16 грудня в Музеї історії польських євреїв Polin відбулась урочиста церемонія оголошення імен людей, яких вшанують у Варшавському саду Праведників. Серед відзначених – українська журналістка й парамедикиня батальйону «Госпітальєри» Ірина Цибух.
Відкриття меморіальних каменів та посадки дерев у варшавському Саду Праведників / Ogród Sprawiedliwych – це офіційна церемонія, що покликана вшановувати пам’ять людей, які у XX i XXI столітті протистояли тоталітаризму, масовим вбивствам та приниженню прав людини.
Варшавський Сад Праведників був заснований у 2014 році однойменним польським фондом. Місце для саду було обрано у районі Муранув – на території колишнього Варшавського гетто, яке було майже повністю знищенне під час Другої світової. У саду серед інших, встановлено меморіальні камені Андрею та Климентію Шептицьким, а також Петрові Григоренку.
Праведників обирає Комітет Фонду Саду Праведників, до якого входять відомі діячі культури, науки й освіти, а також представники громадських організацій. Комітет оголошує імена людей, які упродовж життя здійснили вчинки на захист гідності, свободи та людських прав. Їх ушановують у Варшавському саду Праведників – на честь кожного з них встановлюють камін і висаджують дерево як символ врятованих людських життів.
16 грудня у музеї Polin відбулася урочиста церемонія проголошення чергових відзначених осіб. Цьогоріч ними стали журналістка й парамедикиня батальйону «Госпітальєри» Ірина Цибух, польський історик єврейського походження Мар’ян Турський і члени руху опору «Біла троянда» Ганс і Софі Шолль.
Під час церемонії, представляючи Ірину Цибух, польський дипломат і колишній посол Польщі в Україні Марек Зюлковський назвав парамедикиню втіленням культури свободи, що розвивалася в Україні протягом останньої чверті століття (під час Революції гідності та Помаранчевої революції).
«Ці революції соціалізували та модернізували українську демократію, надавши українській політиці чітко проєвропейського характеру. Як студентка та журналістка, Ірина бачила необхідність долучитися до найскладніших викликів. Вона стверджувала, що національна пам’ять має бути відповідальністю не лише державних установ, а й громадян», – цитує Зюлковського Радіо Свобода.
Розповідаємо більше про кожного лауреата.
Ірина Цибух
Ірина Цибух була українською громадською діячкою, журналісткою й парамедикинею медичного батальйону «Госпітальєри». Вона долучилася до добровольчого батальйону у лютому 2022 року. До повномасштабного російського вторгнення брала участь в освітніх проєктах, які розвивають критичне мислення й медіаграмотність у дітей у школах. Також створювала документальні фільми.
У складі батальйону Ірина Цибух забезпечувала евакуацію поранених бійців із найгарячіших точок України та надавала їм медичну допомогу. Також вона постійно інформувала колег-журналістів про роботу парамедиків на фронті й про можливості навчання й підготовки добровольців. Мала позивний «Чека». У 2023 році була нагороджена Орденом «За заслуги» III ступеня.
«Я не хотіла бути на війні ніколи. Я ненавиджу все, що з нами відбувається, і це не моя історія. Я дівчина, яка любить подорожувати й робити освітні проєкти для дітей. Я не є людиною, яка все життя мріяла працювати парамедиком. Але російська агресія змусила мене стати на захист своєї країни. Я така ж молода дівчина, як будь-яка у Франції чи Іспанії. Ми відрізняємося тільки тим, що на нашому кордоні тоталітарний режим, котрий напав на країну, яку я дуже люблю. <…> Я хочу, щоб ліберальний світ, який я поважаю, цінував нашу силу, яку ми зараз проявляємо. Ми теж могли б бути такими ж ліберальними й м’якими, але не можемо собі цього дозволити, бо нас хоче знищити російський режим», — говорила Ірина.
Ірина Цибух загинула 29 травня 2024 року під час ротації на Харківському напрямку, за два дні до свого 25-річчя. Перед смертю Ірина залишила вказівки, якими мають бути її похорони. Замість квітів вона попросила пожертви на батальйон та допомогу родинам загиблих на фронті. Вона також попросила, щоб присутні на похоронах були у вишиванках або камуфляжних сорочках. І щоб усі співали українських пісень.
«Це невимовний біль та неймовірна втрата не тільки для батальйону – для всієї України», – написали про парамедикиню на instagram-сторінці батальйону «Госпітальєри».
Посмертно Ірина Цибух отримала Орден «За мужність» III ступеня та звання Героя України з призначенням ордена «Золота зірка».
Мар’ян Турський
Мар’ян Турський – польський історик, журналіст та публіцист єврейського походження, а також колишній вʼязень концентраційного табору Аушвіц-Біркенау. Пережив два марші смерті – з Аушвіц-Біркенау до Бухенвальда та з Бухенвальду до концентраційного табору Терезієнштадт у Чехії. По закінченню Другої світової війни присвятив себе вивченню історії, публіцистиці та збереженню памʼяті про польських євреїв та Голокост. Брав активну участь у відкритті Музею історії польських євреїв POLIN.
Мар’ян Турський часто виступав на заходах, присвячених Голокосту. Востаннє він зробив 27 січня 2025 року, у 80 річницю звільнення Аушвіца. Також Турський брав активну участь у визвольних рухах в Африці та виступав проти всіх форм расової сегрегації.
Однією з найбільш відомих промов Мар’яна Турського є промова у 75 річницю визволення Аушвіца (у 2020 році). Після неї редакція тижневика Polityka висунула кандидатуру Марʼяна Турського на Нобелівську премію миру.
Історик також засуджував російську агресію в Україні й наголошував, що зобов’язанням Європи є зробити усе, щоб зупинити кровопролиття.
Ганс і Софі Шолль
Ганс і Софі Шолль – це брат і сестра, які були членами руху опору «Біла троянда» – групи спротиву, яка складалася зі студентів Мюнхенського університету та професора філософії. Метою цього руху була протидія режиму Адольфа Гітлера. Брат і сестра Шолль розповсюджували листівки, що закликали противитися нацистському режиму. До руху опору долучилися у 1942 році.
Попри те, що Ганс і Софі Шолль росли в родині, де панували лібертаріанські та антинацистські погляди, початково вони були членами молодіжних нацистських організацій. Але коли вони побачили справжнє обличчя режиму, почали йому противитися.
У лютому 1943 Ганс і Софі Шолль були ув’язнені Гестапо. Їх піддали тортурам, але навіть попри це вони не відмовилися від своїх поглядів. 22 лютого 1943 року брата і сестру Шолль стратили. Пізніше така ж доля спіткала інших учасників руху «Біла троянда».
Т. Ш.
Джерело: Радіо Свобода
