Переможець парламентських виборів у Польщі вдруге в історії залежатиме від того, наскільки серед поляків сильними є антимігрантські настрої. Хоча емоції підігріває питання міграції з країн Глобального Півдня, українці через обіцянки «зупинити навалу чужинців» можуть отримати рикошетом.
Попри високу інфляцію, кризу системи охорони здоров’я та воєнну агресію Росії, однією з головних тем парламентської кампанії 2023 знову стала міграція.
У 2015 році лейтмотивом польських виборчих перегонів була міграційна криза ЄС та, пов’язане з нею, питання релокації біженців з Близького Сходу та Африки між країнами Євросоюзу. Тоді (про це твердила політична опозиція) завдяки жорсткій антиміграційній риториці та розкручуванні антимусульманських настроїв перемогу здобула нині керівна партія Право і справедливість, а кількість поляків, що підтримували надання притулку втікачам від збройних конфліктів, протягом пів року з різних причин зменшилась із 72 до 42%.
Тоді проблема міграції була для поляків проблемою теоретичною: через Польщу не проходив жоден з міграційних шляхів, а кількість переважно тимчасових трудових мігрантів, в основному українців, була на рівні кількох сотень тисяч і близько не дотягувала до рівня країн Західної та Північної Європи. У 2023 все інакше: Польща стала лідером ЄС за кількістю нових дозволів на проживання для громадян третіх країн, а через країну над Віслою проходить один зі шляхів, яким біженці потрапляють до ЄС. Чисельність іноземців у Польщі оцінюється у 3,5, а навіть і 4 мільйони осіб, а пушбеки (витіснення біженців з кордонів Польщі до Білорусі) на білорусько-польському кордоні стали сюжетом художньої стрічки.
Хоча на щодень ці зміни не викликають заворушень чи вуличних протестів, питання регулювання міграції було винесене до питань на референдум (який має відбутись у день виборів 15 жовтня), а політики конкурують хто ж захистить польські родини від «загрози ззовні».
Старі пісні на новий лад
Тему цієї кампанії традиційно задав ПіС. Після того, як сюжет про трансгендерів, паплюження образу Івана Павла II чи комісію, що виявлятиме російські впливи не вистрілив, політики від правих сил взялися за мігрантів. Тригером стало ухвалення в Брюсселі нового Пакту ЄС з міграції та притулку. Хоча документ є доволі загальним, і говорить про солідарність європейських країн перед міграційними викликами та добровільні релокації біженців, ПіС та публічні ЗМІ рекламують його як «нав’язування полякам біженців-мусульман» та «забирання національного суверенітету». Щоб поляки напевно не забули про «злочинну брюссельську владу», в один день з парламентськими виборами пройде референдум, на якому четверте питання звучатиме: «Чи підтримуєш прийняття тисяч нелегальних мігрантів з Близького Сходу та Африки, згідно з примусовим механізмом релокації, що полякам нав’язує європейська бюрократія?» Лідер ПіС Ярослав Качинський так представив справу: «Чи ви хочете, аби ми перестали бути господарями у своїй країні?»
Поведінка ПіС продиктована бажанням не втратити євроскептичний правий електорат на користь Конфедерації. Зрештою, цим побоюванням продиктовані й різкі заяви прем’єра Матеуша Моравецького на адресу Києва щодо зернової кризи та союзу з Німеччиною. Натомість новиною є реакція Громадянської платформи – найбільшої опозиційної партії, що позиціонує себе лібералами. У відповідь на організацію референдум лідер ГП Дональд Туск опублікував коротке відео, в якому звинуватив ПіС у стягненні до країни робочої сили з країн Глобального Півдня: «Минулого року Качинський ввіз із таких країн понад 130 тисяч осіб – у 50 разів більше, ніж у 2015 році. Ці візи можна буде отримати легко і швидко, а розповсюджувати їх будуть сторонні компанії <…> Качинський одночасно нарікає на іноземців та іммігрантів, а водночас хоче пустити їх сотні тисяч. Можливо, йому потрібна внутрішня війна, конфлікт, страх польських громадян – бо тоді йому буде легше керувати, тоді буде легше йому виграти вибори <…> Поляки повинні відновити контроль над своєю країною та її кордонами».
Платформу і раніше звинувачували у диктатурі соцопитувань – як тільки якийсь тренд входить у мейнстрим, партія інкорпорує його якщо не у свою програму, то у свою риторику. Туск грає на перемогу, це політика. Праві партії та лояльні ЗМІ роками залякують поляків наслідками міграції та мультикультуралізму. Проте якщо раніше антимігрантський хейт у соцмережах кривдив у першу чергу почуття справедливості правозахисників, то тепер через нього можуть постраждати реальні люди. На початку 2020-х до Польщі приїхали працювати десятки тисяч громадян Індії, Непалу, В’єтнаму та країн Середньої Азії.
