Сейм Польщі ухвалив закон про запровадження нового державного свята – Національного дня памʼяті поляків – жертв геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних землях ІІ Речі Посполитої. Хоча в Польщі ще з 2016 року 11 липня вшановується памʼять жертв Волинської трагедії, раніше це питання регулювала резолюція парламенту. Натомість ухвалення відповідного закону підвищує ранг свята до статусу державного, що веде за собою більше меморіальних та освітніх заходів, присвячених подіям 1943 року. Міністерство закордонних справ України негативно оцінило рішення Сейму та назвало його таким, яке йде всупереч духові добросусідських відносин між Україною і Польщею.
На засіданні Сейму 4 червня депутати одноголосно (за винятком однієї депутатки від Громадянської платформи, яка утрималась) ухвалили закон про встановлення 11 липня Національним днем памʼяті поляків – жертв геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних землях ІІ Речі Посполитої.
Законопроєкт надійшов на розгляд до Сейму 25 квітня 2025 року від представників Польської селянської партії (Polskie Stronnictwo Ludowe), лідером якої є чинний міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш. Він ще раніше заявляв про плани підготовки такого закону. Після ухвалення проєкту у Сеймі Косіняк-Камиш написав про це на своїй сторінці у мережі X. «Ми дбаємо про пам’ять та зміцнюємо ідентичність, бо лише на історичній правді ми можемо будувати взаємні стосунки», – йдеться у дописі міністра.
На окремих авторів законопроєкту звертає увагу експертка з польсько-українських відносин Ольга Попович. Як вона зазначила у коментарі для «Нашого вибору», просуванням закону займався, зокрема, депутат Тадеуш Самборський, який мав та, не виключено, має й надалі тісні звʼязки з російським середовищем. «Не всюди варто бачити російський слід. Однак в темі розкручування Волині саме в такому емоційному ключі і загостренні проблеми росіяни однозначно мають свій вплив», – зазначає Ольга Попович.
День вшанування памʼяті жертв Волинської трагедії існує з 2016 року
Ще у 2016 році у Польщі на законодавчому рівні події 1943 року на Волині визнано «геноцидом, вчиненим українськими націоналістами, проти громадян Речі Посполитої», а днем пам’яті визнано 11 липня. Єдине, що тоді щодо свята Сейм ухвалив не закон, а тільки резолюцію. Закон же робить з дня памʼяті державне свято, тим самим підвищуючи ранг та значущість цієї дати.
Що ж на практиці означає ухвалення закону? Як пояснюють самі автори законопроєкту, їхня ідея полягає в тому, щоб надати цьому святу статус державного. Це своєю чергою «надає відзначенню формальне, однозначне та тривале значення; зобов’язує державні органи активно брати участь у святкуванні; дає можливість проводити освітню та медійну діяльність у національному масштабі; створює правову норму, а не лише символічну, що підвищує ефективність історичної пам’яті у публічному просторі».
Ухвалений закон має також низку відмінностей у порівнянні з резолюцією 2016 року. Перше – це те, що з формулювання закону зникла згадка про дивізію СС «Галичина» та «українські організації, які колаборували з німцями». Хоча й далі крім ОУН і УПА згадуються «інші українські націоналістичні організації, які діяли на території Східних кресів ІІ Речі Посполитої».
У законі змінилось також число жертв. Якщо у 2016 році йшлось про «понад сто тисяч громадян Польщі» з наголосом, що «точна кількість жертв наразі невідома», то у законі з 2025 зазначено про «вбивства понад 100 тисяч поляків». Згадки про те, що точна кількість жертв наразі невідома, у законопроєкті немає. «Тут ми бачимо політизацію цього питання – політики вже назвали цифру, над якою історики ще дискутують. Історичні факти досі не встановлені остаточно, і лиш проводячи ретельні пошукові роботи та ексгумації, можна буде уточнити або скоригувати вже опубліковані дослідження», – говорить Ольга Попович.
День вшанування памʼяті поляків. А що з жертвами інших національностей?
