Більшість людей переконані, що вміють розпізнавати маніпуляції та фейки. Проте на практиці цього часто виявляється недостатньо. Польські науковці, які досліджували вплив дезінформації, дійшли висновку: навіть коли людина розуміє, що має справу з неправдивою або маніпулятивною інформацією, вона все одно може піддатися її впливу. Причина полягає не лише в нестачі знань, а насамперед у тому, як працюють людські емоції. Про це йдеться у звіті «Я знаю, що це маніпуляція, але все одно злюся. Поляки в епоху дезінформації», підготовленому групою дослідників Варшавського університету та Фундації Pole Dialogu.
Автори додають, що дезінформація стала, зокрема, одним із ключових інструментів сучасної гібридної війни. Серед її головних цілей вони називають підрив підтримки України в західних суспільствах, послаблення єдності НАТО та поглиблення суспільних поділів.
Не існує однієї «вакцини» від дезінформації
Автори дослідження поставили перед собою практичне запитання: що ефективніше захищає людей від дезінформації – попередження про можливі маніпуляції ще до того, як людина зіткнеться з фейком, чи спростування вже поширеної неправдивої інформації?
У науковій літературі ці підходи називають prebunking та debunking. Перший можна порівняти зі щепленням: людину заздалегідь знайомлять із методами маніпуляції, щоб вона могла їх розпізнати. Другий нагадує лікування – фейк уже поширився, тому його потрібно спростовувати фактами.
Науковці перевіряли, як учасники реагують на дезінформаційні повідомлення, які останніми роками стали предметом численних маніпуляцій у польському інформаційному просторі.
Одні учасники спочатку дивилися відео з поясненням типових маніпулятивних прийомів, а вже потім – ролик із дезінформацією. Інші отримували спростування після перегляду неправдивого матеріалу. Таким чином науковці могли оцінити ефективність як prebunking, так і debunking.
Головний висновок виявився доволі несподіваним: жоден із методів не дає повного захисту. Водночас фактчекінг і спростування працюють дещо краще у короткостроковій перспективі, тоді як попередження про маніпуляції допомагають зменшити інформаційне виснаження та хаос.
Чому спростування теж не завжди допомагають
Під час експерименту виявився ще один цікавий ефект. Якщо людина бачила фейковий матеріал і майже одразу після нього отримувала пояснення, чому інформація є неправдивою, це не завжди покращувало результат.
Дослідники припускають, що два суперечливі повідомлення, отримані за короткий час, викликають дезорієнтацію. Учасники починали сумніватися в обох джерелах інформації, а їхнє ставлення до теми могло навіть погіршуватися. Лише згодом ефект спростування ставав помітним.
Найкращі результати фактчекінг показував тоді, коли між появою фейку та його спростуванням минав певний час. Проте навіть у такому випадку позитивний ефект не був тривалим.
Схожа ситуація склалася і з prebunking. Попередження про можливі маніпуляції працювали лише тоді, коли людина мала час засвоїти отриману інформацію. Якщо ж попередження і фейк з’являлися майже одночасно, захисного ефекту практично не було.
Люди знають, що робити, але не роблять цього
Одним із найцікавіших результатів дослідження став розрив між знаннями та поведінкою.
Під час експериментів учасники добре розпізнавали маніпулятивні прийоми, клікбейтні заголовки та сумнівні повідомлення. Однак у повсякденному житті вони керувалися зовсім іншими механізмами.
«Я знаю, що це маніпуляція, але все одно злюся» – саме ця фраза однієї з учасниць дослідження стала назвою всього звіту.
На думку дослідників, причина полягає в тому, що люди спочатку реагують емоційно, а вже потім раціонально оцінюють інформацію. Якщо повідомлення викликає страх, обурення, відчуття загрози чи несправедливості, воно має значно більше шансів закріпитися у свідомості.
Саме тому дезінформація так часто апелює до емоцій, а не до фактів.
Соцмережі повертають суспільство до епохи чуток
Окремий блок дослідження був присвячений тому, як люди отримують інформацію.
Виявилося, що переважна більшість новин надходить із соціальних мереж, хоча самі користувачі нерідко більше довіряють традиційним медіа. Дослідники назвали це «парадоксом довіри»: люди довіряють медіа, які майже не споживають, а інформацію отримують із джерел, яким довіряють значно менше.
У звіті наведено промовисте спостереження: соціальні мережі дедалі більше нагадують не класичні медіа, а систему поширення чуток.
Автори згадують, що під час досліджень попередніх років поляки нерідко переказували історії про нібито «нахабних українок», які відмовлялися платити в перукарнях чи стоматологічних кабінетах. Згодом з’ясовувалося, що це були не особисті історії, а переказані повідомлення із соцмереж. З часом люди починали сприймати їх як реальний досвід знайомих або навіть власний досвід.
Такі історії автори називають прикладом того, як дезінформація використовує старий механізм чуток, але в цифрову епоху він працює значно швидше та ефективніше.
