Ювілеї, річниці, підбивання підсумків, складання рейтингів… Часто від такого офіціозу віє вимушеністю, поспіхом, схвильованістю, після яких ідуть образи у суб’єктивності, а від неї нікуди не втекти. Але чим більше таких особистісних вражень, висновків, тим довершенішим стає загальний образ, повноколірнішим. Наша журналістка Анастасія Канарська підготувала добірку – не рейтинг, а імена митців з України, які за 30 років від проголошення незалежності України внесли свою яскраву барву також у мистецьке життя Польщі.
Особисто для мене такою першою пташкою в пам’яті є акторка та співачка Мар’яна Садовська. Жінка вже багато років живе та працює в Німеччині. Географія її проєктів широка, але саме в історично надважливому для українців 1991 році вона з відзнакою закінчила Львівське музичне училище ім. С. Людкевича по класу фортепіано та студію у Львівському театрі ім. Л. Курбаса. Очевидці досі захоплено згадують її дитинну Христю в першій постановці Володимира Кучинського за твором «Між двох сил» В. Винниченка. Саме тоді українську музичну перлинку вполював Осередок театральних практик «Gardzienice», де протягом цілого десятиліття вона була не лише провідною акторкою, але й композиторкою та музичною керівничкою. Ця співпраця, як уже відомо, принесла не лише позитивний досвід.
Фактично «Gardzienice» звучали голосом Мар’яни Садовської. Вона організовувала етнографічні експедиції на Полтавщину та Полісся, сприяла культурним обмінам. Була співорганізаторкою фестивалю «Україна–Польща–Європа», у межах якого в 2001 році ініціювала запис українських обрядових пісень, які виконували ансамбль «Древо» з Полтавщини та фольклорний ансамбль з Полісся, та допомогла видати ці пісні на компакт-диску «Будемо весну співати. Пісенне дерево», записаному в Любліні. Подорожувала з «Gardzienice» по Східній та Західній Європі, а також до Бразилії, Єгипту, Японії, Великобританії та Сполучених Штатів. Була задіяна в таких виставах театру, як «Життя протопопа Аввакума» і «Карміна Бурана», а також стала співавторкою проєкту «Метаморфози або Золотий Осел», заснованому на стародавній грецькій музиці. У 1998 році Польська театральна спілка нагородила її званням найкращої акторки року за роль Психеї у цій виставі. Минулоріч Мар’яна Садовська, яку колись назвали українською Бьорк, увійшла до переліку «Жінки Року 2020» від польського «Forbes» за свою активну громадську позицію, завдяки який посилився польський рух #metoo.
Відтворюючи такий калейдоскоп імен, неможливо не згадати Ольгу Пасічник, оперну та концерно-камерну співачку, початок творчої діяльності якої у Польщі теж датується часом проголошення незалежності України. Ольга Пасічник удосконалювала свою музичну майстерність у Варшавській музичній академії ім. Фридерика Шопена в 1991–1993 роках, а в 1992-му дебютувала на сцені Варшавської камерної опери. Сьогодні Ольга Пасічник – визнана оперна співачка з великим репертуаром та цілою низкою нагород, серед яких Паспорт тижневика «Політика» (1997), Фридерики польської фонографічної індустрії за найкращі сольні записи («Pieśni Kurpiowskie» Кароля Шимановського в 1997-му та «Chantefleurs et Chantefables» Вітольда Лютославського в 2004-му), премія Орфея на фестивалі «Варшавська осінь» (1999), Золотий Хрест Заслуг (2001), нагорода імені Анджея Хьольського (2004) за найкращу жіночу оперну роль (Мелізанд в опері Дебюссі «Пелеас і Мелізанд» у Польській національній опері).
Крім того, що Ольга Пасічник є багатогранною класичною співачкою, вона володіє рідкісним талантом уважного, чутливого викладача. Окрім викладання в Музичному університеті ім. Ф. Шопена (Варшава) активно співпрацює з Оперною академією при Польській національній опері, проводить численні майстер-курси та майстер-класи міжнародного рівня, неодноразово була науковим опікуном оперних співаків – учасників стипендійної програми «Gaude Polonia».
Польська оперна сцена також може похвалитися потужними українськими голосами Вікторії Ватутіної та Павла Толстого. Випускники Львівської консерваторії є солістами Опери на Замку в Щецині. Цьогоріч обидвоє номіновані до нагороди імені Яна Кєпури як найкращі оперні співаки року. Для Вікторії Ватутіної це вже друга номінація. Вона також, як і Мар’яна Садовська, вийшла зі студійного гнізда курбасівців у Львові. Працювала з драматургією Лесі Українки, входячи ще юною акторкою в образ Донни Анни з «Камінного господаря». Сьогодні вона – Сюзанна з «Весілля Фіґаро», Мікаела з «Кармен», Адіна з «Любовного напою», Паміна з «Чарівної флейти» та багато інших сильних і яскравих героїнь.