Межа людяності
Другий тригер для антимігрантської кампанії – ситуація на польсько-білоруському кордоні.
У 2021 році Аляксандр Лукашенка дозволив в’їзд до Білорусі громадянам близькосхідних країн аби вони могли нелегально перетнути євросоюзний кордон і просити про притулок у ЄС. Таку можливість їм дає Женевська конвенція. Відтоді тисячі людей з Курдистану, Сирії, Афганістану, країн Субсахарської Африки, часто родини з дітьми, намагаються потрапити до Литви, Латвії чи Польщі переходячи зелений кордон. Хоча не країни Центрально-Східної Європи є їхньою метою, влада у Ризі, Вільнюсі та Варшаві оголосила мігрантів «демографічною зброєю», а їхні спроби потрапити до ЄС – гібридною війною, що проти Європи веде Мінськ (та Москва). Європейські, зокрема польські прикордонники, виштовхують шукачів притулку назад до Білорусі – цю практику називають пушбек; на кордоні посстав мур.
Проблема східного міграційного шляху, безумовно, має безпековий вимір. Але має також вимір прав людини – біженці походять переважно з країн, звідки трудова міграція до ЄС обмежена або заблокована, багатоденні спроби перетнути кордон вже коштували життя 49 людям (це підтверджена кількість загиблих, понад 150 є зниклими безвісти) та сотням – здоров’я. Тим паче, що драконівські розв’язання не діють – щомісяця кордон Німеччини перетинає 10 тисяч осіб без документів і віз, велика частина з них потрапляє туди саме через Польщу.
Поляки загалом менш тепло ставляться до біженців-неукраїнців. Розбудити у співгромадян людяність вирішила режисерка Агнешка Голланд. Її художня стрічка «Зелений кордон» розповідає про події у Біловезькій пущі з точки зору біженців та тих поляків, які допомагають змерзлим та голодним людям скористатися зі свого законного права і просити про притулок.
Презентований на фестивалі у Венеції фільм став приводом для скандалу ще перед прем’єрою; міністр оборони Маріуш Блащак назвав фільм «пасквілем, прем’єр Моравецький – «псевдовитвором, до якого німці доклали свої іудині срібняки», а МВС замовило рекламний ролик, де Голланд звинувачують у брехні. Ролик планували крутити у всіх кінотеатрах перед показами стрічки, на практиці ролик відмовилися показувати частина кінотеатрів.
Чи варто казати, що така увага з боку влади наразі приносить фільму рекордні касові збори?
Візова афера
Ситуація на кордоні є морально сумнівною ще з однієї причини: це бідним громадянам країн Глобального Півдня до Польщі зась, заможніші в’їдуть туди з багаторазовим Шенгеном купленим від корумпованих працівників МЗС.
У вересні Польщу сколихнула «візова афера»: на початку місяця було звільнено віцеміністра закордонних справ Пйотра Вавжика, як повідомила Gazeta Wyborcza – через підготовку розпорядження, яке мало полегшити тимчасове працевлаштування у Польщі громадянам азійських та африканських країн. Проте як виявилося за кілька днів, не відкритість на міграцію є головним гріхом Вавжика – за його ініціативою десятки польських консульств у країнах Азії та Африки відкривали візи зацікавленим за хабарі у 4-5 тисяч доларів. Ті, завдяки польському мульти-Шенгену, летіли до Мексики, а звідти нелегально переправлялися до США.
Проурядова пропаганда намагається перевести стрілки на візові центри (і ексміністра Радослава Сікорського, який підписував з ними угоду). Наразі головними покривдженими є самі мігранти: МЗС радикально обмежило видачу віз до «часу з’ясування всіх обставин справи». Оскільки обмеження увійшли в силу напередодні нового академічного року, проблеми з в’їздом до Польщі мають сотні студентів та докторантів з-поза ЄС.
Фортеця в облозі
На цьому тлі не дивно, що у передвиборчих програмах польські партії розглядають міграцію переважно як загрозу нацбезпеці. Що там права людини, майже немає згадок про міграцію як явище економічного виміру.
У програмі ПІС міграційні питання розглянуті у розділах: «Наші досягнення – Захист польських кордонів» та «Перспектива до 2031 року – Захист польських кордонів та відповідальна міграційна політика». Читач дізнається, скільки кілометрів муру збудовано на східному кордоні, як добре попрацювали військо та прикордонники, а ще краще Комітет до справ безпеки на чолі з Ярославом Качинським (очолював його до червня 2022 року). У майбутньому полякам обіцяють ще більше безпеки, боротьбу з непорядними працедавцями, систему застави при реєстрації дозволів на працю (при цьому у програмі як синоніми вживають дозвіл на працю та освідчення – текст писала людина, яке не знається на польському міграційному законодавстві).
