30 серпня на Волині перепоховали останки 55 людей, знайдені під час цьогорічних українсько-польських ексгумацій в Острівках та Волі Островецькій. Про церемонію одночасно писали польські та українські медіа, однак акценти в їхніх повідомленнях помітно відрізнялися – від детального опису вбивств і визначення їхніх виконавців до зосередження на ексгумаціях, перепохованні та українсько-польській співпраці.
Пошукові та ексгумаційні роботи в Острівках і Волі Островецькій тривали з середини липня до 7 серпня. Їх спільно проводили польські та українські фахівці.
Останки 48 людей виявили у братській могилі на території колишнього господарства у Волі Островецькій, ще шістьох – у братській могилі біля фундаментів колишньої школи в Острівках. Ще одне, індивідуальне, поховання знайшли навпроти кладовища в Острівках. Загалом під час цьогорічних робіт ексгумували останки 55 людей із трьох поховань – двох братських та одного індивідуального. Про це «Волинському монітору» розповіла Аліна Харламова, керівниця української частини експедиції від спеціалізованої установи «Волинські старожитності».
Водночас, за словами Харламової, щодо останків із індивідуального поховання поки немає впевненості, що вони належать жертві подій 1943 року. У могилі не виявили супровідних речей, а період поховання ще встановлюють; остаточну відповідь, за її словами, має дати ДНК-аналіз
Водночас польський Інститут національної пам’яті повідомляє про 26 дітей серед останків, ексгумованих із двох братських могил.
30 серпня останки поховали на кладовищі в Острівках поряд із жертвами, знайденими під час попередніх ексгумацій у 1992, 2011 та 2015 роках. Польський ІНП зазначає, що, за складеними істориками списками, останки ще приблизно 300 людей з Острівків та Волі Островецької досі не знайдені.
У церемонії взяли участь представники польської та української влади, родичі загиблих, духовенство і місцеві жителі. Серед представників Польщі були міністерка культури та національної спадщини Марта Цєнковська, віцемаршалок Сейму Пьотр Згожельський та заступник голови польського ІНП Кароль Полейовський. Україну представляв, зокрема, перший заступник міністра культури Іван Вербицький.
Вербицький наголосив на необхідності гідного поховання загиблих. «Ми зараз під час війни розуміємо, наскільки важливо гідно ховати всіх загиблих. Ми кожного дня ховаємо своїх родичів, які кожного дня зараз гинуть на війні в Україні. Розуміємо, що були попередні також такі трагічні події в нашій спільній історії з Польщею. І, відповідно, ми також розуміємо, що нашим польським братам і сестрам так само важливо мати гідне поховання їхніх рідних», – сказав він Суспільному. Він назвав події минулого трагічними сторінками спільної українсько-польської історії та наголосив на важливості порозуміння між двома народами.
Як події в Острівках описує польська сторона
Польський Інститут національної пам’яті використовує однозначне визначення подій: «геноцид» і «Волинський злочин», прямо називає виконавців та наголошує на спланованому характері вбивств.
У повідомленні про перепоховання ІНП називає 55 загиблих «жертвами геноциду на Волині», «вбитими українськими націоналістами». У матеріалах про ексгумації Інститут пише, що 30 серпня 1943 року Острівки та Воля Островецька стали жертвами нападу Української повстанської армії «за співучасті українських мешканців сусідніх сіл», після чого польське населення було вбите, а села пограбовані та знищені.
У окремому тексті ІНП описує події ще докладніше: називає підрозділи УПА та їхніх командирів, способи вбивства чоловіків, жінок і дітей та оцінює загальну кількість загиблих в Острівках і Волі Островецькій приблизно у 1050 осіб, серед яких близько 400 дітей. Інститут вписує вбивства в ширшу концепцію «спланованого геноциду», який, за його визначенням, ОУН та УПА здійснювали проти польського населення Волині та Східної Галичини.
Таку ж рамку значною мірою використовують польські медіа. Gazeta Wyborcza докладно реконструює перебіг убивств 30 серпня 1943 року, називає підрозділи УПА та способи вбивства жителів двох сіл. Видання також наголошує, що майже половина цьогоріч перепохованих – діти.
