До 2 лютого у Національному музеї у Варшаві триває виставка робіт Юзефа Хелмонського – одного з найбільш знаних польських художників XIX – початку XX століття. Хелмонський творив у час, коли вже доводилось конкурувати з фотографією. І художнику це вдавалось – його пейзажі і до сьогодні вражають реалістичністю та увагою до деталей, а досконала памʼять допомогла змальовувати українські степи та польських селян навіть у студії в Парижі.
Використовуємо нагоду, щоб розповісти більше про життя і творчість Юзефа Хелмонського.
«Радію, що ти зайняв свій розум так прекрасним мистецтвом, як живопис»
Юзеф Маріан Хелмонський народився 7 листопада 1849 року у селі Бочки. Сьогодні село знаходиться у Лодзькому воєводстві та на честь художника названо Бочки Хелмонські. Юзеф походив зі збіднілої шляхти. Його батько, Адам Хелмонський, який володів маєтком та обіймав посаду місцевого війта, мав також хист до мистецтва: грав на скрипці та робив замальовки околиць. Власні уподобання батька сприяли тому, що він не заборонив своєму синові зайнятись живописом, а навпаки сприяв цьому. Коли Юзефу було 17 років і він вже жив у Варшаві, де закінчував гімназію, отримав лист від свого батька з наступними словами: «Радію, що наука йде тобі так добре і що ти зайняв свій розум так прекрасним мистецтвом як живопис».
За рік після цього листа, у 1868 році Юзеф Хелмонський вступив до Академії образотворчих мистецтв у Варшаві. Одночасно з цим вдосконалював свої художні вміння у майстерні Войчеха Герсона, знаного і тоді і тепер польського художника, одного з найяскравіших представників польської школи романтизму.
Зі свого дитинства в селі Хелмонський зберіг захоплення селянами, їхнім барвним одягом, особливо під час процесій до костелу на Боже Тіло, а також кіньми, безкрайніми полями та природою загалом. В майбутньому художник неодноразово звертатиметься у своїх полотнах саме до цих, близьких з дитинства, тем.
Ще одна подія юності, яка вплинула на Юзефа Хелмонського як художника – це Січневе повстання 1863-1864 років, коли поляки виступили проти панування Російської імперії. Тоді біля рідного села Хелмонського відбувались бої повстанців з російською армією, а в місті Ловіч, де майбутній художник ходив до початкової школи, навіть стратили кількох поляків за участь у повстанні. Батько Юзефа, війт гміни, також допомагав повстанцям – видавав їм підробні документи та доставляв зброю. Хоча Юзефу на момент повстання було лише 13-14 років, образи польських та російських військових залишились з художником на все життя. Через двадцять років після цих подій Хелмонський напише декілька полотен, присвячених повстанню. Особливістю його картин стане не патетичне зображення повстанців, яке було тоді панівним, а звернення уваги на їхній побут. Наприклад, Хелмонський змальовує як повстанці підʼїжджають до корчми, і зовсім оминає сцени битв. Що цікаво, на полотнах художника можна побачити не тільки поляків, але й російських військових, які придушували повстання.
«Нікому з нас не спадало на думку, аби щодня обідати. Головне було – навчитись малювати»
1867-1871 роки Юзеф Хелмонський провів у Варшаві. Середнього зросту юнак, з блідо-блакитними очима, світлим волоссям, рівно підстриженим за вухами, у бідному вбранні – так тоді Хелмонського описував його приятель, художник Антоні Пьотровський. Вони разом відвідували майстерню Герсона, а також винаймали маленьку кімнату на вулиці Заєнчя. Кімната ця з видом на Віслу слугувала для трьох молодих художників – Хелмонського, Пьотровського та Войчєха Пєховського – і за житло, і за художню майстерню. «У цій кімнаті було два деревʼяних ліжка, стіл, два табурети і потьмянілий самовар. Нікому з нас тоді не спало на думку, щоб мати окремо майстерню, чи щодня обідати. Головне було – навчитись малювати. Решти не існувало. Нас не цікавило абсолютно нічого, крім рисунка. Ні їжа, ні театр, ні жінки, ані навіть, що правда, чиста білизна. В цій кімнаті ми навчились малювати», – згадував вже по смерті Хелмонського його приятель Антоні Пьотровський.
Саме в цій варшавській кімнаті постали перші полотна Юзефа Хелмонського – «Субота у маєтку», «На чужому пасовиську», або «Чорний кінь, що тягне сани», перша картина художника, яка була виставлена для широкої публіки у варшавській галереї «Захента».
Картини Хелмонського відрізняються надзвичайною точністю та реалістичністю. Свій вроджений талант до спостерігання він вдосконалював все життя. Особливо це видно у зображеннях коней. Як згадували знайомі художники, Хелмонський міг з точністю відтворити рух коней, який в реальності тривав уламок секунди. Художник не тільки відтворював реальність на своїх полотнах з фотографічною творчістю, але мав також феноменальну памʼять. «Хелмонський дуже старанно навчався. Часто абсолютно по-своєму. Одного разу кілька колег сиділи за мольбертами або з альбомами, нотуючи фрагменти пейзажу з натури. Хелмонський прийшов до них і весь час просто лежав на траві з люлькою. Здавалося, що лише він повернувся без нічого. Де там! Наступного дня в майстерні в готелі “Європейський” Хелмонський почав робити ескізи на першому ж полотні, яке знайшлося під рукою. “Ось бачите – сів джміль на квітучу конюшину, так колисається трава, так виглядають знизу ластівки, так з’являються тополі на обрії”. Це була його вчорашня здобич», – згадував Хелмонського інший польський художник Мілош Котарбіньський.