Ще одна важлива деталь, яка відрізняє день памʼяті, встановлений у 2016 році, й той, який пропонують зараз – це обмеження жертв лише до поляків. У резолюції з 2016 року йшлось про «жертв – громадян ІІ Речі Посполитою» і, що «крім поляків, було вбито євреїв, вірмен, чехів, представників інших національних меншин, а також українців, які стали по стороні жертв». Натомість законопроєкт з 2025 року обмежує жертв лише до осіб польської національності. «У 1939-1946 роках українські націоналісти з Організації українських націоналістів (ОУН), Українська повстанська армія (УПА) та інші українські націоналістичні формування, що діяли на східних пограниччях Другої Польської Республіки <…>, вчинили геноцид проти польського населення, вбивши понад сто тисяч поляків, переважно сільських жителів, знищували їхнє майно та призводили до біженства з цього регіону сотень тисяч поляків», – читаємо в тексті законопроєкту.
МЗС України: «Ухвалення закону не сприяє досягненню взаєморозуміння та примирення»
Міністерство закордонних справ України вже відреагувало на ухвалення Сеймом законопроєкту. Як йдеться у заяві МЗС, в Україні це рішення розцінюють «як таке, що йде врозріз із духом добросусідських відносин між Україною і Польщею». «Такі односторонні кроки не сприяють досягненню взаєморозуміння й примирення, над якими тривалий час працюють наші країни, зокрема у форматі Спільної українсько-польської групи з питань історичного діалогу, яка діє за участю міністерств культури та інститутів національної памʼяті двох країн», – йдеться у заяві.
В МЗС також наголошують, що Україна виступає за наукове та неупереджене дослідження спільних історичних подій. Прикладом того, що порозуміння можливе є початок пошуково-ексгумаційних робіт на території України.
«Закликаємо польську сторону утриматися від кроків, які можуть призвести до зростання напруження у двосторонніх відносинах та підірвати досягнення, здобуті конструктивним діалогом і співпрацею між Україною і Польщею», – йдеться в заяві.
Боротьба за електорат?
Як наголошує Ольга Попович (і про що «Наш вибір» також неодноразово писав) тема Волинської трагедії є у Польщі дуже політизованою. Ще під час виборчої кампанії кандидати різних політичних фракцій порушували це питання. Хоча найбільш активно на цій темі грав переможець виборчих перегонів Кароль Навроцький, який в останній день передвибочої кампанії виступав біля контроверсійного памʼятника Волинській трагедії у Домоставі.
«Потрібно розуміти, що будь-яка країна, коли закінчуються одні вибори, починає готуватись до наступних. І ми фактично постійно живемо у передвиборчий час. Зараз закінчились вибори президента і вже почали готуватися до парламентських. Адже президентські вибори показали, що урядуща коаліція не є стабільною. І неважливо, чи будуть дострокові вибори, чи ні, кампанія вже почалась», – пояснює Ольга Попович.
Як зазначає експертка, політики постійно використовують історичні питання в польсько-українських відносинах, тому ця тема так цікавить суспільство. Одночасно з цим, цією темою легко маніпулювати. «Якщо в економіці, освіті чи обороні виконання обіцянок легко перевірити, то в історичній політиці цього не вимагається – зате вона швидко привертає увагу виборців. Тим паче Україна має відмінну позицію: політикам легко демонструвати, що саме вони захищають польські інтереси», – зазначає Ольга Попович.
На думку експертки, внесення на розгляд цього законопроєкту також є спробою боротьби за електорат. Хоча проєкт і був внесений 25 квітня і тоді ще не було відомо, хто переможе на президентських виборах.
«Проти таких законів не голосують. Якщо подивитися на голосування у 2016 році та зараз, то бачимо: голосів “проти” не було. Попри те, що під час обговорень і в публічному просторі могли лунати зауваження чи критика – наприклад, щодо формулювань, – коли доходить до голосування, ніхто не насмілюється виступити проти. У польських реаліях це означало б для політика повну поразку в очах суспільства», – наголошує Ольга Попович.
«Політизація цієї теми не сприятиме повноцінній роботі істориків. А з перемогою Кароля Навроцького на президентських виборах – історика, колишнього очільника Інституту національної пам’яті, який не стільки намагався розв’язати тему, скільки її загострити, – важко очікувати конструктивного діалогу. Навпаки, він може зайти в ще глибший глухий кут, ніж той, у якому ми перебуваємо зараз», — підсумовує Ольга Попович.
Після ухвалення Сеймом закон повинен підписати Президент. Тільки після цього він набере чинності на наступний день після його публікації.
Анастасія Верховецька
У колажі використано фото Adam Chelstowski / Forum. Авторка колажу: Юлія Кириченко
