Українські працівники мінімізують проблеми на польському ринку праці, оскільки часто вони працюють у галузях, де спостерігається дефіцит кадрів. Водночас кількості працівників з України недостатньо, щоб закрити прогалини в окремих секторах. Такі думки мають експерти, з якими поспілкувалася Polska Agencja Prasowa (PAP).
Як повідомляє PAP, посилаючись на результати дослідження Data House Res Futura i SentiOne, у березні антиукраїнська пропаганда досягла масштабу, небаченого з моменту російського вторгнення в Україну. Для дослідження експерти проаналізували 325 мільйонів публікацій у польськомовних соціальних мережах. З’ясувалося, що 21% дописів поширює твердження про те, що українці забирають роботу у поляків. Нагадаємо, що нещодавно також був оприлюднений звіт фактчекінгової організації Demagog та Інституту моніторингу медіа, який стосується поширення антиукраїнської пропаганди у польських медіа у 2024 році.
На думку керівниці відділу економічного форсайту в Польському економічному інституті / Polski Instytut Ekonomiczny (PIE) Катажини Дембковської, попри те, що наприкінці 2024 року у Польщі офіційно працювало 727 тисяч громадян України, не можна сказати, що українці забирають роботу у поляків, оскільки у Польщі низький рівень безробіття. «Навіть при такому низькому рівні потреба у працівниках досі є великою», – сказала вона в інтерв’ю з PAP.
За словами Дембковської, українці найчастіше працюють у галузях, які вимагають низької кваліфікації: у промисловому виробництві, у сфері транспорту та складського господарства, а також у сфері послуг (прибирання, будівництво тощо). Експертка наголосила, що через мовний бар’єр або невизнання українських дипломів у Польщі, працівники з України змушені працювати на посадах, які не відповідають їхній кваліфікації. «З проведеного нами на початку квітня дослідження випливає, що будівництво та транспортно-експедиторська логістика – це ті галузі, у яких найчастіше шукають працівників, але на ці посади не так багато охочих. Пам’ятаємо, що до початку війни будівництво було сектором, у якому переважно працювали українці. Після її початку це змінилося, оскільки частина українських чоловіків виїхала з Польщі, а важко уявити, щоб жінки могли віднайти себе у цій галузі», – зазначила експертка PIE.
За оцінкою фахівчині, у Польщі немає конкуренції між українськими та польськими працівниками, оскільки українці найчастіше обирають роботу, яка не вимагає високої кваліфікації. Водночас українці також не є конкурентами поляків на посадах, які є висококваліфікованими. «Наразі лише 3% дозволів на легальне працевлаштування у Польщі стосується галузей, які вимагають вищої кваліфікації», – зауважила Дембковська.
На думку головного аналітика міжнародної агенції з працевлаштування Gremi Personal Юрія Григоренка, вже бракує українців, щоб заповнити прогалини у окремих секторах. На це, зокрема, вказує збільшення кількості працівників з Азії, Південної Америки та Африки.
Експерт зауважує, що дефіцит працівників найчастіше відчувається у місцевостях, які знаходяться далеко від великих міст. Також нестача робітників спостерігається на сезонних роботах. «Після початку війни сильно постраждав аграрний сектор, бо українці, які приїжджали до Польщі, як сезонні працівники, перекваліфікувалися і зайнялися роботою цілорічного характеру. Галузь потребувала трохи часу, щоб перелаштуватися на працівників з Азії, переважно з Непалу й Бангладешу. До того, як це сталося, вона мала серйозні проблеми», – говорить Григоренко.
Обидва експерти вважають, що твердження про те, що польські підприємці охоче працевлаштовують українців, бо їм можна менше платити, неправдиве. Катажина Дембковська наголошує, що українці насправді заробляють менше – це випливає з даних у заявах на легалізацію перебування. Однак належить пам’ятати, що у заявах вказується мінімальна зарплата, тоді як у реальності зарплата може бути вищою. «З проведених нами досліджень щодо працевлаштування іноземців випливає, що роботодавці однозначно стверджують, що вони хочуть працевлаштувати такого робітника, у якого є необхідні компетенції, щоб працювати на відповідній посаді. Для більшості національність не має значення», – підкреслила Дембковська. Також вона наголосила, що рівень мінімальної заробітної плати однаковий для усіх працівників і немає досліджень, які вказують на те, що дохід працівників з України значно менший, ніж у поляків.
Водночас Юрій Григоренко наголошує, що ситуації, у яких польські роботодавці могли платити українцям менше, минули декілька років тому. Він зазначає, що українці у Польщі мають такий самий прожитковий мінімум, як і поляки, а більшість з них орендує житло. «Кожен роботодавець має певний бюджет на конкретну посаду, який він встановлює так, щоб заохотити працівника з потрібними кваліфікаціями, але водночас не переплачувати», – говорить він. Григоренко також додав, що він часто стикався з ситуацією, коли роботодавці між іноземним та польським кандидатом, які мають однакову кваліфікацію, обирали саме поляка.
Експерти вважають, що у майбутньому також не виникне ситуацій, коли українські працівники будуть конкурувати з польськими. На це, зокрема, вказує демографічна криза – збільшується частка польського населення постпрацездатного віку. Тож у цій ситуації іноземці можуть бути підтримкою, а не загрозою. За словами Катажини Дембковської, варто не боятися іноземців, а подумати, як заохотити висококваліфікованих робітників працювати саме у Польщі, а не в інших країнах. Її думку поділяє Юрій Григоренко. Він зазначає, що щорічно у Польщі кількість працівників зменшується на 200 тисяч осіб, а кількість пропозицій зростає. І хоч певною мірою обсяг цих потреб обмежується зростаючою диджиталізацією та автоматизацією, у деяких галузях все ще бракує працівників. Тож саме ці прогалини можуть заповнити іноземці.
Т. Ш.
Джерело: PAP
