Інтерв’ю розповідає історію Рея, квір-активістаКвір-активізм – це рух, спрямований на захист і розширення прав осіб, які ідентифікують себе поза традиційними нормами статі та сексуальності. Квір-активісти організовують прайди, тренінги, акції протесту, конференції та інші заходи для підвищення видимості квір-спільноти й привернення уваги до їхніх проблем., транснебінарноїТранснебінарність – це ідентичність, яка поєднує два ключові аспекти: людина не ідентифікує себе зі статтю, яка була їй приписана при народженні та не вписує себе в традиційний бінарний поділ на «чоловіків» і «жінок». Транснебінарні люди можуть мати унікальне розуміння гендеру, яке виходить за межі цих категорій. Вони можуть використовувати різні займенники, наприклад «вони», «він/вона», або власні, унікальні варіанти, ідентифікувати себе як поєднання кількох гендерів, відсутність гендеру або інші форми ідентичності. людини, яка пройшла шлях самопізнання, самоприйняття та боротьби за права квір-спільноти. Матеріал написаний з урахуванням рекомендацій Інституту масової інформації щодо написання матеріалів про небінарних людей та побажань героя. Рей обрало для себе займенники «воно» та відповідні означення у середньому роді.
Народившись у Білорусі, Рей боролося зі складнощами своєї ідентичності в консервативному середовищі. Переїхавши до Польщі, воно змогло не тільки знайти себе, але й активно підтримувати інших через активізм, освіту та громадську роботу. З міркувань безпеки та через ситуацію в Білорусі, справжнє ім’я героя не розголошується. Усі збіги зі справжніми іменами є випадковими.
Рей розповідає про свій особистий досвід статевого виховання, вплив релігії на квір-спільноту та романтичні стосунки, зокрема про те, як їх формує польський контекст. Воно ділиться своїми думками про те, наскільки складною може бути особиста історія квір-людини в Польщі, а також що означає бути частиною квір-спільноти в Європі, та як активізм може стати інструментом підтримки та змін.
Коли і як ви зрозуміли, що ви є або можете бути квір-людиною?
Я думаю, що зрозуміло, що можу бути квір-людиною, коли мені було, не знаю, може, років 10. Я просто зрозуміло, що трохи відрізняюся від моїх однокласників, і що, наприклад, мене не цікавлять хлопці (я FtNFtN (Female-to-Non-Binary) – це термін, який використовується для опису людей, які були призначені жіночою статтю при народженні, але пізніше усвідомили, що їхня гендерна ідентичність є небінарною., Female to Non-Binary), а моя сексуальна орієнтація більш гнучка. Це було щось, чого я раніше не бачило в нашому житті, і через це я відчувало себе дуже самотнім. Я думаю, що в той момент, коли всі люди в підлітковому віці починають закохуватися у своїх друзів, однокласників, я зрозуміло, що можу бути квір. Потім це був просто процес відкриття моєї сексуальної орієнтації, а потім і гендерної ідентичності.
Чи було у вас сексуальне виховання? Наприклад, у державній системі освіти чи в сім’ї?
У нас не було сексуального виховання в школі. Навіть на уроках біології сторінки про репродуктивну систему просто пропускали. Наша тодішня вчителька сказала, що ми не будемо вчити цей предмет, пропустимо і перейдемо до чогось іншого. Але моя мама зробила хорошу роботу. Вона – медичний працівник і все дуже добре мені пояснила. Про статеве виховання, про репродуктивне здоров’я, як воно працює, про контрацепцію і так далі.
Тобто ви не можете сказати, що ваше особисте сексуальне виховання було консервативним?