Onet, передруковуючи матеріал Польського агентства преси щодо перепоховання, також говорить про «жертв Волинської різанини». Значну увагу у матеріалі приділяється листу президента Польщі Кароля Навроцького, який зачитав присутнім на церемонії мер Холма Якуб Банашек.
«Ми ніколи не забуваємо тих, хто помер у муках лише тому, що вони були поляками. Ми не припинимо докладати зусиль, щоб усі наші співвітчизники, знищені членами ОУН-УПА (Організації українських націоналістів – Української повстанської армії), були належно поховані та вшановані», – пише польський президент.
Навроцький позитивно оцінив згоду української влади на проведення ексгумацій у наступних місцях на території України. Він водночас заявив, що «пам’ять про варварські злочини членів ОУН-УПА, скоєні проти поляків, є і має залишатися частиною загальної освіти заради миру».
«Я застерігаю тих, хто називає себе продовжувачами традиції бандеризму та ганебної співпраці українських націоналістів із гітлерівським Третім Рейхом. Такі заяви означають, що їхні автори ставлять себе поза спільнотою громадян вільного, цивілізованого світу. А також є чітким знаком неприязні до Польщі та поляків», – йдеться у листі президента Польщі.
Медіа згадують також слова заступника голови польського ІНП Кароля Полейовського, який назвав велику кількість жінок і дітей серед жертв доказом того, що це був «спланований і холоднокровно здійснений геноцид».
Як про ці події говорить українська сторона
В офіційних повідомленнях українських інституцій використовується значно обережніша мова.
Український інститут національної пам’яті у своїх повідомленнях про пошукові та ексгумаційні роботи в Острівках і Волі Островецькій зазначав, що наприкінці серпня 1943 року обидва села «зазнали збройного нападу», внаслідок якого «переважна частина мешканців сіл трагічно загинула, а самі села були спалені». У цьому формулюванні не названо виконавців нападу і, на відміну від польського ІНП, не використано поняття «геноцид». У повідомленні про перепоховання 55 останків 30 серпня УІНП зосереджується на самому похованні та вшануванні загиблих, а окремої оцінки подій 1943 року не додає.
Водночас у своїх повідомленнях УІНП наголошує, що «трагічні сторінки спільної історії обох народів ХХ століття залишаються чутливими для поляків та українців» і що необхідний «послідовний і відповідальний діалог».
У ширших матеріалах про Волинську трагедію український Інститут використовує іншу історичну рамку, ніж польський ІНП: говорить про соціально-етнічне протистояння українців і поляків у роки Другої світової війни, яке відбувалося в умовах нацистської та радянської окупацій. Серед причин називає також дискримінаційну політику міжвоєнної Польщі щодо українського населення.
Цю рамку відтворюють й українські медіа. У матеріалах про цьогорічні ексгумації Суспільне називає знайдених людей «загиблими у часи Другої світової війни» або «жертвами соціально-етнічного протистояння між українцями і поляками у серпні 1943 року». Розповідаючи про Волинську трагедію загалом, Суспільне пише про «етнічні чистки українців і поляків», протистояння УПА та Армії Крайової і жертви серед цивільного населення обох національностей.
Показовою є й різниця в заголовках. Суспільне повідомило: «На Волині перепоховали останки людей, знайдені під час пошукових робіт». «Укрінформ» – «На Волині перепоховали останки людей, ексгумовані у селах Острівки та Воля Островецька». Натомість польська Gazeta Wyborcza винесла в заголовок: «У колишньому селі Острівки відбувся похорон 55 поляків, убитих УПА. Майже половина – діти», Rzeczpospolita – «Похорон жертв Волинської різанини – половину жертв становили діти. “Спланований геноцид”».
Hromadske посилаються на польський ІНП і вже у заголовку називає перепохованих поляками, «вбитими під час Волинської трагедії», однак не вказує виконавців убивств і не використовує визначення «геноцид».
«Європейська правда», спираючись на польське RMF24, передає польську інтерпретацію, але теж обережно. Видання цитує Полейовського, який назвав велику кількість останків жінок та дітей доказом «спланованого та здійсненого з холоднокровністю геноциду», і зазначає, що польський ІНП вважає знищення Острівків та Волі Островецької одним із найтрагічніших епізодів Волинської трагедії.
