Так званий медовий рік польсько-українських відносин, який припав на 2022, залишився в минулому. Наступні два пройшли в умовах постійної турбулентності. Антиукраїнські настрої у Польщі зростають, а в Україні все частіше говорять про ненадійність польського союзника. До цього додається вплив Росії, яка найбільше зацікавлена у погіршенні польсько-українських відносин, та «польсько-польська війна», яка призводить до все більшого впливу правих радикалів на польський дискурс. Складається патова ситуація, яка може мати фатальні наслідки для обох країн вже у найближчому майбутньому.
Стаття була опублікована у виданні «Наше слово» та публікується з незначними змінами з дозволу правовласника і авторки.
У 2022 році Польща та поляки здивували не лише Україну й увесь світ, а й самих себе. Неймовірна солідарність із українцями, військова допомога, відкриті кордони для біженців і підтримка на місцях – усе це відбувалося масово й щиро. Польща різко відчула загрозу з боку Росії. Тоді ще не було зрозуміло, як довго триватиме повномасштабна війна і чи зможуть ЗСУ стримати агресію, не допустивши росіян до польських кордонів. Уже за кілька місяців після 24 лютого стало очевидно, що війна затягнеться, але Україні вдалося зупинити наступ. Хоча небезпека з боку Росії не зникла, надзвичайно повільне просування її армії показало: Кремль виснажуватиме свої сили в цій війні. Саме тому у найближчій перспективі Європа, зокрема й Польща, може почуватися відносно безпечно.
Для Польщі настав період, коли необхідно активно зміцнювати власну безпеку. І йдеться не лише про нарощування військового потенціалу, а й про захист інформаційного простору. З перспективи майже чотирьох років повномасштабної війни Росії проти України можна констатувати: Польща так і не змогла виробити ефективні механізми протидії російській дезінформації чи адекватно реагувати на поширення кремлівських наративів. Ба більше, складається враження, що нині вона програє Росії у цій складовій гібридної війни. Найнебезпечніше те, що значна частина польських політичних еліт навіть не усвідомлює масштабу проблеми. А без усвідомлення неможливо шукати рішень. Тим часом російська пропаганда через різні канали, лояльних коментаторів, політиків чи так званих «корисних ідіотів» лише посилюється, підриваючи стабільність держави. Одним із головних наративів, які успішно закріпилися у Польщі, став антиукраїнський.
Було цілком очевидно, що масовий приїзд українських біженців до Польщі вплине на польське суспільство, яке десятиліттями залишалося досить моноетнічним. Хоча українці та поляки мають багато спільних ментальних рис, відмінності все ж присутні. Навіть всередині однієї країни можна спостерігати регіональні відмінності у суспільствах. Велика кількість українців у Польщі створила сприятливий ґрунт для російської пропаганди, яка відносно легко проникала у польський дискурс.
Зміцнення позицій крайніх правих
У Польщі в останні десятиріччя триває перманентне політичне змагання двох основних політичних сил: консервативної «Права і Справедливості» і та ліберальної «Громадянської коаліції» (раніше «Громадянської платформи»). За ці роки – а сам процес розпочався після смоленської катастрофи в 2010 році – польське суспільство звикло, але також і втомилось від постійної боротьби між цими обома політичними таборами. Час від часу чутно голос лівих партій, які також поділені і не мають великого впливу у суспільстві. Подібно до лівих, маловпливовою теж є і консервативна з центристським напрямком Польська селянська партія. Під вибори теж зʼявляються нові політичні проєкти, але вони з часом маргіналізуються чи зовсім зникають з політичної сцени Польщі. На цьому тлі, починаючи десь з 2015 року, почали набирати сили праві радикали. Вони однаково критикували і критикують владу урядів ПіС та ГК, хоч ідеологічно їм ближчі консерватори ПіС. У їхніх рядах особливо багато політиків та активістів, які легко поширюють наративи, близькі Кремлю, зокрема антиукраїнські. Коли в 2023 році розпочалась економічна суперечка між Польщею та Україною, саме політики коаліції радикальних сил «Конфедерації» найбільш активно поширювали різного роду антиукраїнську дезінформацію. Їхні політики також очолювали рух, який блокував польсько-український кордон.
На парламентських виборах у 2023 році «Конфедерація» набрала 7,16% голосів виборців, посівши пʼяте, останнє місце серед усіх партій та блоків, які пройшли до Сейму. Але вже на президентських виборах у 2025 році кандидат від «Конфедерації» Славомір Менцен (який очолює політичну силу «Нова Надія») набрав понад 14% голосів усіх виборців, а представник «Конфедерації Корони Польської», яка у виборах до Сейму стартувала у списках «Конфедерації», Ґжеґож Браун – понад 6%. Що разом склало понад 20% голосів усіх виборців у першому турі президентських виборів. Останні кілька місяців опитування щодо рейтингу політичних сил у Польщі стабільно показують для крайніх радикалів третє місце з приблизно 14-17% підтримкою серед всіх опитаних. Зростання популярності крайніх правих відбувається досить стрімко. Найбільше непокоїть той факт, що риторика радикалів тепер постійно присутня у польському медійному просторі. А ця риторика досить агресивна щодо опонентів, з чітким поділом свій/чужий, наповнена популізмом і дезінформацією, зокрема щодо українців. Чи радше – насамперед щодо українців та України.