У подібному дусі витримана програма крайньої правої партії – Конфедерація. Міграція – загроза безпеці, тому мур на кордоні треба розбудувати, загони прикордонників – збільшити, процедуру депортації – пришвидшити. А щоб полякам жилося ще безпечніше, треба розширити доступ населення до вогнепальної зброї та збільшити чисельність усіх силових структур.
У ГП найбільше місця присвячено польсько-білоруському кордону – тут вже без подяк, проте з обіцянками фінансувати охорону межі з євросоюзних коштів (експерти давно закликали до європеїзації цієї проблеми) та ліквідувати міграційний шлях через Польщу (шляхом переговорів з країнами звідки походять мігранти? швидким та ретельним розглядом біженських заявок? – невідомо). Є обіцянка покарати польських дипломатів, причетних до торгівлі візами та зміцнити авторитет Польщі як члена Шенгенської зони. У партії, яка завжди позиціонувала себе як спеціалістів з ринкової економіки, нічого не прочитаємо про трудові міграції.
У ще одних опозиціонерів до урядущої партії з Третього шляху про міграцію у програмі немає нічого; з висловлювань лідерів – Шимона Головні, Павла Залевського, Владислава Косиняка-Камиша – можна дізнатися, що партія виступає за опрацювання міграційної політики, яка має бути підпорядкована інтересам ринку праці та проти релокацій у межах ЄС. Проте першопланове завдання – запобігти еміграції самих поляків на Захід.
Нові ліві як єдині говорять про гуманітарну політику щодо мігрантів та біженців. Вони закликають ліквідувати останні зміни до Закону про іноземців, і повернути можливість складання подання на біженство після перетину кордону. Обіцяють також боротися з пушбеками та покращити умови перебування в осередках для біженців. Натомість нічого не знайдемо про відносини між польськими та закордонними працівниками, можливе напруження на ринку праці та інтеграцію мігрантів.
Про міграцію без мігрантів
Попри центральну роль тематики міграції під час кампанії, у виборчих списках майже не знайдемо кандидатів чи кандидаток мігрантського походження (польські політики обожнюють розповідати про права жінок не запрошуючи жінок, очевидно, мода розповсюджується).
Хоча протягом декади у Польщі натуралізувалися понад 45 тисяч іноземців, до парламенту кандидують одиниці. Білоруська активістка Яна Шостак (полька за походженням), відома завдяки адвокації на користь переслідуваних режимом Алєксандра Лукашенки та допомозі біженцям на кордоні з Білоруссю та Україною, мала стартувати як представниця ГП у Підляському воєводстві, проте була виключена зі списку через зізнання у перериванні вагітності. В результаті Яна кандидує від Нових лівих у Великопольщі. У списках ГП у Варшаві є народжений у Бангладеші Махбуб Сіддік-Олесеюк, спеціаліст від фінансового менеджменту, який вже 18 років живе у Польщі, від 2018 працює у самоврядуванні одного зі столичних районів, а про себе говорить як поляка та бенгальця. Економіст курдського походження, теж працівник самоуправління Шиван Фате йде від ГП у Західнопоморському воєводстві. Репатріантка з Литви Евеліна Вишневська представляє ту ж політичну силу у Гдині. У списках Лівих в Любуському воєводстві – «напівмакедонка, варшав’янка і мігрантка» Магдалена Міленковська.
Кандидати від української нацменшини Наталія Сич і Збігнєв Гомза йдуть по округу на Мазурах, тобто у регіоні компактного проживання автохтонного українського населення Польщі; від Третього шляху стартує лемко Богдан Гоч. Третій шлях у Варшаві представляє – з добрим прохідним сьомим місцем у списку – політолог та експерт з питань української політики Анджей Шептицький, нащадок відомої галицької родини та союзник української громади у Польщі. Натомість у жодному списку не знайдемо колишніх українських мігрантів – найчисленнішу групу нових польських громадян. Складається враження, що польський політикум сприймає українців виключно як гостей, яких не запрошують до столу аби разом ухвалювати рішення щодо спільного майбутнього країни.
Мігранти залишаються об’єктом, не учасниками польської політики. А власне виключення мігрантів з суспільно-політичного життя, а не міграція як така, призводить до напруження у країнах Заходу. Критикуючи мультикультуралізм, польські лідери воліють наступати на ті самі граблі.
Нагадаємо, парламентські вибори у Польщі пройдуть 15 жовтня. За даними соцопитувань проведених наприкінці вересня, лідирує урядуща партія ПіС, проте вона не набирає кількості голосів необхідної для створення однопартійного уряду. Останні соцопитування не дають ПіС більшості навіть у союзі з Конфедерацією. Можливий коаліційний уряд Платформи, Третього шляху та Лівих, за оцінками експертів, буде нестабільним, а його поле маневру ще принаймні півтора року буде обмежене президентським вето Анджея Дуди.
Олена Бабакова