Так, це було зовсім не так. У ньому було багато гетеронормативнихГетеронормативність – це суспільна, культурна та ідеологічна система, яка вважає гетеросексуальність (сексуальні стосунки між чоловіками та жінками) єдиною «нормальною» та «природною» формою сексуальної орієнтації, а також просуває бінарний поділ гендерів (чоловік/жінка) та закріплює визначені суспільством ролі для кожного з них. Ця система підсилює уявлення, що всі люди є гетеросексуальними за замовчуванням і повинні відповідати традиційним гендерним очікуванням. Вона проявляється у вигляді дискримінації або відчуження тих, хто має інші сексуальні орієнтації чи гендерні ідентичності, і закріплює у суспільстві упередження щодо ЛГБТК+ осіб поглядів, але в цілому воно було кращим, ніж у моїх друзів.
Як ви ідентифікуєте себе в релігійному контексті?
Моя сім’я не дуже релігійна. У Білорусі взагалі немає сильної релігійної ідентичності. І я думаю, що через це, а також через те, що я квір-людина і багато думаю про свою ідентичність, я не вірю в Бога, в будь-які релігійні речі. Я просто вірю у всесвіт, знаєте, що у нас є якась карма і так далі, але не вірю, що у нас є якийсь вищий розум, який стоїть над нами і планує наше життя. Тому я можу сказати, що я не є релігійною людиною.
Повернімося до вашого перебування в Білорусі. Розкажіть більше, чи важко було примиритися зі своєю ідентичністю і як ви себе там почували?
У Білорусі я не відчувало, що моя квір-ідентичність настільки сильно виражена. Я просто відчувало, що дуже відрізняюся від інших людей. Я було закрите для досвіду і не мало жодних, наприклад, романтичних стосунків з іншими людьми в Білорусі, тому що не зустрічало квір-людей навколо себе. Тож це був дійсно дуже сумний досвід, ніби я було саме і не мало з ким поговорити про свою ідентичність. Ніхто не знав, що я квір, і я не відчувало себе в безпеці, говорячи про це вголос.
Зараз ви в Польщі. Як ви тут опинилися?
Я приїхало до Польщі три роки тому, щоб навчатися в університеті. Моєю великою мрією було переїхати з Білорусі до Європи, тому що я чуло, що в Європі політика щодо квір-людей набагато м’якша і можна бути трохи більш відкритим, а Європейський Союз загалом підтримує квір-людей. Вони пишаються цим, і це мене дуже зацікавило. Оскільки у мене немає польського коріння, був лише один варіант – університет. Тож я подало документи до місцевого польського вишу.
Існує стереотип про Польщу, що це одна з найбільш католицьких країн у світі, і, звичайно, це впливає на сприйняття квір-руху та квір-ідентичності. Чи хвилював вас цей стереотип до приїзду в Польщу?
Це може здатися смішним, але я не чуло, що Польща – католицька країна до того, як переїхало сюди. Ні в моєму рідному місті, ні в інших місцях, де я жило у Білорусі, ніхто не говорив про те, що Польща є католицькою країною в такому масштабі. Все, що я знало, це те, що вони сповідують іншу релігію, ніж більшість людей в Білорусі, і це все. Тому, як тільки я приїхало до Польщі, першим, що я побачило, був великий костел з великим хрестом, що сяяв у небі. І я подумало: «Окей, весело». Наші церкви мають інший вигляд, але це нічого. Лише переїхавши до Польщі, я зрозуміло наскільки важливе місце займає релігія в житті людей і наскільки люди тут вірять в Бога. Для мене це було чимось новим.
За час вашого перебування тут, чи відбулося щось у цьому контексті, що вас могло занепокоїти?
Вперше я зіткнулося з негативним впливом релігії на сприйняття квір-людей, коли пішло на місцевий прайд, який я допомагало організовувати. Я зустріло групу противників прайду з великими плакатами з гаслами на кшталт «гомосексуалісти розбещують дітей» і так далі. Це був мій перший досвід спілкування з католицькою церквою у цьому контексті. Я читало у новинах, що щось подібне відбувається. Знаю що у польських школах є уроки релігії, де говорять про сімейні цінності. У моїй школі, наприклад, не було уроків релігії.
