Поза польською шкільною системою освіти може перебувати від 111,5 тисяч до 200 тисяч українських дітей. Їх лякає мовний бар’єр, вони мають труднощі із соціалізацією і воліють закінчити українську школу онлайн, аби вступити до українського чи, навіть, польського вишу. Міжнародна гуманітарна організація Care International у співпраці з Міжнародним комітетом порятунку та організацією Save the Children підготували звіт з дослідження, присвяченого українським дітям-біженцям, які знаходяться поза польською освітньою системою. У звіті, окрім причин неможливості чи небажання підлітків відвідувати польську школу, подано аналіз потреб таких дітей, а також поради щодо розв’язання наявних проблем. Розповідаємо детальніше про результати дослідження.
22 лютого 2024 року у Варшаві відбулася презентація звіту «Поза школою. Оцінка перешкод для навчання у школі для українських дітей та підлітків-біженців у Польщі». Дослідження проводилося всередині 2023 року аналітичною компанією Triangle на замовлення міжнародної гуманітарної організації Care International, міжнародного комітету порятунку та організації Save the Children.
«Ідея цього дослідження виникла восени 2022 року, коли ми почали чути, що тисячі українських дітей та молоді не ходять до польських шкіл. Ми хотіли з’ясувати, де вони перебувають, чи ходять до інших шкіл, чи навчаються вони онлайн, чи контактують з українськими та польськими ровесниками. Ми хотіли з’ясувати, що ми можемо зробити у цьому напрямі, щоб покращити ситуацію дітей, і які наслідки будуть, якщо ми нічого не зробимо», – розповів очільник міжнародної гуманітарної організації CARE International у Польщі Петро Сасін у коментарі для порталу «Наш вибір».
Метою дослідження було визначення причин та бар’єрів, через які українські діти та підлітки у Польщі не відвідують польські навчальні заклади, а також аналіз освітньої ситуації та потреб цієї групи дітей. У дослідженні брали участь українські учні у віці від 10 до 18 років, які проживають на території Польщі, але не відвідують польські навчальні заклади. Крім цього до дослідження були залучені польські та українські освітяни, які працюють у польських школах, працівники громадських організацій та місцевих адміністрацій, а також батьки учнів. Загалом було проведено понад 600 опитувань, кількадесят глибинних інтерв’ю та майже 20 фокус-групових дискусій.
Посилаючись на урядові дані автори звіту пишуть, що станом на листопад 2023 року у Польщі перебуває понад 220 тисяч українських дітей-біженців, які володіють номером PESEL зі статусом UKR, з яких лише 49% відвідують польські школи. Загалом, поза польською шкільною системою освіти може перебувати від 111,5 тисяч до 200 тисяч дітей. «Якщо дітей немає в жодній системі, бо вони зареєстровані в українській школі в Україні, або їх взагалі немає, то як ми можемо до них достукатися? Якщо вони поза системою, то ми їх не бачимо», – зауважив один з представників локальної адміністрації під час дослідження.
Лише 10% дітей, які не відвідують польські школи, щодня мають контакт з польськими однолітками
Загалом, 46% опитаних дітей відповіло, що не хочуть йти до польської школи. Найбільшою проблемою, з якою стикаються українські діти, є мовний бар’єр, про що заявило понад 72% опитаних дітей. Крім цього процес інтеграції для дітей старшого віку (14–18 років) є значно складнішим, ніж для молодших. Вони більше сумують за домом і хочуть повернутися до України, а також їм важче знайти спільну мову з однолітками. Крім цього підлітки вважають, що легше і швидше завершити онлайн українську школу, а вже потім вступити до українського чи польського університету. «Все було чудово, але мені не подобалося, що після восьмого класу я пішла у ліцей. У старших класах навчання триває чотири роки, а я не хотіла вчитися ще чотири. Я могла б провчитися ще два роки в українській школі та вступити до університету», – розповіла учасниця дослідження.
Ще однією проблемою для учнів, які були у польських школах, але відмовилися туди ходити, є прояви мови ненависті серед польських однолітків. «Моя дочка розповіла мені про ситуацію, коли дитину штовхали, ображали та називали росіянином, тому що вона розмовляла російською. Коли вона звернулася до вчительки і розказала про цю ситуацію, вчителька відповіла їй, що немає на це часу», – зазначив один з учасників дослідження.
Дослідники зауважують, що через дистанційне навчання українські учні дуже мало часу проводять зі своїми польськими ровесниками наживо, а часто взагалі не мають знайомих серед польських дітей. Найгірша ситуація у центрах групового розміщення у сільських місцевостях, де 48% дітей взагалі не мають знайомих і не спілкуються з польськими однолітками, що призводить до ще більшої їхньої ізоляції. Зауважимо, що лише 10% дітей, які не відвідують польські школи, щодня мають контакт з польськими однолітками.
«Я шукала польську школу, де б були додаткові курси польської мови. Не знайшла жодної»
Водночас для понад половини батьків (53%) найбільшою проблемою є розуміння того, як діє польська система освіти, а також брак місць в польських школах (40%). «Ми пішли і написали заяву, зібрали всі документи, які вони [просили], все зробили. І нам сказали, що якщо сформується клас, ми приймемо дитину. Але клас не сформувався. Сказали, що немає фінансування. Клас так і не був сформований», – сказав один з батьків.
