Весною 1025 року відбулась одна з найважливіших подій у польській історії – коронація першого короля Польщі Болеслава Хороброго. Ще за часів свого князювання Болеслав упродовж чверть століття домагався для себе королівської корони. Та коли зрештою досягнув мети, не зміг тішитися довго короною – помер за декілька місяців після коронації. Попри це, Болеслава Хороброго вважають одним з найвпливовіших польських правителів, а його зображення можна побачити на купюрі у 20 злотих.
З нагоди 1000-ліття Польського королівства розповідаємо більше про життя і правління його першого короля – Болеслава І Хороброго.
Болеслав – син першого відомого польського князя Мешка І. У перші роки свого життя виховувався як спадкоємець трону та майбутній правитель Польщі, адже був найстаршою дитиною і мав тільки молодшу сестру. Однак, коли майбутній король мав близько 10 років, його мати померла. Невдовзі Мешко І одружився знову і нова дружина Ода народила князю аж трьох синів – Святополка (скоріш всього помер у дитинстві), Мешка та Ламберта.
Природно, що Ода хотіла, щоб після смерті її чоловіка, польську корону отримав один з її синів. З цією метою княжна навіть писала до Папи Римського, намагаючись отримати для них протекцію. Вона планувала, що за умови швидкої смерті Мешка, стане регенткою та правитиме від імені своїх малолітніх синів. Однак всі ці приготування не принесли бажаного результату. Звичаєве право передбачало, що всі сини в рівній мірі можуть брати участь у боротьбі за трон.
Болеслав від цієї боротьби відмовлятись не збирався. Однак терпляче чекав на свій шанс стати князем, не підбурюючи внутрішнього спокою держави, поки його батько князь Мешко І був живий. За його життя Болеслав відзначався лояльністю та послухом, про що свідчить хоча б швидка згода на шлюби, які, в пошуках вдалих союзів, організовував для свого сина Мешко.
Про те, що Болеслав не відмовлявся від боротьби за трон, свідчить також імʼя, яке він обрав для свого першого сина, а саме – Мешко Ламберт. Так само як звали його двох молодших братів від другої дружини батька. «Давши синові імена його діда та обох зведених братів, Болеслав нагадував про свої права на політичну спадщину. Це було своєрідним попередженням, адресованим мачусі, та оголошенням про неминучу суперечку в князівській родині», – пояснює дослідник життя Болеслава Хороброго проф. Пшемислав Урбаньчик.
Мешко І, передбачаючи боротьбу за трон між синами, перед своєю смертю поділив князівство на три частини. Однак Болеслав не погодився з волею батька. Після його смерті він вигнав з країни Оду та двох молодших братів, а також осліпив двох впливових керівників опозиції. Сталось це у 992 році. Відтоді Болеслав став одноосібним володарем Польщі.
У своїй політиці Болеслав І поєднував силу та хист. Вартою уваги є історія, коли князь здобув прихильність імператора Священної Римської імперії Оттона III. Допоміг йому в цьому празький єпископ Войцех, а точніше його смерть у 997 році під час місіонерської подорожі до Прусії. Болеслав розумів, що християнський місіонер, який гине під час місії, одразу стає мучеником за віру та святим. А володіння мощами святого було в ті часи надзвичайно важливим. Особливо в контексті молодої польської держави, яка прийняла християнство лише у 966 році і ще не мала своїх святих. Тому князь Болеслав викупив тіло вбитого священника, заплативши за нього стільки золота, скільки воно важило. Так у костелі в Гнєзно, тодішній столиці Польщі, зʼявились мощі святого Войчеха, який до того ж до сьогодні вважається покровителем країни.
І саме поховання св. Войчеха стало приводом відвідин Гнєзна імператором Оттоном ІІІ. Це, до речі, був перший випадок, коли імператор залишив межі своїх володінь і приїхав до когось, а не навпаки. Подія ця сталась у 1000 році і відома в польській історії як зʼїзд у Гнєзно / Zjazd gnieźnieński.
Болеслав Хоробрий використав можливість, щоб показати перед імператором могутність польської держави. Найімовірніше, вже тоді у князя були плани отримати королівську корону. А для цього потрібно було заручитись підтримкою не тільки Папи Римського, але й правителя Священної Римської імперії.
