Його ім’ям названі сотні вулиць у Польщі, а в США — ціле містоМісто назване на честь Тадеуша Костюшка в окрузі Аттала штату Міссісіпі, США –Kosciusko. Населення станом на 2020 рік – 7114 людини.. Тадеуш Костюшко увійшов в історію як герой двох континентів і одна з ключових постатей боротьби за свободу XVIII століття.
Розповідаємо більше про життя Тадеуша Костюшка та про те, чому сьогодні його вважають національним героєм не тільки поляки, але й американці.
Молодший син
Анджей Тадеуш Бонавентура Костюшко народився 4 лютого 1746 року у селі Меречовщина, Новогрудського воєводства Речі Посполитої. Сьогодні це безлюдне село у Білорусі, а в будинку Костюшків облаштований музей.
Тадеуш був четвертою, наймолодшою, дитиною Людвіка Костюшко та Теклі Ратомської. Родина хоч і мала шляхетське походження, але не була занадто заможною. Коли у 1758 році помирає голова родини, Тадеуш змушений полишити навчання у колегії піарівПіари – католицький чернечий орден, який займається навчанням юнацтва. Орден заснував Йосип де Каласанс. Назва ордену походить від школи, запровадженої творцем ордена, яку називали Schola pia («набожна школа»). в Любешеві через брак коштів.
Оскільки маєток у спадок отримав старший брат, Тадеуш Костюшко обрав для себе карʼєру військового і у 1765 році, у віці 19 років, вступив до так званої Лицарської школи – так неформально називали державну школу засновану королем Станіславом Августом Понятовським. Школа мала елітарний характер, а рід Костюшків не був ані титулованим, ані багатим родом, тому юнак мусив користуватись заступництвом коменданта школи о. Адама Казімєжа Чарторийського. Навчався Костюшко добре і закінчив школу у званні капітана. Ще під час свого перебування у школі юнак почав вивчати інженерну справу, що знадобилось йому в майбутньому.
У зв’язку з реорганізацією Лицарської школи в 1769 році Костюшко отримав стипендію та виїхав до Парижа, де навчався в Академії живопису і скульптури. Там же також розширював свої знання про фортифікаційні споруди. П’ятирічний період перебування в дореволюційній, просвітницькій Франції серйозно вплинув на політичні та соціальні переконання молодого поляка.
Коханець
До Польщі Тадеуш Костюшко повертається у 1774 році. А позаяк роботу для військового було знайти важко, Костюшко влаштовується приватним вчителем для двох доньок воєводи Юзефа Сосновського: Катажини і Людвіки. Він вчив їх історії, математики та рисунку. Наука швидко відійшла на другий план, оскільки Костюшко закохався в одну зі своїх учениць – Людвіку. Це почуття було взаємним. Однак на заваді парі став воєвода Сосновський, який відмовив молодому вчителю, коли той попросив руки Людвіки. Батько планував видати доньку заміж за багатшого і більш знатного Юзефа Любомирського. Тадеушу Сосновський відповів такими словами: «Магнатські дочки не для голопузих шляхтюків», натякаючи на його бідність. Така різка відмова змусила закоханих задуматись про втечу, однак їхній план було викрито. Людвіка вийшла заміж за Любомирського, а Костюшко, тікаючи від нещасного кохання, подався спочатку до Європи, а звіти до Північної Америки, де якраз тривала війна за Незалежність США.
Людвіка Сосновська була першим, але не єдиним коханням Костюшка. Ще одна романтична історія повʼязана з Меджибожем, що сьогодні знаходиться в Хмельницькій області в Україні. Вже після повернення зі Сполучених Штатів, Костюшко протягом двох років – у 1790-1791 роках – квартирував у Меджибізькому замку, де командував батальйоном. Саме в Меджибожі, найімовірніше в костелі Св. Трійці вже тоді 47-річний генерал Тадеуш Костюшко і зустрів 18-річну Теклю Журовську. Дівчина походила з місцевої шляхти, була вродлива та освічена. Пара часто спілкувалась за допомогою листування, яке збереглось і до сьогодні. «…Щодо мене, то весь я тремчу, але не від холоду, а з внутрішнього неспокою. Весь мій розум у сум’ятті, гіркота в моєму серці, і я відчуваю, як гарячка смикає мене зсередини. Йди спати і засни з милими тобі думками, здоровішу бачачи матір, притули голову до затишку подушок, вкрийся душевним спокоєм, а своє серце відкрий для моїх поцілунків. Дай і уста, хоча б обережно, я не ображу тебе вимушеними поцілунками. Я віддаю тебе Провидінню, яке нам всім є на добро. Ще раз тебе я поцілую. Залишаю тебе, але в думках я завжди біля тебе. Ще раз будь здорова», – так Костюшко писав в одному з листів до Теклі.
