокує кордон. Український президент підкреслив, що вдячний за позицію Дональда Туска на останньому саміті ЄС: «Ми вночі з ним говорили [Туском] напередодні цього засідання. <…> і я вірю, що ми все вирівняємо. Я дуже вірю, я хочу в це вірити».
У Києві очікують, що прем’єр-міністр Дональд Туск відвідає Україну з офіційним візитом на початку 2024 року. Цей візит має підтвердити «нове відкриття». Звичайно, багато що залежатиме від розв’язання поточних проблем. Здається, що зміна атмосфери, вихід з рівня емоцій має допомогти в цьому. Бо в історії відносин між Києвом і Варшавою у другій половині 2023 року емоції зіграли згубну роль. Зі слів президента Зеленського, які були сказані на останній пресконференції, складається враження, що він особисто відчув, ніби його зрадив хтось близький. А це означає, що взаємна дипломатія та канали комунікації зазнали краху, адже суперечка переросла в конфлікт і перейшла зі столу переговорів у публічну сферу.
Входячи в новий рік нам, перш за все, потрібно пам’ятати, що з 24 лютого 2022 року нічого не змінилося. Українці борються не лише за свою незалежність, тому не можна забувати, що вони також захищають Польщу та Європу. Їхній опір виграє час для інших країн, щоб ті зміцнили свій оборонний потенціал. Однак, ціна миру та спокою мешканців Європи – українська кров.
Пьотр Андрусечко,
Київ