18 лютого свій день народження святкує польський поет, перекладач, есеїст та літературний критик Богдан Задура. У його творчому доробку не один десяток власних поетичних збірок, а також переклади з англійської, угорської, білоруської, російської та української. Саме з української Задура перекладає найбільше – як поезію, так і прозу Дмитра Павличка, Юрія Андруховича, Андрія Бондара, Василя Махна, Сергія Жадана, Остапа Сливинського, Наталки Білоцерківець, Андрія Любки та багатьох інших. З нагоди ювілею розповідаємо більше про Богдана Задуру.
Богдан Задура народився 18 лютого 1945 року у польському місті Пулави Люблінського воєводства у родині Яна та Яніни Задури. Вивчав філософію у Варшавському університеті.
Як поет дебютував у 1962 році, коли опублікував свої перші вірші у літературному журналі Kamena. Перша поетична збірка Задури вийшла вже у 1968 році. Тоді ж надрукували і перший прозовий твір «Роки спокійного сонця», який також перекладений українською. Перші вірші Богдана Задури класичні та римовані, однак з часом автор звертається до нових форм та експериментує з ними.
Свої поезії, прозу, літературні рецензії та статті Задура публікував у численних журналах та виданнях – Kultura, Współczesność, Życie Literackie, Kamena, Twórczość, Akcent. Саме з двома останніми виданнями Задура співпрацює найдовше: входив до редакційної колегії та був головним редактором журналу Twórczość.
Загалом у творчому доробку Богдана Задури понад 25 поетичних збірок, прозові твори, збірки оповідань, численні публікації в літературних журналах, есе та критики. Для українського читача, зокрема, доступні поетичні збірки «Поет розмовляє з народом», «Нічне життя», «Найгірше позаду», «Прості істини» та роман «Роки спокійного сонця». З нагоди 80-річчя Богдана Задури в українському видавництві «Вавилонська бібліотека» вийшла друком остання збірка поета – «Порожні трибуни». «У цій книжці Задура розкладає перед нами свою бібліотеку досвіду, пам’яті, сенсів. Підказуючи конкретні відповіді у своїх віршах (така вона, поезія факту), він залишає нам шанс зазирнути всередину самих себе», – пише про «Порожні трибуни» у передмові до збірки перекладач Григорій Семенчук.
Однак найбільше Богдан Задура знаний для українців як перекладач творів українських сучасних письменників. Поета заслужено називають «послом української культури у Польщі». Як написав про нього український письменник Андрій Любка, «впевнено можна стверджувати, що за кількістю перекладів Задура далеко випереджає інших польських перекладачів з української, але насмілюся обґрунтовано припустити, що йдеться про явище ширшого масштабу – Богдан Задура, либонь, є найпродуктивнішим перекладачем з української в світі. Ну бо й справді – хто переклав більше?».
Завдяки Богдану Задурі польські читачі змогли познайомитись з творами Дмитра Павличка, Юрія Андруховича, Василя Махна, Сергія Жадана, Олега Сенцова, Андрія Бондара, Миколи Рябчука, Наталки Білоцерківець, Дзвінки Матіяш, Катерини Бабкіної, Артема Чеха, Олександра Бойченко, Остапа Славинського та багатьох інших. У перекладі Богдана Задури у Польщі вийшли також дві антології української поезії – Wiersze zawsze są wolne (2004) та 100 wierszy wolnych z Ukrainy (2022).
Що цікаво, Богдан Задура ніколи не вивчав українську, ані в школі, ані в університеті. А замовлення на перший переклад отримав випадково. «Це були 1980-ті роки, коли я працював у редакції часопису Akcent, що розташовувалася поряд із видавництвом Wydawnictwo Lubelskie. Ядзя Бяловонс із цього видавництва запитала мене в коридорі, чи я не переклав би добірку віршів Павличка, бо вони хочуть її видати. Це були часи, коли за видавництвами закріплювали певні країни комуністичного блоку, а видавництво в Любліні обслуговувало білоруську та українську літературу. Я їй кажу: “Слухай, але я в житті жодного слова українською не прочитав”. У відповідь вона мене запитала, чи знаю я російську. Я кажу, що сім років навчався цієї мови в початковій школі та в ліцеї. “А польську знаєш?” – питає. Я їй відповів – добре пам’ятаю: “Лещу собі, що навіть непогано”. Тоді вона каже: “Ти впораєшся, спробуй”. І дала мені книжки Павличка, позичила також словник», – розповів Богдан Задура у розмові з Марціном Кубе.