Перейдімо трохи ближче до більш романтичного контексту, пов’язаного з цим, тому що це також є невіддільною частиною всього досвіду квір-людей у Польщі. Ви колись шукали довгострокових стосунків у Польщі? Якщо ні, то чи є страх перед упередженнями або фізичним насильством одним з факторів, що відштовхують вас від цієї ідеї?
Наразі я перебуваю у довготривалих стосунках з особою, що походить з Польщі. Але наші стосунки мають суто квір-контекст. Мій партнер також квір-людина. Де ми познайомилися? У місцевому громадському центрі для молодих квір-людей. Ми приходили туди лише на майстер-класи та інтеграційні зустрічі, а потім почали дружити. Пізніше ця дружба переросла в романтичні стосунки, в яких я зараз перебуваю.
Не думаю, що я боялося упереджень чи фізичного насильства щодо себе. Це могло статися, коли я просто гуляло місцевим садом із сумкою кольорів веселки. Я чуло погані коментарі про себе, наприклад, «яка паскудна сумка», про те, що я маю піти геть з нею. Але я ніколи не стикалося з фізичним насильством. Думаю, я намагаюся поводитися обережніше, як і всі люди, які, на мою думку, мають інакший вигляд в Польщі. Вони зазвичай мають у кишені перцевий балончик, якщо ходять вночі небезпечними місцями наодинці.
Я вважаю, що мені дуже пощастило в цьому контексті.
Повертаючись до стереотипу про сильний вплив католицизму на сприйняття квір-спільноти в Польщі, ви підтвердили чи спростували би цей стереотип?
Я думаю, що релігія взагалі має досить сильний вплив на повсякденне життя людей, а в маленьких містечках чи селах він є ще більшим. Мій партнер родом з такого маленького села, і там люди ходять до церкви тричі на тиждень. Чим менший населений пункт, тим більший вплив релігії, як показує мій власний досвід у Польщі. Коли ви зустрічаєте людей з Варшави, вони не такі релігійні, навіть якщо у них є якісь дуже гетеронормативні стереотипи і так далі. Тому я можу сказати, що я згодне з цим стереотипом. Польща справді дуже католицька країна. Тут скрізь багато костелів. Цей вплив також помітний, наприклад, на Різдво. Це дуже важливо для поляків, це, можна сказати, «у них в крові».
Однак більшість моїх друзів – квір-люди, на яких релігія не так сильно впливає. Квір-спільнота тут, як і в інших країнах, більш доступна, відкрита і не дуже релігійна.
Ви вже згадували, що в Польщі усвідомили свою ідентичність і відкрили для себе багато нового. Розкажіть, будь ласка, про те, як перебування в Польщі вплинуло на особисту історію.
Я думаю, що в Польщі я стало більш відкритим щодо своєї сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Я відчуваю себе більш вільно. Навіть попри те, що уряд зазвичай не дуже підтримує квір-людей, квір-спільнота тут досить сильна і дійсно підтримує мене на моєму шляху. Таким є моє життя в Польщі, і це дуже вплинуло на мою квір-ідентичність.
Розкажете нам трохи більше про свою активістську роботу. Чим саме ви займаєтеся?
Я проводжу тренінги на квір-тематику. Я пояснюю людям у громаді, що таке гендерна ідентичність і які існують сексуальні орієнтації. Проводжу майстер-класи, де люди можуть виразити свою квір-ідентичність за допомогою рукоділля. У своєму білоруському активізмі я намагаюся бути максимально анонімним. Я намагаюся спілкуватися з людьми, але онлайн. Допомагаю організовувати тематичні заходи, але на відстані, тому що не хочу, щоб про це дізнався білоруський уряд. Тому що це дуже небезпечно для мене і моєї сім’ї, яка зараз живе в Білорусі.
