Сусідство без глянцю. Що поляки та українці знають одні про одних - Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Сусідство без глянцю. Що поляки та українці знають одні про одних

0

Олена БАБАКОВА

Українці ідеалізують польську державу, тоді як поляки дуже критичні у ставленні до української влади. Українці краще знають сучасну Польщу та бачать майбутнє двосторонніх відносин у торгівлі, поляки ж прив’язані до історичної політики. На замовлення Фонду Фрідріха Еберта експерти з вроцлавського Колегіуму Східної Європи та Ради зовнішньої політики «Українська призма» з’ясували, як кілька років масової трудової міграції та «війна пам’ятників» вплинули на людський вимір польсько-українських відносин.


Польські та українські соціологи часто запитують співгромадян, як вони ставляться до різних народів та країн. Так, за даними групи «Рейтинг», Польща традиційно входять до топ-три найбільш позитивно оцінюваних українцями країн, тоді як на прикладі досліджень польського CBOS помітно, що до українців як добре, так і погано чи нейтрально ставиться приблизно третина мешканців Польщі.

Оціночні судження «добре/погано» – це, звісно, важливий індикатор прогресу чи регресу відносин між двома країнами, натомість що насправді ховається за цими узагальненими «добре» чи «нейтрально»? Дослідники Надія Коваль, Лауринас Вашцюнас та Івона Райхардт вирішили піти на крок далі й детально з’ясувати, що поляки та українці знають одні про одних, чи відокремлюють ставлення до людей від ставлення до держави, наскільки вагому роль відіграють історія та культура в нашому взаємному баченні та де шукати перспективи польсько-українського діалогу.

Актуальність дослідження важко переоцінити: востаннє подібне опитування проводилося в 2013 році, а після цього поляки отримали значну порцію інформації про Революцію гідності, анексію Криму та війну на Донбасі, сотні тисяч українців з’явилися на вулицях польських міст як працівники вже не тільки рільництва й фабрик, але й сфери послуг та корпорацій. Україна почала рекламуватися як туристичний напрямок, а її продукція – з’являтися на полицях європейських супермаркетів. Водночас ухвалення українського закону про борців за незалежність і польської резолюції про визнання Волинської трагедії геноцидом, вчиненим ОУН та УПА, безкарне руйнування українських пам’ятників на Прикарпатті та Люблінщині й напад на польське консульство в Луцьку позбавили контакти між польськими та українськими елітами сердечності часів Помаранчевої революції. Якщо додати до цього застій у процесі євроінтеграції Києва, то не дивно, що відносини між двома країнами можуть створювати у громадян відчуття певної безцільності.

Анкету з ідентичними 40 питаннями на соціально-економічну тематику заповнили онлайн восени 2020 року понад тисяча респондентів у Польщі та понад дві тисячі в Україні. Образ польсько-українських відносин, який постає з отриманих відповідей, не є етюдом у багрових тонах, але й від кольорового фестивалю братерства дуже далекий.

Склянка напівпорожня

Головний висновок із проведеного дослідження не є сенсаційним: унаслідок інтенсивної трудової міграції українців до Польщі (Головне статистичне управління у 2020 році нарахувало понад 1,3 млн українських мігрантів), а отже – частіших контактів з польським суспільством і державою, українці набагато більше знають про Польщу й краще орієнтуються в польських реаліях, ніж їхні західні сусіди. Якщо серед опитаних українців у Польщі побували аж 40% опитаних, а п’ята чистина серед них понад 10 разів відвідували цю країну, то серед поляків взагалі виїжджали за Буг 25%, а регулярними поїздками на Схід можуть похизуватися скромні 6%.

Між поляками та українцями спостерігається асиметрія знань про сусідів. Обізнаність і відкритість до іншого замінюється простою соціальною ієрархією: набір асоціацій, наданий респондентами, говорить про те, що в масовій український свідомості з’явився міцний образ поляка-працедавця, тоді як у масовій польській свідомості домінує образ українця-працівника. До того ж бідного працівника.

Якщо серед рис, які українці вважають притаманними полякам, домінують привітність, підприємливість, добре виховання, то поляки, поряд з українською гостинністю, так само часто згадують відсутність культури, непорядність, пияцтво. За нібито позитивними згадками про українських жінок ховається типовий патріархальний протекціонізм. Дива не сталося: незважаючи на декади зусиль інтелектуалів, трудова міграція замінила калейдоскоп культур чорно-білим дагеротипом, і польське суспільство поставилося до українців так само холодно-зверхньо, як 20 років тому до їхніх родичів із Підкарпаття та Великопольщі поставилися німецькі, бельгійські та норвезькі працедавці.