Як зізнався поет, тоді він майже нічого не знав про українську літературу. Поіменно міг згадати Лесю Українку, Тараса Шевченка, щось чув про Максима Рильського, але їхніх творів не читав. Перший переклад, як згадує Задура, на початку давався йому нелегко, зокрема, через новизну мови. «Через деякий час я переконався, що як тільки зможу прочитати, то майже все зрозумію. Водночас рідше мені доводиться звертатися до словника, ніж під час перекладу віршів з англійської», – згадав поет. Були також певні упередження. «Чи годиться польському поетові, розсудливому, який вважає себе хорошим фахівцем, перекладати вірші якогось українця?», – зізнається у своїх тодішніх думках Богдан Задура і додає, що на допомогу тоді прийшов польський поет та прозаїк Тадеуш Новак. «Коли я був у Будапешті в 1977 році, серед інших у складі польської делегації був Тадеуш Новак, а в українській – Дмитро Павличко. І вони вдвох гуляли Будапештом, було видно – потоваришували. Тож я подумав, що коли Тадеуш Новак, якого я завжди цінував, може дружити з Павличком, мені доречно перекладати вірші Павличка».
На віршах Дмитра Павличка Задура не зупинився. Почав приїжджати в Україну, відкривати для себе її історію, культуру, сьогодення, і що важливо – сучасних українських авторів, з якими поета повʼязали не тільки робочі, але й дружні стосунки. Богдан Задура згадує також своє знайомство з Миколою Рябчуком: «Саме завдяки Рябчукові я вилікував себе від комплексу зверхності. Бо виявилося, що мої знання про британську та американську поезію зовсім йому не чужі. Імена Тоні Гаррісона та Джона Ешбері були йому добре відомі. Він досконало розмовляв польською, в той час, як я взагалі не володів українською. Крім того, я не розмовляю до сьогодні. І саме він показав мені Україну, яку я зовсім не знав. Він водив мене в різні студентські клуби, але не для розваги, а часто на політичні зустрічі. Він також розповідав мені про українську літературу, дав багато книжок. А також подарував свою книжку – це були часи, коли він ще писав вірші, бо потім перейшов на оповідання, а згодом зовсім перестав займатися літературою. Я читав його вірші зі збірки “Зима у Львові” і майже все розумів. Усі ці книжки я привіз до Польщі й почав читати. І коли це читав, то також перекладав собі».
Пізніше у творчому доробку Задури зʼявились переклади Василя Махна, Юрія Андруховича, Андрія Бондара, Сергія Жадана, Андрія Любки та інших. Для двох останніх Задура був також керівником під час стипендії Gaude Polonia.
За свою перекладацьку творчість Богдан Задура отримав премію від Українського інституту Drahomán Prize за 2021 рік. Того ж року отримав престижну премію Angelus за переклад книги Катарини Бабкіної «Мій дід танцював краще за всіх».
«Разом з Богданом ми провели чимало радісних митей у різних місцях Польщі та України і це завжди було прекрасно. Але потім настали складні часи, які згодом переросли в страшні часи. І вже в лютневі дні 2014 року Богдан Задура пише пророчий вірш “Готель Україна“, який починається зі слів: “czy wpuściłbyś pod swój dach uchodźcę z Ukrainy?” (А ти впустив би в свій дім біженця з України?) – ще за багато років до того, як перші українські біженці переступлять через польський кордон. Богдан першим з польського народу – публічно і голосно – відповів на це питання ствердно. І довів, що вміє бути разом не тільки в радості, а і в горі», – так про поета і перекладача згадував Андрій Любка під час святкування 80-річчя Богдана Задури, яке проходило в Любліні 13 лютого.
Анастасія Верховецька
Джерело: Нова Польща, Ośrodek Brama Grodzka – Teatr NN, culture.pl