Чи доводилося вам стикатися зі скептицизмом або засудженням проєктів, у яких ви берете участь, з боку місцевих жителів або учасників?
Я намагаюся не читати, наприклад, інтерв’ю з праворадикалами про це, або інші негативні речі, тому що це погано впливає на мою психіку. Але я думаю, що і квір-люди, і тим більше транслюди в Білорусі та Польщі щодня стикаються з багатьма подібними неприємними ситуаціями. У великих містах цього трохи менше, тому що люди там більш розслаблені, але завжди знайдуться, наприклад, футбольні фанати, які дуже агресивно налаштовані і, як правило, мають праві політичні погляди. Вони можуть робити агресивні зауваження, коли ви йдете вулицею, вони чіпляються, поводяться негарно і висловлюють недоречні коментарі. З цієї причини такі люди, як я, намагаються ходити групами. Ми намагаємося не залишатися наодинці більшу частину часу, тому що це не зовсім безпечно.
Минулого року Польща обрала новий уряд, і багато представників квір-спільноти покладали великі надії на зміни, оскільки попередній уряд відверто негативно ставився до ЛГБТК+ людей. З того часу минув понад рік. Чи бачите ви особисто якийсь прогрес у цьому контексті в Польщі? Загалом, що ви думаєте про дії нинішнього польського уряду щодо цієї ситуації?
Можна сказати, що в цьому році не було великого прогресу. Новий уряд багато говорив про те, як він має намір змінити політику щодо квір-людей. Наприклад, підхід до одностатевих метричних шлюбів або документів для трансгендерних людей. Натомість було багато розмов про новий закон про цивільне партнерство. Однак він має мало спільного зі шлюбом. Це такий собі м’який документ, який просто констатує, що двоє людей перебувають у цивільному партнерстві. Йдеться про партнерство, наприклад, як на роботі. Там немає натяку на романтику (проєкт, зокрема, не передбачає урочистої реєстрації зв’язку – ред. ), а крім цього шлюб – це ще й полегшення доступу до створення спільних банківських рахунків. Це також про те, щоб було легше забирати дитину партнера з дитячого садочка. Це, знаєте, дрібниці, які мають значення в повсякденному житті квір-людей, і які хочуть вступити в цивільне партнерство з людиною тієї ж метричної статі.
Єдине, що я знаю, що Польща робить правильно – це прискорена процедура зміни гендерного позначення в документах. Раніше люди чекали два-три роки, щоб змінити стать у документах, і цей судовий процес був страшенно довгим і виснажливим, а тепер це питання кількох місяців. Видно, що деякі люди можуть змінити гендерну ідентифікацію за п’ять місяців, що є великою різницею порівняно з попередніми двома роками. Тож, бачимо, що щось змінилося, але не думаю, що новий уряд зробить багато.
Під час виборів вони говорять про багато речей і дають багато обіцянок, щоб заохотити квір-людей голосувати за них. Наприклад, політична партія Lewica говорить про одностатеві партнерства і про те, що це буде схоже на одностатеві шлюби. Що це буде майже те ж саме, але під іншою назвою. І тепер, коли цей законопроєкт готовий, він не схожий на те, що вони обіцяли квір-людям польського походження два роки тому і рік тому перед виборами. Ми також бачимо, що польські квір-активісти отримують менше грошей, попри поширену думку, що ситуація повинна змінитися зі зміною уряду. Але це не так. Багато спонсорських грантів та інших речей було скасовано через зміну уряду. Тому мені дуже сумно, що можновладці в Європі думають, що зі зміною влади в Польщі стане краще, але насправді для нас, квір-людей, майже нічого не змінилося.
Артур Колдомасов
Публікація була підготовлена за підтримки n-ost та профінансована Фондом «Пам’ять, відповідальність та майбутнє» (EVZ) і Федеральним міністерством фінансів Німеччини (BMF) в рамках освітньої програми NS-Injustice
