Представництво ЮНІСЕФ у справах біженців у Польщі, спільно з організаціями Plan International та Save the Children підготували звіт з дослідження, присвяченого самопочуттю, освіті та інтеграції дітей та молоді з України, які приїхали до Польщі після початку повномасштабної російської агресії. Згідно з даними звіту більшість українських дітей має почуття суму за близькими в Україні, переживає постійний стрес та має проблеми з інтеграцією з польськими ровесниками. Розповідаємо детальніше про результати дослідження.
У рамах проєкту психологи поспілкувалися з 90 дітьми та підлітками з України у віці від 8 до 17 років, які проживають у Кракові, Варшаві та Вроцлаві. На першому етапі дослідження молодь брала участь в особистих розмовах з дослідниками, відповідаючи на питання, як вони проводять вільний час після переїзду до Польщі, як проходить навчання, як їм у школі та як складаються стосунки з польськими дітьми та дорослими.
На другому етапі дітей попросили зробити фотографії, які б відображали їхнє життя в Польщі, додаючи описи до них. Окремо дослідники провели розмови з 14 польськими учнями, запитуючи про їхнє ставлення до українських ровесників.
Згідно з дослідженням, українська молодь переживає постійний стрес та має проблеми з інтеграцією з польськими учнями. «Українські діти не відчувають почуття приналежності до польського суспільства. Ми були здивовані, що багато з них розповідали нам про неприємні та дискримінаційні ситуації. Часто це стосувалося перебування в громадських місцях, коли діти розмовляли між собою українською мовою, на що навіть дорослі, які проходили повз, реагували негативно. Також нерідко вони стикалися з дискримінацією у школі з боку однолітків та вчителів. Це стосувалося навіть наймолодших, віком від 8 до 13 років», – зазначила у коментарі для Wysokie Obcasy спеціалістка з питань соціальних та поведінкових змін Агнєшка Сохонь-Латушек, яка брала участь в аналізі даних та підготовці звіту.
Опитані діти та підлітки висловлювали найчастіше почуття суму за близькими, домашніми тваринами та місцями, які вони залишили на батьківщині. У частини дітей присутні прояви апатії, через що вони вдаються до надмірного сну та їжі, коли відчувають стресові ситуації. «Коли я була вдома, у мене була кішка, і я відчувала себе дуже комфортно з нею, а тут її немає. Мені її дуже бракує», – розповіла 12 річна дівчина з України. Водночас понад половина опитаних сказали, що хотіли б поговорити з «якимось спеціалістом» про своє психічне здоров’я.
Окремою проблемою, яка впливає на емоційний стан дітей є труднощі їхніх батьків пов’язані із пошуком житла чи фінансові проблеми. «Я зараз перебуваю в Польщі тільки з мамою. Нам дуже не вистачає грошей. Я намагаюся знайти підробіток, мама теж, але нічого не виходить. На щастя, мама знайшла роботу, але, наскільки я розумію, ненадовго. Нам не вистачає стабільності», – прокоментував свою ситуацію 17-річний хлопець.
Учні, які відвідують онлайн-заняття в українських школах звертають увагу на власну виснаженість, адже вони змушені проводити багато часу перед комп’ютером. За їхніми словами такого типу заняття часто є погано організовані, а їм самим бракує «живого» спілкування. На одній зі світлин, яку виконав український учень у межах дослідження, щоб показати свій психологічний стан, зображено хлопця, голова якого лежить на столі з комп’ютером посеред різноманітних паперів. «Я не люблю дистанційне навчання. Це я на фото – купа паперів, ноутбук, величезне навантаження в одинадцятому класі. Просто лежиш і вмираєш», – написав 17-річний хлопець в описі до свого фото.
Натомість діти, які відвідують польську школу говорили, що вони стикаються з багатьма проблемами, такими як мовний бар’єр та адаптація до нової системи освіти. «У своєму класі я існую сама, як кіт. Я там якась відокремлена. У нас однакові завдання, однакові уроки, але для решти [учнів] я просто не існую. Ніхто нікого не чіпає, ми просто співіснуємо безконфліктно», – зазначає 12-річна учениця з України.
