Щороку 11 лютого відзначають Міжнародний день жінок і дівчат у науці. З цієї нагоди Міністерство науки Польщі оприлюднило перелік польських дослідниць, винахідниць і науковиць, чиї відкриття та праця вплинули на розвиток світової науки. Розповідаємо більше про жінок, які змінювали медицину, досліджували космос і відкривали нові горизонти для наступних поколінь.
Марія Склодовська-Кюрі
Марія Склодовська-Кюрі – польська фізикиня та хімікиня, педагог, громадська діячка й двічі лауреатка Нобелівської премії. Освіту здобула у Франції, де й провела решту життя. Там вона познайомилася зі своїм чоловіком, разом з яким займалася наукою. Зокрема, досліджувала явище радіації.
У 1898 році Марія й П’єр Кюрі оголосили про відкриття першого радіоактивного елемента, названого на честь батьківщини Марії – полонієм. А в грудні того ж року вони повідомили світові про відкриття радію.
У 1903 році подружжя Кюрі отримало Нобелівську премію з фізики. Марія Склодовська-Кюрі стала першою жінкою-науковицею, відзначеною цією нагородою – її присудили за видатні досягнення у дослідженні радіації.
У 1911 році вона вдруге отримала Нобелівську премію – цього разу з хімії – за відкриття радію та полонію, виділення радію і вивчення природи та сполук цього елемента. Нововідкритий полоній науковиця назвала на честь своєї батьківщини – Польщі (лат. Polonia).
До сьогодні Марія Склодовська-Кюрі залишається єдиною жінкою-науковицею, яка двічі отримала Нобелівську премію.
Аліція Дорабяльська
Аліція Дорабяльська – перша жінка-професорка в історії Львівської політехніки, хімікиня за фахом та учениця Марії Склодовської-Кюрі. Вона також стала першою жінкою в Польщі, яка здобула титул професорки хімічних наук.
Окрім роботи у Львівській політехніці, науковиця викладала в Політехнічному інституті в Лодзі, де увійшла в історію як перша жінка-деканка. Під час Другої світової війни таємно навчала студентів у Варшаві, долучившись до діяльності підпільної освіти.
Свою діяльність переважно зосереджувала на проблемах радіаційного випромінювання радіоізотопів, мікрокалориметрії, алотропічних перетворень, корозії металів. Крім того, займалася історією хімії.
Аліція Дорабяльська була авторкою 128 наукових робіт і книги мемуарів «Інше життя». Її також було відзначено низкою державних нагород Польщі: Командорським хрестом Ордена Відродження Польщі, Хрестом Незалежності, Офіцерським хрестом Ордена Відродження Польщі та Кавалерським хрестом Ордена Відродження Польщі.
Ханна Гіршфельд
Ханна Гіршфельд – це польська лікарка-педіатриня, науковиця й одна з організаторок повоєнної медичної освіти у Вроцлаві. Навчалася медицини в Монпельє та Берліні.
Під час Першої світової війни служила військовою лікаркою в сербській армії та Армії Сходу, а згодом очолювала відділення педіатрії Варшавського університету.
Під час Другої світової війни працювала в лікарні у Варшавському гетто, де керувала відділенням для немовлят і боролася з туберкульозом, висипним тифом та наслідками голоду.
Після війни вона стала співорганізаторкою Медичної академії у Вроцлаві, а з 1954 року очолювала кафедру діагностики при відділенні педіатрії.
Вона також брала участь у наукових дослідженнях разом із чоловіком – відомим мікробіологом і імунологом Людвіком Гіршфельдом, зокрема у працях, важливих для розвитку імунології та трансфузіології.
Ханна Гіршфельд була відзначена численними державними та міжнародними нагородами. Серед них – Орден Прапора Праці I класу, Командорський і Кавалерський хрести Ордена Відродження Польщі, Орден Святого Сави (Сербія) та Почесна медаль за боротьбу з епідеміями (Франція).
Вільгельміна Івановська
Вільгельміна Івановська народилася у Вільнюсі (Литва). Навчалася на факультеті математики Віленського університету Стефана Баторія, однак ще до завершення магістерської програми почала працювати в обсерваторії, а згодом захистила докторську дисертацію з астрономії.