Зустріч Болеслава Хороброго з Оттоном ІІІ мала бути успішною для обох сторін, оскільки імператор символічно дав згоду на коронацію князя, надівши йому на голову свою імператорську діадему. Більшість істориків погоджуються з тим, що хоча такий жест був важливим, це ще не була коронація, а скоріше її обіцянка.
Смерть Оттона ІІІ у 1002 році, а невдовзі після цього і прихильного до нього Папи Сильвестра ІІ, кардинально змінила політичну ситуацію в регіоні і відсунула коронацію Болеслава Хороброго на майже чверть століття.
У цей час польський князь проводив доволі агресивну зовнішню політику, зокрема постійно воюючи з Німеччиною. У 1003 році Болеслав втрутився у внутрішньополітичні чвари в Чехії: він підтримав повстання проти князя Болеслава III Рудого й на рік сам став правителем Богемії.
Болеслав також здійснював походи на Русь. Ще раніше він видав одну зі своїх дочок, ім’я якої залишилося невідомим, за Святополка — сина Володимира Великого. У 1013 році за підозрою у змові проти київського князя, Святополк з дружиною потрапили до вʼязниці У ситуацію мусив втрутитись Болеслав. Хоча найімовірніше увʼязнення доньки було лише приводом, щоб спробувати загарбати частину Русі. Про перший похід Болеслава на Русь відомо небагато. Як писав у своїй хроніці німецький священник Тітмар Мерзебурзький, сучасник польського князя, Болеслав спустошив значну частину країни, а потім уклав якийсь союз з печенігами – кочовим племʼям, яке періодично нападало на Русь.
Другий напад на Русь відбувся у 1018 році. Офіційною причиною походу було повернення на київський трон Святополка. Останнього вигнав з Києва його брат Ярослав Мудрий, після смерті князя Володимира. Болеслав розгромив військо Ярослава та увійшов до Києва. Ці події, зокрема, описав Нестор у своїй Повісті минулих літ. І саме звідти можна дізнатись, як виглядав Болеслав. Нібито Ярослав кричав до польського князя, що «списом проколе його товстий живіт». Як пояснив Нестор, Болеслав був настільки товстим, що ледве сидів на коні.
Натомість Галл Анонім – автор найстарішої польської хроніки, написаної латинською мовою – описав, як Болеслав, входячи до Києва, вдарив своїм мечем Золоті ворота зі словами: «Як тієї години Золоті Ворота міста були вражені тим мечем, так наступної ночі впаде сестра найбоягузливішого з королів, яку він не хотів мені віддавати. Однак вона не з’єднається у подружньому ложі, а лише один раз, як наложниця, щоб таким чином помститися за образу нашої родини, та русинам та ганьбу». Йдеться тут про сестру Ярослава Мудрого Предславу, до якої у 1017 році сватався Болеслав Хоробрий. Однак київський князь відмовив і порадив Болеславу шукати когось більш відповідного по віку (Предслава тоді мала понад 30 років, а Болеслав – 51 рік).
Після цього походу на Русь Болеслав приєднав до Польщі Червінські землі, які перед цим завоював Володимир Великий.
Про останні роки життя Болеслава Хороброго не відомо багато. У 1018 році помирає Тітмар, що пояснює брак відомостей з життя князя. Одна з головних згадок того періоду стосується коронації Болеслава. На жаль, невідомо, коли саме вона сталась – ймовірно весною 1025 року. Окремі історики припускають, що це могло статись на Великдень, який того року припав на 18 квітня. Невідоме також місце коронації. Хоча з високою ймовірністю можна вказати на кафедральний костел у Гнєзно, яке тоді було головним містом і центром метрополії.
За рік до цього померли два головні противники коронації Болеслава – Папа Бенедикт VIII та імператор Генрих II. Ця раптова зміна на політичній арені і дала можливість польському князю отримати таку довгоочікувану корону. Хоча довго він нею не тішився. Бувши вже у досить поважному на той час віці Болеслав помирає 17 червня 1025 року.
До історії Польщі Болеслав І увійшов з прізвиськом Хоробрий. В першу чергу його памʼятають як правителя, який обʼєднав більшість польських земель і час володарювання якого почала поширюватись назва цих земель – Польща. Однак його найбільшим досягненням стала коронація, яка піднесла міжнародний престиж країн, затвердила її незалежність та самостійність.
Анастасія Верховецька
Джерело: Gazeta Wyborcza, Polskie Radio, Mirosław Maciorowski, Beata Maciejewska «Władcy Polski. Historia na nowo opowiedziana»
