Фраза про те, що вдома й рідні стіни допомагають, напевно найкраще підходить для опису емоцій людини, яка захворіла далеко від дому. Пандемія змусила це відчути не одну особу. Особливо тих, хто не має повністю налагодженого побуту, планував поїхати на певний обмежений період часу й потрапив у локдаун. Страх за близьких, за своє здоров’я додався та підсилив переживання нестабільності, невпевненості в чужому середовищі.
«Зараз уже немає таких обмежень, які були при першій-другій хвилях. Але загалом рівень стресу людей, що перебувають за кордоном, є значно вищим. Організм набагато легше переживає, коли є одна-дві стресові ситуації, а у випадку мігрантів стрес від обмежень, викликаних пандемією, у багатьох випадках накладався на щоденні стреси, пов’язані з чужим середовищем, незнанням мови, складнощами з роботою, документами. Тому зрозуміло, що мігрантам було набагато складніше. Це видно зі зростання звернень по допомогу до психологів. Тепер можна жити більш-менш повноцінним життям, а з сертифікатом вакцинації взагалі немає обмежень. Але більш вразливі люди, які зазвичай сильно переживають за здоров’я своє та своїх близьких, залишаються у стані неспокою», – коментує практичний психолог Андрій Сасов.
Науковці Оксфордського університету ще наприкінці минулого року оголосили, що тривожні розлади, депресії та безсоння можуть бути довгостроковими наслідками COVID-19, хоча про економічні наслідки пандемії говориться значно більше. Цей вірус стрімко увірвався в наше життя й багато хто назвав його найбільшим потрясінням XXI століття. Українці, втомлені та травмовані війною, часто наголошували, що пандемія, порівняно з усім іншим, не має для нас аж такого значення. Та, як показав досвід, для багатьох вона стала тригером і тільки підсилила тривожність, увиразнила базовий для всіх людей страх смерті.
Загалом тривожність з якогось одного приводу поширюється й на інші сфери життя: якщо людина боїться за здоров’я, то вона починає переживати й за роботу, стосунки, якісь свої плани. Андрій Сасов радить відповісти собі чесно на питання: якщо є факт, який я не можу змінити (в даному випадку – пандемія), то як я можу в тій конкретній ситуації отримати задоволення? Що я давно хотів/-ла зробити для свого саморозвитку та відкладав/-ла в планах? Локдаун насправді дав можливість зосередитися на собі, на своїх стосунках із найближчим оточенням, цілях на майбутнє. Був час задуматися, що людина насправді любить, що їй приносить задоволення.
А ще можна сказати, що пандемія стала лакмусовим папірцем для тих, кому пощастило хворіти чи перебувати на карантині не самому. Правда вийшла на авансцену, коли ми опинилися довго впритул із ближніми. Ми відчули, чи насправді любимо, чи саме та людина з нами поруч. Важливо було шукати спільні, але й індивідуальні заняття, бо хоч ми і є соціальними істотами, кожному потрібен особистий простір. Статистика свідчить, що під час пандемії зріс рівень розлучень. За словами психолога Андрія Сасова, пандемія викрила суть наших стосунків і навіть зіграла позитивну роль, адже зміцнила ті, які побудовані на любові та повазі, й завершила багато залежних, нещасливих, які могли ще тривати, якби не ця правда про них, раптово оголена перебуванням у замкнутому просторі.
Анастасія КАНАРСЬКА
Зверніть увагу:
Трудові права іноземців у період коронавірусу