У 1945 році, переїхала до Торуня та брала участь у створенні Університету Миколая Коперника. Співпрацювала з професором Дзєвульським у будівництві обсерваторії в Півницях, яку очолила у 1946 році, ставши завідувачкою кафедри астрофізики. Завдяки її зусиллям до обсерваторії було передано 20-см телескоп Дрейпера з Гарварду, який прибув у 1947 році. Вільгельміна Івановська проходила піврічне наукове стажування в США, після чого повернулася до Польщі, обробивши дані спостережень у Торуні. Саме на основі цих даних вона створила нову шкалу відстаней у Всесвіті.
Наприкінці 1950-х років Вільгельміна Івановська започаткувала радіоастрономічні спостереження. Уже в 1962 році обсерваторія отримала найбільший у Польщі телескоп із діаметром дзеркала 90 см, а в 1970-х роках у Півницях збудували окрему радіоастрономічну обсерваторію – важливий крок у розвитку цього напряму досліджень.
Вільгельміна Івановська – це перша жінка, що обіймала посаду віцепрезидентки Міжнародного астрономічного союзу (у 1973–1978 роках). Вона отримала почесні докторські звання трьох університетів – у Вінніпезі (Канада), Лестері (Англія) та Торуні (UMK). Відзначена Великим хрестом Ордена Відродження Польщі (1995) та отримала почесне громадянство Торуня (1997).
Стефанія Яблонська
Стефанія Яблонська – це польська професорка медичних наук та лікарка-дерматолог зі світовим ім’ям. Вона досліджувала вірус папіломи людини (HPV) та його вплив на розвиток пухлин.
Захистила докторську дисертацію «Гістологічні особливості шкірних реакцій на туберкулін та витяжки з мікобактерій туберкульозу». У 1954 році отримала професорський титул. Стажувалася в Університеті Пенсільванії (США)
Очолювала Польське дерматологічне товариство (1962-1982 i 1987-1995). Також була керівницею Дерматологічної клініки Медичної академії у Варшаві (1950-1990) та є лауреаткою багатьох міжнародних нагород.
Окрім вірусу папіломи людини, Яблонська також займалася вивченням патогенезу склеродермії та діагностикою пухирцевих хвороб. Під час своїх досліджень впровадила нові методи діагностики. Вона була почесною членкинею 46 дерматологічних товариств у різних країнах та отримала престижні міжнародні нагороди, зокрема нагороду Роберта Коха та медаль Марії Дюран.
Юзефа Йотейко
Юзефа Йотейко – польська фізіологиня, психологиня, педагогиня та дослідниця, яка за життя не здобула належного визнання в польському науковому середовищі, однак отримала міжнародний авторитет.
Освіту здобула в Женевському університеті, де отримала ліценціат із фізичних і природничих наук, а згодом продовжила навчання та наукову роботу в Брюсселі. Там вона почала викладати експериментальну психологію. У своїх дослідженнях науковиця вивчала межі людської працездатності, сформулювала закон розпорядного мінімуму та власне правило ергономіки, а також аналізувала вплив різних дієт на фізичну й розумову продуктивність. Вона брала участь у численних наукових конгресах у Європі.
У Польщі Йотейко активно працювала в галузях педагогіки та психології: запровадила поняття педології й разом із Марією Гжегожевською заклала підвалини спеціальної педагогіки. Попри значний досвід, їй відмовили у призначенні на кафедру психології, надавши перевагу менш досвідченому чоловікові. Втім, науковиця продовжила працювати в Державному педагогічному інституті, де викладала та готувала нове покоління фахівців.
Науковий доробок Йотейко охоплює численні праці, написані французькою мовою, більшість із яких досі не перекладено польською.
Зоф’я Кілан-Яворовська
Зоф’я Кілан-Яворовська – польська палеонтологиня та учасниця Варшавського повстання. Закінчила Варшавський університет, захистила докторську дисертацію та протягом 12 років досліджувала трилобітів і морські скам’янілості палеозойської ери, збираючи наукові зразки по всій Європі. Згодом зосередилася на вивченні динозаврів і мезозойських ссавців.