Ще однією проблемою є зменшення кількості підготовчих класів для українських дітей у польських школах. Так, у 2021/2022 навчальному році їх було 2414, а уже за два роки у 2023/2024 навчальному році їх кількість впала до 956. Крім цього постійно зменшується кількість міжкультурних асистентів з причин браку фінансування та невеликої кількості охочих осіб на таку посаду, через невелику зарплату. «Кількість міжкультурних асистентів дуже мала. Я б не сказала, що всі діти все розуміють. Я шукала польську школу, де б були додаткові курси польської мови. Проте не знайшла жодної», – зауважила одна з опитаних матерів.
Ще однією причиною того, чому батьки погоджуються залишати дітей на онлайн навчанні в українських школах є брак впевненості у завтрашньому дні, фінансові проблеми та відчуття чужості у Польщі. «Ми сіли та сказали, що ми залишаємося у Польщі на зиму, а навесні подивимося. Може, щось покращиться, щось проясниться, тоді будемо ухвалювати рішення. Або з наступного року ми зможемо вирішити, чи ми будемо вчитися тут, у польській школі, чи може навесні вернемося до України», – розповів один із батьків.
На запитання про те, які зміни варто було б зробити у польській системі освіти, щоб дітям з України було легше вчитися, більшість українських батьків звернуло увагу на необхідність українськомовних підручників, допомогу перекладача чи асистента, додаткові курси польської мови та збільшення психологічної підтримки.
Водночас автори звіту зауважили, що часто існують усі умови для того, щоб українська дитина пішла до польської школи, але батьки дозволяють дітям не відвідувати школу тільки через те, що вони не хочуть, тим самим забуваючи про важливий соціалізаційний аспект шкільного життя. «Через пандемію та повномасштабну російську агресію деякі діти вже 4 роки мають онлайн навчання. Наприклад, у 2020 році дитина мала 7 років і вона 4 роки не відвідувала стаціонарних занять у школі. Їй зараз 11 років. І що з нею далі буде? Ми повинні терміново це змінювати», – сказала під час дискусії щодо результатів звіту членкиня дослідницької групи Каміла Камінська.
Як залучити більшу кількість українських дітей до польських шкіл та полегшити процес їхнього навчання?
У підсумку до звіту автори подали низку рекомендацій щодо того, як залучити більшу кількість українських дітей до польських шкіл та полегшити процес їхнього навчання та адаптування. Зокрема, вони звертають увагу, що перш за все потрібно збільшити фінансування самої освітньої системи, яка ще до 2022 року була переобтяжена і де відчувався брак підручників чи інших матеріалів. «Українські діти з першого по восьмий клас не мали доступу до жодних підручників, вправ, робочих зошитів. Те, що вони мали їх на своїх партах, було заслугою польської вчительки. Знаю одну вчительку, яка приходить на роботу на годину раніше і біжить до вчительської, щоб видрукувати, наприклад, робочі аркуші або вправи для своїх українських учнів», – розповідає одна з опитаних вчительок.
Крім цього необхідно збільшити кількість міжкультурних асистентів, психологів, а також підготовчих класів і занять польської мови для учнів. Додатково варто спростити процедуру визнання атестатів та оцінок з українських шкіл, а також прийняти простіші процедури у сертифікації українських вчителів, щоб активніше їх залучати до роботи у школах. Не менш важливим є доступ до українськомовної інформації стосовно польської системи освіти та проведення більшої кількості тренінгів для польських вчителів стосовно особливостей роботи у міжкультурних класах.
Важливою є також роль громадських організацій, проте брак скоординованості їхніх дій сильно зменшував позитивний результат діяльності. «У цьому звіті мене найбільше вразило те, що ініціативи, з якими виступали громадські організації у Польщі, були фрагментарними, погано скоординованими та короткими. Попри те, що вони, безумовно, мали дуже важливий вплив і давали великі результати, саме відсутність стабільного фінансування, відсутність довгострокової координації в нашому секторі призводить до того, що ці результати десь розсіюються. Можна було б досягти набагато більшого, якби ми всі працювали скоординованіше і разом», – зазначив Петро Сасін.
Голова польського осередку міжнародного комітету порятунку Алан Мослі у коментарі для порталу «Наш вибір» заявив, що звіт був переданий Міністерству освіти Польщі, а його офіційна презентація має сприяти початку ширшої дискусії на цю тему: «Потрібно створити ефективний механізм для моніторування дітей, які не відвідують польські школи та працювати з ними, адже понад половина дітей-біженців не включена у польську систему освіти. Варто зрозуміти їхні потреби, проблеми та спробувати допомогти їм».
Водночас у розмові з кореспондентом порталу «Наш вибір» голова об’єднання українців у Польщі Мирослав Скірка зауважив, що важливим є також збереження культурних контактів дітей з Україною у польських школах: «Нам потрібно отримати молоде освічене покоління українців, які будуть любити Україну і захочуть працювати для неї. Щоб вони здобували якісну освіту у Польщі, але паралельно відчували свій зв’язок з Україною. І над цим теж потрібно працювати». Мирослав Скірка заявив, що вже давно існує ідея впровадження факультативних предметів пов’язаних з українською історією, мовою чи літературою у польських школах, де є багато українських дітей: «На цей момент є домовлена зустріч з міністерством освіти. Подивимося, що з цього буде».
Звіт доступний польською та англійською мовами і його можна завантажити за посиланням.
Дмитро Димидюк
Джерело: Care.
Читайте також: “У своєму класі я існую сама, як кіт”: опубліковано результати дослідження самопочуття українських дітей у Польщі
Читайте також: Навчання, вільне від дискримінації. Інтерв’ю з Яном Домбковським