Водночас більшість опитаних визнає, що навчання у польській школі забезпечує їм певну необхідну рутину і часткову соціалізацію, проте відчуття повної інтеграції мало хто має. «Якщо я [з подругою – ред.] сиджу разом і я знаю відповідь [на занятті – ред.], то з подругою я сміливіша, ніж коли сама. Якщо я без подруги, я не можу нічого сказати, мені соромно перед усіма. А коли я з подругою, я забуваю, що таке сором», – сказала 13-річна дівчина з України, яка вчиться у польській школі.
Проте, як зауважує Агнєшка Сохонь-Латушек, позитивних відгуків та історій від українських дітей є багато. «Діти розповідали про допомогу, яку вони отримали в Польщі після початку війни. Вони навіть приносили фотографії дорослих, з якими вони жили разом». Проте, зазвичай вони ділилися історіями про те, як їм допомагали старші особи, вчителі зі школи чи орендодавці, а не однолітки з класу.
«Вони нас просто не розуміють, тому що не мали можливості з нами краще познайомитися»
З коментарів польських дітей видно, що їхнє ставлення до українських однолітків поділене. 11-річний польський учень зробив фото калюжі та написав: «Вона символізує смуток. Тому що я відчув, що в мене є трохи смутку і співчуття до дітей з України, тому що, наприклад, кожному було б сумно, якби він знав, що його тато за кордоном зі зброєю і воює проти Росії». Проте, позитивні коментарі перемішувались із негативними, а учні іноді згадували історичні конфлікти між українцями та поляками, як фактор, чому вони не до кінця люблять українців. Одна 12-річна польська дівчина зробила для дослідження фотографію бур’яну і написала «бур’яни потрібно викорчовувати, а вони [українці], мають погані звички, які треба викорчувати».
Загалом, українська і польська молодь говорили, що їм було б цікаво більше пізнати один одного та нав’язати контакти, проте для цього потрібно створити якісь спеціальні умови. «Це може змінитися, а може залишитися так, як є. Досить багато поляків або бояться нас, або думають, що наші проблеми – це не їхні проблеми. Вони нас просто не розуміють, тому що не мали можливості з нами краще познайомитися», – сказала 11-річна дівчинка з України.
Що ж стосовно повернення в Україну, то думка серед учнів поділилася, проте майже половина опитаних сказала, що хотіла б залишитися у Польщі. «Моя мама дуже хоче залишитися у Польщі. Вона хоче, щоб я вчилася тут, а потім працювала тут, але я дуже хочу повернутися в Україну» – зазначила 14-річна дівчина. На противагу цьому інша 16-річна дівчина зазначає: «Тільки моя мама хоче повернутися. А я, наприклад, думаю, що немає сенсу зараз повертатися в [наше] місто, адже там немає що робити, тому що багато людей виїхало».
Ведуча: «Чому він почав?»
«Можливо, щоб придушити почуття смутку через Україну». (Хлопець з України, 17 років)
Фото: unicef.org
- розширити доступ українських дітей-біженців до спеціалізованих безплатних послуг з охорони психічного здоров’я;
- збільшити кількість українських міжкультурних асистентів у польських школах та проводити курси підвищення кваліфікації педагогів, міжкультурних асистентів та волонтерів;
- надати пріоритет урокам польської мови та запровадити програму взаємного наставництва. Поширювати додаткову інформацію про освітні можливості та польську систему освіти серед українських дітей;
- збільшити фінансування позашкільних заходів, які дозволять українським дітям нав’язати ближчі контакти за спільними інтересами з польською молоддю;
- створити в школах анонімні механізми зворотного зв’язку, щоб діти могли безпечно повідомляти про проблеми, які їх турбують, і говорити про них.
Дослідження було підготовлене та опубліковане у листопаді 2023 року трьома міжнародними організаціями, які займаються захистом прав дітей: представництвом ЮНІСЕФ у справах біженців у Польщі, Plan International та Save the Children. Детальніше зі звітом можна ознайомитися за посиланням.
Дмитро Димидюк
Джерело: Unicef.org
Читайте також: Булінг у школі: що робити батькам? Поради психолога
Читайте також: Учні з України в польських школах
Читайте також: У польських школах навчається понад чверть мільйона українських дітей