За роки наукової діяльності Кілан-Яворовська опублікувала понад 230 наукових статей і книжок, зокрема бестселер «Полювання на динозаврів», а також консультувала режисера Стівена Спілберга під час роботи над фільмом «Парк Юрського періоду». Навіть після виходу на пенсію вона продовжувала дослідницьку та викладацьку роботу в університетах і музеях Парижа та Осло.
Найважливіші відкриття науковиця зробила під час польсько-монгольських експедицій до пустелі Гобі у 1963–1971 роках. Тоді було виявлено близько 20 видів динозаврів, а також численні скам’янілості мезозойських ссавців, зокрема мультитуберкулатів. Крім того, Кілан-Яворовська сприяла розвитку міжнародної наукової співпраці Польщі з іншими країнами.
За свої досягнення вона отримала численні нагороди, серед яких медаль Ромера–Сімпсона (1996) та почесне звання «Праведниця народів світу» (1999). Її внесок у палеонтологію увічнено в наукових назвах видів – Kielanodon, Kielantherium, Zofiabaatar і Zofiagale.
Гелена Спарроу
Гелена Спарроу – одна з перших польських мікробіологинь і фахівчинь у галузі громадського здоров’я. Народилася в Богуславі поблизу Києва, навчалася на медичному факультеті Київського університету святого Володимира. Під час Першої світової війни працювала на російсько-німецькому фронті, борючись зі спалахами холери, тифу, дизентерії та віспи – досвід, що визначив подальший напрям її наукових досліджень.
У міжвоєнний період Спарроу працювала в Польщі, зокрема в Державному епідеміологічному інституті, де очолювала відділ щеплень і координувала програми вакцинації та профілактики інфекційних хвороб. Вона контролювала спалахи холери та скарлатини, створювала лабораторії вздовж нових державних кордонів і досліджувала вакцини проти дифтерії та тифу, нерідко випробовуючи їх на собі. У 1918–1920 роках працювала асистенткою в Інституті мікробіології в Києві під керівництвом професора Володимира Ліндемана. Згодом здобула докторський ступінь і очолила кафедру бактеріології Варшавського університету, ставши однією з перших жінок у Польщі на такій посаді.
У 1933 році професорка виїхала до Тунісу, де керувала лабораторією Інституту Пастера та працювала над вакцинами проти тифу і зниженням патогенності бактерій. Вона також організовувала програми щеплень у Мексиці та Гватемалі. Під час Другої світової війни залишалася в Тунісі, допомагаючи польським дезертирам і членам французького руху опору.
Після війни Спарроу продовжила наукову діяльність і навчання лікарів у сфері профілактики інфекційних захворювань. Її дослідження та організаційна робота врятували тисячі життів, а науковий доробок охоплює понад 100 праць з епідеміології та бактеріології.
Марія Чаплицька
Марія Чаплицька – польська антропологиня, географка та етнографка. Народилася й здобула освіту у Варшаві, а згодом вивчала антропологію та етнологію в Лондонській школі економіки та Оксфорді, де підготувала одне з перших наукових досліджень про корінні народи Сибіру. Завдяки знанню польської та російської мов науковиця мала доступ до джерел, недоступних для багатьох західних дослідників.
У 1914 році Чаплицька організувала експедицію до басейну Єнісею, щоб вивчати життя евенків (тоді їх називали тунгусами). Під час експедиції вона збирала етнографічні та антропологічні дані, укладала словники місцевих діалектів, фіксувала легенди й матеріальні пам’ятки для Оксфордського музею, а також проводила антропометричні вимірювання.
Навіть у роки Першої світової війни дослідниця продовжувала польову роботу. Її щорічні спостереження та детальні записи лягли в основу книжки «Мій сибірський рік» (1916). У ній Чаплицька підкреслювала, що, на відміну від багатьох поляків, засланих до Сибіру, її перебування там було добровільним і продиктованим глибоким науковим інтересом.
Тетяна Шарапова
Джерело: Ministerstwo Nauki i Szkolnictwa Wyższego
Підготовлено за матеріалами PAP Trójka Polskie Radio, Research in Poland TVP Nauka Historia: Poszukaj, сайтів Музею Марії Склодовської-Кюрі, Лодзької політехніки, Інституту імунології та експериментальної терапії, Університету Міколая Коперника