Павло Толстой до 2005 року був солістом Львівської опери, де почав працювати ще студентом. Далі виконував головні партії у Вроцлаві; у Щецині – з 2017/2018 театрального сезону, співпрацюючи з Національною оперою у Варшаві, Великими театрами в Лодзі та Познані, а також з іншими польськими операми й Національною філармонією.
Тісну співпрацю українських акторів із польським кіно та театром останнього 30-ліття, напевно, можна аналізувати, починаючи з робіт світлої пам’яті Богдана Ступки, який не переїжджав до Польщі, але неодноразово знявся у Єжи Гофмана та Кшиштофа Зануссі. Серед ролей різнобічно трактований Богдан Хмельницький у «Вогнем і мечем» Єжи Гофмана, за виконання якого актор був нагороджений у номінації «найкраща роль другого плану» Хрестом офіцерського ордену заслуги в 2000 році. А у 2008-му за головну роль у фільмі «Серце на долоні» Кшиштофа Зануссі Богдан Ступка на Третьому Римському міжнародному кінофестивалі виборов перший приз і був відзначений срібною статуеткою «Марка Аврелія».
Українські актори, яких сьогодні можна побачити на екранах і сценах Польщі, здебільшого були ще дітьми під час виходу «Вогнем і мечем». Не всі з них постійно проживають у Польщі, бо акторська доля, особливо у кіно, часто буває мандрівною. Серед них – Ігор Аронов, Василь Василик, Артем Мануйлов. У свій час ціле українське гроно приєдналося до театру «Брама» в Голеньові (Леся Шульц, Анастасія Медведєва, Олег Нестеров).
Цей театральний сезон стане першим повним у штаті Повшехного театру у Варшаві для акторки Оксани Черкашиної, стрімкий розвиток кар’єри якої є прикладом безперервної праці над собою. Наприкінці минулого сезону акторка зіграла у двох прем’єрах у Варшаві – «Серце пітьми» Павла Лисака в Повшехному та «Три сестри» Люка Персеваля в TR Warszawa. Випускниця Харківського університету мистецтв імені І. Котляревського дебютувала в 2018 році на польській театральній сцені у виставі Катажини Шингєри «Lwów nie oddamy», й ця роль принесла їй не одну театральну нагороду. Серед них – головну акторську нагороду Національного конкурсу постановок сучасного польського мистецтва, премію за найкращу жіночу роль на Міжнародному театральному фестивалі «Божественна комедія» у Кракові. У 2019 році Оксана Черкашина, яка наприкінці того року зіграла у виставі «Дияволи» Аґнєшки Блонської в Повшехному театрі, увійшла до списку 50 сміливих жінок тижневика «Wysokie Obcasy» за «талант та відвагу на сцені».
Джерело: kino-teatr.ua
А в 2008 року на джазовому майстер-класі в Кракові познайомилися українка Дана Винницька й полька Даґмара Ґрегорович, з дружби яких народився гурт «DagaDana». Скрипаль Остап Манько грає в «Sepia Ensemble» з 2014 року. Серед українських композиторів у Польщі яскраво заявили про себе Ірина Блохіна, Денис Колокол, народною музикою займається Юрій Пастушенко. На 2022 рік запланований реліз дебютного повнометражного фільму дворазового стипендіата програми «Gaude Polonia» Дмитра Сухолиткого-Собчука «Памфір», який створюється у копродукції України за підтримки Держкіно, Франції, Польщі та Чилі. У 2019 році «Памфір» став одним із переможців 11-го конкурсного відбору Держкіно та отримав підтримку Польського інституту кіно (PISF).
Місце з вітальною енергією та сучасним мистецтвом притягує магнітом у мальовничому Ґданську. Здається, що не могло його там не бути. У 2019 році на культурній мапі так званої «польської столиці бурштину» з’явилася «Savchenko gallery», яка відважно ввійшла до списку місць, пропонованих до відвідин гостями Ґданська. Український митець із невичерпною енергією Сергій Савченко знайшов у цьому місті нове джерело натхнення для своїх численних ідей. Молодший Савченко – Василь викладає в Академії сучасного мистецтва в Ґданську.
Серед активних творців візуального мистецтва – також Юрій Білей, Юлія Кривич, Юлія Табенська, творчий тандем Лії та Андрія Достлєвих, які працюють із темами травми, постпам’яті, емпатії. Минулого року в галереї Українського дому експонувалась їхня спільна виставка «Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор».
Ці та інші імена вже вписалися своєю творчістю в мистецький образ Польщі останніх 30 років незалежності України, сприяючи також взаєморозумінню між нашими країнами.
Анастасія КАНАРСЬКА