І знову на заваді шлюбу став батько дівчини Мацєй Журовський. Він відмовився віддавати свою доньку за Костюшка, пояснивши це різницею у віці. Журовський також не довіряв генералу та підозрював його у нечистих намірах та в тому, що Костюшко просто полював за посагом Теклі. Варто згадати також і час, в якому відбувались вище згадані події – Річ Посполита вже пережила перший поділ у 1772 році, коли Російська та Австрійська імперії, а також Пруссія приєднали собі частину польських територій. На початку 1792 року частина польської шляхти сподівалась подальшої експансії, особливо з боку Росії та Катерини ІІ. Тому Костюшко активно включився у підготовку війська у випадку війни з Москвою.
Людвіка та Текля – не єдині жінки в житті Тадеуша Костюшка. Про його можливий звʼязок з двома дружинами полковників натякають автори художнього фільму «Кос» / «Kos» (2023). Фінальна сцена фільму відбувається у садибі Марії Гіжинської, вдови полковника, який колись служив під керівництвом Костюшка. У фільмі Гіжинську та Костюшка колись обʼєднував роман. Хоча в реальності такої постаті як Марія не існувало, але сам Костюшко міг мати роман з вдовами полковників Конарського та Шерерова.
Інженер
Після першого невдалого кохання Тадеуш Костюшко вирушає спочатку до Дрездена, а потім до Парижа. Не знаходячи там роботи, молодий військовий вирішує відправитись до Америки, де тривала війна за Незалежність. До Філадельфії Костюшко прибуває влітку 1776 року, через місяць після оголошення Декларації Незалежності США. Саме за океаном Костюшко нарешті знайшов роботу яка відповідала як його вподобанням, так і освіті – зайнявся зведенням та укріпленням фортифікацій. Вже у серпні 1776 року Тадеуш зводив укріплення Філадельфії, де засідав Другий Континентальний конгрес. Його знання і здібності помітив Джордж Вашингтон, і завдяки останньому 31 серпня 1776 року Тадеуша призначили у військове міністерство Сполучених Штатів. Його дії сприяли капітуляції частини британських військ під Саратогою. У 1778–1780 роках він укріпив Вест-ПойнтВест-Пойнт (англ. West Point) – спочатку військовий форт; сьогодні – військова академія збройних сил США, найстаріша у США. Академія розташована в місті Вест-Пойнт, штат Нью-Йорк. , що мало вирішальне значення для долі війни. Костюшко також будував мости, які дозволяли американським військам кілька разів вирватися з оточення.
На знак визнання його заслуг у 1783 році Костюшко отримав звання бригадного генерала. Він також отримав особливу подяку від Континентального конгресу, землю і значну фінансову винагороду. Кілька років потому, під час повстання 1794 року в Польщі, Костюшко використає свій досвід, отриманий під час боротьби за незалежність США, наприклад, навички ведення саморобної війни. «Він найбільш справжній син свободи, якого я коли-небудь зустрічав. І такої свободи, яка належить кожному», – так Тадеуша Костюшко описував 3-й президент США, учасник війни за Незалежність Томас Джеферсон.
Лідер повстання
У 1784 році Тадеуш Костюшко повертається до Польщі. Намагається управляти родовим маєтком після смерті брата, але це йому не сильно вдається. Завдяки першим військовим реформам Великого сеймуЧотирирічний сейм, великий сейм (1788—1792) — установчі збори зібрані за ініціативою групи польських патріотичних реформаторів, очолюваних Гуго Коллонтаєм. Сейм мав на меті всеохопне реформування Речі Посполитої та повернення їй статусу суверенної держави. 1789 року Костюшко був призначений генерал-майором коронного війська. У 1792 році брав участь у підготовці до війни на захист Конституції 3 травня. Відзначився в боротьбі з російськими військами. Брав участь у боях під Зеленцями, Влодзімежем і Дубенками. За що отримав орден Virtuti Militari та звання генерал-лейтенанта.