Антиукраїнські наративи та їхні наслідки
Зі зростанням популярності правих радикалів у польському суспільстві можна спостерігати, як дві найбільші політичні сили активно конкурують за цей електорат. У консервативного ПіС багато спільного з виборцями «Конфедерації», тоді як ГК мала б пропонувати зовсім інші меседжі. Проте останнім часом видно, що попри різне ідеологічне підґрунтя ліберальна ГК фактично заграє з радикальною частиною виборців, використовуючи наративи крайніх правих.
Одним із ключових наративів крайніх правих є антиукраїнський. Можна виділити такі основні його складові:
- українці у Польщі мають більше привілеїв, ніж самі поляки;
- українці забирають роботу у поляків;
- українці користуються безкоштовною медичною опікою і їм, а не полякам, надається першість у наданні медичної допомоги;
- українські біженці частіше, ніж полякипорушують закон у Польщі і створюють небезпеку для польських громадян;
- Україна невдячна і сприймає польську підтримку як належне, а тому вимагає кожного разу все більше і більше;
- Україна хоче втягнути Польщу у війну проти Росії;
- українці зловживають соцвиплатами у Польщі, обкрадаючи тим самим польський бюджет та поляків;
- Польща українізується, а українська мова запроваджується у польських школах, як друга обов’язкова мова;
- Україна не дозволяє гідно поховати жертв волинських злочинів часів Другої світової війни, забороняючи проводити ексгумації.
Якщо порівняти ці основні антиукраїнські дезінформаційні перекази з російськими вкидами у соцмережах та на різних російських пропагандистських ресурсах, то не побачимо жодної різниці. Тому логічно виникає припущення, що весь антиукраїнський наратив у Польщі формується (чи формувався?) у Росії, з врахуванням особливостей польських реалій. Частина поширювачів антиукраїнських наративів робить це цілком свідомо, симпатизуючи Росії (хто відкрито, а хто приховано), але є також і такі, хто несвідомий своєї ролі у цій російській інформаційній операції. Вони щиро вірять у ці наративи, вважаючи себе дійсно патріотами Польщі. Зрештою, ці наративи абсолютно суголосні з ідеологією радикалів, де етнонаціоналізм є ключовим і домінантним.
Польща вже проходила подібний етап у своїй історії – у міжвоєнний період XX століття. Тоді ідеї польського націоналіста Романа Дмовського стали основою політики країни. Варто нагадати, що Дмовський закликав до союзу з Росією і не розглядав українців як повноправну націю поряд із поляками. Сьогодні прихильники його ідеї дещо еволюціонували: Росія поки що не вважається союзником, а Україна розглядається переважно як буферна держава для Польщі, а не як партнер чи союзник. Сучасні прихильники Дмовського не бачать України у НАТО чи ЄС, а українських мігрантів та біженців у Польщі розглядають переважно як робочу силу без прав і власного голосу.
З 1990-х років у Польщі Центр дослідження суспільної думки (CBOS) щороку проводить опитування щодо ставлення поляків до інших народів, зокрема українців. За результатами різних років видно, що українці ніколи не користувалися особливою симпатією серед поляків. Сплеск відбувся у 2022 році – тоді уперше за всю історію опитування 51% поляків висловило позитивне ставлення до українців. До 2025 року дані змінилися – лише 30% опитаних сприймають українців позитивно, тоді як негативно – 38%. Протягом тривалого часу домінувало негативне ставлення до українців, проте останнє десятиріччя демонструє поступову тенденцію до покращення.
Раніше, попри переважання серед поляків антипатії до українців над симпатіями, фактично не фіксувалися фізичні чи словесні акти агресії. Натомість за останній рік ситуація погіршилася – агресивна поведінка з боку поляків щодо українців стала помітнішою. Очевидно, цьому сприяють два основні чинники – мільйонна кількість українських громадян у Польщі та відкрита антиукраїнська кампанія в польській політичній дискусії. До 2025 року в історії польських виборчих процесів ніколи не було випадку, коли тема України та українців, і ще з переважно негативною складовою, ставала б однією з ключових у передвиборчих дебатах.
Президентська кампанія, яка фактично тривала з кінця 2024 до червня 2025 року, стала першою кампанією, деукраїнська тема була присутня постійно. Антиукраїнські наративи просували такі радикали, як Славомір Менцен. Спробував загравати з консервативним електоратом і Рафал Тшасковський, суперник консерватора Навроцького, використовуючи тему допомоги українцям у Польщі. Сам переможець президентських перегонів Кароль Навроцький також досить часто виголошував антиукраїнські тези. Перший місяць його каденції теж відзначився антиукраїнськими нотками – накладаннямвето на законопроєкт про допомогу українським громадянам та пропозицією змінити два закони щодо кримінальної відповідальності за «поширення ідеології бандеризму».
Антиукраїнський дискурс у Польщі набув загрозливих форм – почастішали акти агресії щодо українців. Очолюють його представники крайніх правих, які нарощують свій політичний вплив у суспільстві. Боротьба за голоси та симпатії електорату часто штовхає більш поміркованих консерваторів у напрямку антиукраїнської риторики радикалів. На жаль, інколи подібної риторики не уникають і ліберали. Росія вміло підсилює ці наративи в інформаційному полі та створює нові. Відносини між Польщею та Україною перестали бути довірливими, а союз виглядає ситуативним. Така ситуація безпосередньо загрожує безпеці обох країн. Без розуміння та протидії антиукраїнській риториці Польща стає вразливішою до російської агресії. У підсумку програють обидві держави – Польща та Україна, а виграє Росія, як це вже не раз траплялося в історії.
Ольга Попович
У колажі використано фото Adam Chelstowski / Forum