На думку дослідників, це один із механізмів поширення антиукраїнських настроїв. Чутки та поодинокі неперевірені історії починають жити власним життям, поступово перетворюючись на нібито «загальновідомі факти». При цьому люди нерідко вже не пам’ятають, де саме вперше почули ту чи іншу історію.
Автори звіту звертають увагу, що дезінформація рідко вигадує проблему з нуля. Найчастіше вона використовує реальні суспільні страхи або конфлікти, перебільшує їх та пропонує просте пояснення і винного. Саме так можуть поширюватися й антиукраїнські наративи – навколо тем житла, соціальної допомоги, ринку праці чи аграрного експорту.
Молодь виявилася найбільш уразливою
Найбільш сприйнятливими до дезінформації виявилися не літні люди, як часто вважають, а молодші респонденти. Дослідники пояснюють це тим, що їхні погляди ще не є достатньо сформованими, а більшість інформації вони отримують саме через соціальні мережі.
Також з’ясувалося, що жінки реагували на дезінформаційні повідомлення сильніше за чоловіків, а застосовані під час експерименту способи захисту діяли на них менш ефективно.
Найнебезпечніший наслідок – не віра у фейки
На думку авторів звіту, головна небезпека дезінформації полягає навіть не в тому, що люди починають вірити неправдивим твердженням.
Значно серйознішою проблемою може бути інформаційне виснаження. Дослідники застерігають, що кінцевою метою багатьох дезінформаційних кампаній є не нав’язування певної позиції, а демобілізація суспільства. Люди, перевантажені суперечливими повідомленнями, починають уникати новин, менше цікавляться суспільними справами та втрачають готовність брати участь у громадському житті.
Постійна поява взаємно суперечливих повідомлень, спростувань і нових версій подій призводить до того, що люди втомлюються стежити за новинами. Частина просто перестає цікавитися суспільними темами, вважаючи, що правду все одно неможливо встановити.
Автори називають це «інформаційною апатією» або «епістемічним цинізмом» – станом, коли людина переконана, що всі брешуть, а тому немає сенсу нічого перевіряти.
Саме такий результат часто є кінцевою метою дезінформаційних кампаній.
Від пропаганди до дезінформації
На думку дослідників, сучасна дезінформація суттєво відрізняється від класичної пропаганди ХХ століття.
Якщо колись влада намагалася переконати суспільство у певній «правильній» версії подій, то сьогодні мета часто інша – створити відчуття, що об’єктивної правди не існує взагалі.
На думку авторів, сучасні інформаційні операції часто мають на меті створити хаос, взаємну недовіру та відчуття, що встановити правду неможливо. У такій ситуації достатньо не змінити погляди людини, а посварити різні групи суспільства між собою.
Соціальні мережі та алгоритми додатково підсилюють цей ефект. Користувачі не лише споживають інформацію, а й самі стають її поширювачами. Реагуючи на емоційний контент і поширюючи його, вони фактично допомагають алгоритмам просувати такі повідомлення ще ширше.
Тому, як зазначають автори, сучасна дезінформація працює значно точніше за традиційну пропаганду. Вона не звертається до всіх однаково, а використовує конкретні страхи, упередження та слабкі місця різних груп суспільства.
У звіті наведено приклад протестів польських фермерів, під час яких частина дезінформаційних наративів про кліматичну політику ЄС почала поєднуватися з темою українського аграрного експорту. У результаті дискусія про економічні проблеми дедалі частіше набувала антиукраїнського характеру.
Як захиститися
Автори звіту не пропонують простих рішень. Вони наголошують, що стійкість до дезінформації – це не продукт, який можна отримати раз і назавжди, а тривалий процес.
На думку дослідників, універсального способу боротьби з дезінформацією не існує. Найкращі результати може дати поєднання різних підходів – як попередження про маніпуляції, так і оперативного спростування конкретних фейків. Водночас жоден із цих методів не працює бездоганно, якщо людина перебуває в стані постійного стресу, інформаційного перевантаження чи емоційного виснаження.
Саме тому автори радять приділяти увагу не лише перевірці фактів, а й власним інформаційним звичкам. Серед найважливіших рекомендацій – розвиток медіаграмотності, звичка перевіряти інформацію в кількох джерелах, використання фактчекінгових ресурсів та свідоме обмеження інформаційного перевантаження.
Дослідники також радять не поширювати повідомлення одразу після прочитання, особливо якщо вони викликають сильні емоції. Перед тим як реагувати на провокативну новину, варто зробити паузу та перевірити її походження. Корисною звичкою може бути швидка перевірка інформації в авторитетних медіа або на спеціалізованих ресурсах із перевірки фактів.
Автори наголошують, що постійне споживання новин не завжди робить людину краще поінформованою. Навпаки, безперервне гортання стрічок у соцмережах, надлишок суперечливих повідомлень та постійне перебування в інформаційному потоці можуть послаблювати здатність критично оцінювати інформацію. Тому серед рекомендацій є також регулярний відпочинок від новин, обмеження часу в соціальних мережах та турбота про психічне здоров’я..
Ред.
Джерело: poledialogu.org.pl, OKO.Press