Коли у 1793 році було оголошено другий поділ Польщі, Костюшко приїхав до Дрездена, де разом з іншими емігрантами почав розробляти концепцію національного повстання. Повстання, назване повстанням Костюшка, почалося в 1794 році. Розпочати його Костюшко вирішив після повстання деяких частин коронної армії, скороченої за наказом росіян, і через ризик розкриття підготовки до повстання. 24 березня 1794 року на Ринковій площі Кракова Костюшко склав присягу на вірність Речі Посполитій та перебрав керівництво повстанням як верховний головнокомандувач національних збройних сил: «Я, Тадеуш Костюшко, присягаю перед Богом усьому польському народові, що довірену мені владу не використаю в будь-чиїх приватних інтересах, а тільки для захисту недоторканості кордонів, відновлення влади народу і зміцнення загальної свободи».
Через відсутність достатньої кількості зброї він наказав формувати селянські загони, озброєні косами. Вони увійшли в історію як косинери / kosynierzy. Саме завдяки цим селянським загонам вдалось здобути перемогу в одній з найбільших битв повстання – битві під Рацлавицями 4 квітня 1794 року. На початку повстання було успішним і його учасникам вдалось звільнити Варшаву і Вільнюс. 7 травня 1794 Тадеуш Костюшко видав Поланецький універсал, який надавав кріпакам особисту свободу за умови їх розрахунку з поміщиками і сплати державних податків, визнавав спадкове право селян на оброблювану землю.
Зрештою повстання було силою придушене Росією, Пруссією та Австрією. А в 1795 році відбувся третій поділ Речі Посполитої, який призвів до повного зникнення цієї держави з політичної карти Європи.
Тілом у Кракові, серцем – у Варшаві
Після поразки повстання, тяжко поранений Костюшко опинився у російському полоні та був увʼязнений у Петропавлівській фортеці. Після смерті Катерини II його звільнив її наступник, цар Павло. Через Фінляндію та Велику Британію ненадовго виїхав до США. Після повернення до Європи в 1798–1815 роках Костюшко жив поблизу Парижа, де брав участь, зокрема, у створенні польських легіонів.
Помер 15 жовтня 1817 року в Золотурні, Швейцарія. Там його поховали у місцевому костелі. Через рік останки Тадеуша Костюшка за згодою царя Олександра І були перевезені до Кракова та урочисто перепоховані у костелі на Вавелі – в криптах, де спочивали польські королі.
За заповітом Костюшка, його серце передали до Емілії Зельтнер, останній учениці Костюшка, з якою він познайомився вже у Швейцарії. Емілія поховала серце Тадеуша в сімейній каплиці свого чоловіка поблизу Мілана. У 1921 році Сейм вже незалежної Республіки Польща ухвалив постанову перевезти серце Костюшка до Польщі та помістити його на Вавелі. Серце Костюшка привезли поїздом до Варшави у 1927 році. На Головному залізничному вокзалі його зустрічали представники влади, армії та численні жителі столиці. Урну перевезли до Королівського замку, де її помістили в домашній каплиці президента Ігнація Мосціцького. Там серце і залишилось до початку Другої світової війни. У вересні 1939 року урну з серцем сховали в скарбниці костелу Святого Іоанна, а після Варшавського повстання її перенесли до колишнього костелу кармелітів на Краківському передмісті. У 1984 році урну повернули до відбудованого Королівського замку.
Ще за життя Тадеуш Костюшко обріс легендою воїна і мученика за свободу. За участь у війні за Незалежність Костюшко отримав місце у памʼяті американців. А за організацію повстання – у момент, коли після двох поділів Річ Посполита практично припинила своє існування та опинилась під повним контролем трьох імперії – став героєм та символом боротьби за незалежність для поляків.
Анастасія Верховецька
Джерело: Dzieje.pl, kosciuszko.muzhp.pl, Polskie Radio, Cultura.pl
Вперше опубліковане у жовтні 2024 року.