«Асиметрія пам’яті»
Дискусії про відмінності у сприйнятті Волинських подій польським та українським суспільствами тривають давно. Ще у 2013 році український історик Олександр Зінченко після зустрічей з українськими та польськими дослідниками писав про «асиметрію пам’яті» двох суспільств. Він звертав увагу навіть на різне сприйняття термінів: для українського вуха «Волинська трагедія» звучить масштабніше й серйозніше, ніж слово «злочин», тоді як у Польщі zbrodnia – «злочин» – має сильніше значення, а cлово tragedia частина поляків сприймає як спробу применшення відповідальності.
Зінченко також описував різницю в поясненні причин конфлікту. Деякі польські дослідники значно більше наголошували на ідеології ОУН та відповідальності керівництва українського націоналістичного підпілля, тоді як українські історики говорили про комплекс причин – польську міжвоєнну політику щодо українців, територіальний конфлікт, німецьку та радянську окупації, діяльність радянських партизанів та загальну деморалізацію суспільства під час війни.
Історик Іван Патриляк пов’язує ці відмінності не лише з пам’яттю, а й із різними підходами до інтерпретації самих подій. За його словами, для України Волинь 1943 року – передусім локальна історія, тоді як у Польщі вона стала частиною загальнонаціонального наративу, співмірного за значенням із пам’яттю про Варшавське повстання.
Відрізняється і підхід до визначення характеру насильства. Патриляк пояснює, чому в українській історіографії не усталилося визначення Волинських подій як геноциду польського населення. Серед іншого, він пов’язує це з відсутністю, на його думку, документа ОУН, який би прямо передбачав фізичне винищення польського населення, а також із питанням про те, чи мала УПА необхідний для здійснення геноциду контроль над територією.
Інший аспект пояснює історикиня Оксана Каліщук. Вона звертає увагу на те, що після рішення польського парламенту 2016 року, яким Волинські події були визначені як геноцид, простір для подальшого публічного трактування цієї теми в Польщі звузився.
Каліщук також звертає увагу на різний рівень опрацьованості цієї теми в українській та польській історіографіях. За її словами, коли на початку 2000-х Волинь стала предметом активного міждержавного діалогу, польська історіографія вже мала ґрунтовні напрацювання, тоді як українська лише починала системно досліджувати цю проблематику. Вона пояснює це, зокрема, різним ставленням держав і суспільств до минулого: у Польщі дослідження Волині підтримували через державні проєкти та гранти, а тема стала одним із ключових напрямів роботи польського Інституту національної пам’яті. В Україні, за її словами, подібного державного замовлення на вивчення цієї теми не було.
Водночас Каліщук застерігає від спрощення цієї проблеми. І польська, і українська історіографія значною мірою спираються на свідчення очевидців, які є суб’єктивним джерелом і потребують верифікації. Вона наголошує, що паралельних даних, які дозволили б повністю відтворити картину українсько-польського протистояння, досі недостатньо. Тому, на її думку, розбіжності стосуються не лише оцінки самих подій, а й джерельної бази, методів дослідження та можливостей перевірити окремі твердження.
Таким чином, відмінність стосується не лише пам’яті про минуле, а й того, як його досліджують та інтерпретують. Польська публічна пам’ять і державні інституції виробили значно більш усталену рамку Волинських подій. В Україні ця тема довше залишалася регіональною і меншою мірою була включена до загальнодержавного історичного наративу. Ця різниця, про яку історики говорили ще понад десять років тому, помітна і в нинішньому висвітленні перепоховання в Острівках.
Польські медіа у своїх повідомленнях значною мірою ретранслюють позицію польського Інституту національної пам’яті та польських дослідників того періоду, зокрема Леона Попека. У ній чітко названі виконавці вбивств, за формулюванням ІНП – підрозділи УПА та українські мешканці сусідніх сіл, які брали участь у нападі. Польський інститут також прямо визначає ці події як частину Волинського злочину та геноциду польського населення.
Українські медіа, висвітлюючи ту саму подію, значно обережніші в описах. У новинних повідомленнях вони зосереджуються на ексгумаціях, похованні та українсько-польській співпраці, а самі події 1943 року описують через загибель цивільних, збройне протистояння українців і поляків та ширший контекст польсько-українського конфлікту. Водночас у таких матеріалах зазвичай немає детальної реконструкції нападу з конкретним визначенням виконавців та послідовності вбивств.
О.К.