Друга сумна новина: поки українці ідеалізують польську державу, оцінюючи її куди позитивніше від місцевих громадян (менш ніж 20% поляків вважають домашню політичну ситуацію доброю, тоді як подібну думку висловили понад 40% українців), – натомість поляки солідарні з українцями в невисокій оцінці української держави. За Порошенка чи Зеленського Україна для поляків – це близький дикий Схід, який асоціюється з корупцією, війною, бідністю. Причому в польському сприйнятті дуже важливу роль грають саме актуальні політичні відносини та невирішені питання в царині історичної пам’яті про події Другої світової війни.

Незважаючи на численні літературні переклади й фестивалі, поляки та українці майже нічого не знають про сучасну культуру сусідів. І якщо серед українців обличчя сучасної польської культури – це принаймні якісне фентезі Анджея Сапковського про Відьмака, то Україну просувають серіали типу «Кріпосна», закуплені польським телебаченням для аудиторії 50+.

Дві третини анкетованих по обидва боки кордону взагалі не відповіли на питання про відомих поляків та українців. Взагалі нічого, жодного імені. Таке собі безіменне братерство.

Склянка наполовину повна

Однак є й оптимістичні новини. Хоча, за визнанням опитуваних, більшість польсько-українських контактів нині відбувається не в товариській атмосфері, тільки на місці праці, 45% польських та українських жінок, а також 45% українських і 51% польських чоловіків цими контактами задоволені або дуже задоволені. Понад третина респондентів повідомила, що має друга або подругу в сусідній країні. Про польського друга чи подругу говорять навіть половина українців у віці 18–34 роки.

Тільки незначний відсоток поляків виступає проти присутності українців на польському ринку праці та звинувачує їх у демпінгу зарплат. Про це ж свідчить нещодавнє опитування від Центру польсько-російського діалогу і згоди: понад 70% поляків задоволені присутністю українців на домашньому ринку праці. А це вже значно краще, ніж ставлення до іноземних працівників у Британії чи Голландії.

Українці та поляки можуть порозумітися в дуже буквальному сенсі. Знання української на базовому рівні декларує навіть щодесятий поляк, а польської – 28% українців. Ще третина мешканців України оцінює своє знання польської як добре та дуже добре (цю самооцінку авторка тексту трактує зі скепсисом, але сам факт, що знання польської – це щось, що варто публічно демонструвати, безсумнівно свідчить про престиж Польщі).

Хоча для 7,5% поляків найвідомішим українцем є Степан Бандера, то по 10% вважають розпізнавальними Юлію Тимошенко та Віталія Кличка. А українці, крім Анджея Дуди та Ярослава Качинського, знають Адама Міцкевича та Фридерика Шопена.

Нарешті ще одне найпопулярніше уявлення українців про поляків і поляків про українців – «нормальні люди», «люди такі, як ми». Без зайвих компліментів і без орієнталізації є готовність сприймати сусіда не як бідного чи навпаки – пихатого родича, а тільки як рівну собі людину зі схожими проблемами та надіями. Такий підхід є кращим фундаментом для партнерства, ніж розмови про гостинність і вихованість.

Буде так само, тільки інакше

Результати опитування підштовхують до важливого для України висновку: Києву, аби покращити свій візерунок серед поляків, треба докладати більше таргетованих зусиль у сфері культурної дипломатії, ніж Польщі, щоб, незважаючи на все політичне напруження, зберігати позитивний імідж серед українців.

Хоча експерти часто критикують східну політику урядів «Права і справедливості» після 2015 року, принаймні в короткотерміновій перспективі вона має другорядне значення: незважаючи на зміну тону двосторонніх відносин на більш патерналістський, хаотичний менеджмент культурних проектів та обмежене коло бенефіцієнтів освітніх програм, польский soft power в Україні почувається добре. Якщо зближення з Польщею і стало менш популярним серед українських інтелектуалів, то пересічні українці високої думки про якість польської адміністрації, польську економіку, мають переважно позитивні стереотипи про поляків як людей. Підвищення середньої зарплати та зростання рівня добробуту, яке все більше українців мають нагоду побачити на власні очі, виявилися найкращим піаром.

Натомість українська влада, яка традиційно вважає, що гостинність українців і краса українських жінок перекриють усі негативні моменти, має нарешті усвідомити: навіть позитивний досвід персональних контактів не виправляє загальної оцінки України саме як держави. Європейцям потрібні такі співмешканці, як українці, але не дуже потрібен такий близький союзник, як українські еліти.

Якщо інтенсивність української міграції до Польщі збережеться, а економічні та туристичні контакти інтенсифікуються, то існуюча асиметрія знання почне згладжуватися. Саме так відбулося в польсько-німецьких відносинах протягом останніх 30 років, де торгівля врешті-решт потіснила історію. Проте спонтанних змін не буде – з польським суспільством треба цілеспрямовано працювати. Відповідаючи на ті потреби, страхи та стереотипи, які виявляють дослідники.

Олена БАБАКОВА

 

Share.