«Україна була його раєм»
Українські степи надихали не одного польського художника XIX століття. Їздив в Україну також і Юзеф Хелмонський. Вперше художник поїхав на Поділля у 1870 році, після смерті свого батька. Після того Хелмонський бував в тих краях неодноразово і завжди привозив з собою спогади про українські пейзажі та селян. «Україна була його раєм. Свобода, безмежні простори, “чудно складені” обрії з різноманітними планами, ліси, яри, хутори – все це разом із барвисто вбраними людьми, дівчатами, гуртом лірників і дідів, кінськими ярмарками та співочими селянськими гуртами злилося в його пам’яті в один чарівний край свободи і казки», – писала про Хелмонського польська художниця та поетеса Піа Гурська.
Захоплення українською природою та людьми вилилось в кільканадцять полотен. Що цікаво, писав їх художник не в Україні, але у своїх майстернях в Парижі, або пізніше у польському селі Куклувка, де придбав собі будинок. Серед робіт, присвячених Україні, зокрема картини «Відлига в Україні» (1876), «Ніч в Україні зимою» (1877), «Дністер вночі» (1906). Що цікаво, роботи кінця 1870-х років були написані у Парижі і дуже сподобались західній публіці, для якої пейзажі східної Польщі та України були чимось новим, а навіть екзотичним. «Вже від одного погляду на картину можна застудитись», – так у столиці Франції коментували роботу Хелмонського «Відлига в Україні».
«Завжди був трохи диваком»
Після закінчення навчання у Варшаві, Хелмонський на декілька років виїхав до Мюнхену, де продовжив освіту в Академії мистецтв. Вже там юний художник привернув до себе увагу не тільки своїми картинами, але й дивним та екстравагантним (як для Мюнхена) одягом – носив українську вишиту сорочку, синю уланську куртку та капелюх кондуктора Варшавсько-Віденської залізниці.
Після Німеччини художник на певний час повернувся до Варшави, де разом зі Станіславом Віткевичем та Адамом Хмєльовським винаймав майстерню на останньому поверсі готелю «Європейський» на Краковському передмісті. Однак варшавська публіка холодно прийняла художника, а його сільські пейзажі не знайшли відгуку у глядачів. Тому у 1875 році Хелмонський переїздить до Парижу. Там художник знайомиться з творчістю французьких імпресіоністів, а також виставляє свої роботи, натхненні поїздками до України. Картинами зацікавлюються не тільки французькі, але й американські колекціонери. В житті Хелмонського починається етап слави та достатку. А гарна памʼять забезпечує йому на якийсь час теми для картин.
«Юзеф завжди був трохи дивним. Він вважав, що в Парижі все підроблене, навіть яйця. Він не торкався б торта, якщо він не був з Італійського бульвару, чи сиру, якщо він не був із Пале-Рояль-Корселе. Він міг їсти лише в Англійській таверні на вулиці Рояль. Навіть паризька вода була йому підозріла, непридатна до пиття – не брав її до рота, а навіть не вмивався нею – вмивався, хоч і рідко, тільки дощовою водою. А купався тільки в якомусь струмку поблизу Верони, на півночі Італії. “Бо що ти думаєш, в Сені мокнуть лише трупи”», – згадує художника його приятель Антоні Пьотровський.
Протягом 1875-1887 років Хелмонський живе та працює у Парижі. Однак з часом спогади польських та українських пейзажів вичерпуються, а картини стають все гіршої якості. Декілька років Хелмонський навіть підпрацьовує у французькому виданні Le Monde Illustré як художник-ілюстратор.
У 1887 році Юзеф Хелмонський вирішує повернутись до Польщі, але не до Варшави. селиться художник у будинку в селі Куклувка. Тут на противагу своєму веселому та товариському життю в Парижі, чоловік стає відлюдником, а більшість часу проводить у майстерні або зі своїми собаками.
Юзеф Хелмонський з улюбленим собакою, на ім’я Квятек. Куклувка, 1912. Джерело: Józef Chełmoński na fotografiach i we wspomnieniach
Однак разом з цим починається новий, останній, етап у творчості художника. Повернення додому та до рідних сільських пейзажів позитивно впливає на його роботи. Хелмонський зосереджується на пейзажах – безкрайніх полях та небі, дорогах. Ностальгія проглядається у його зображеннях птахів – чайок, журавлів, куріпок. Під кінець життя художник все більше звертається до релігії та духовності, що також видно на його полотнах.
«Природа зверталася до його чутливого розуму всіма своїми різноманітними проявами; не тільки форма, але й світло хвилювало і займало його. Він намагався передати музику вечора, шепіт крил кажана, тихий політ нічників, квакання жаб, крекіт деркачів і далеке гудіння чапель. Він перший, а може, й єдиний малював рій комарів, що дзижчать у повітрі, і дзижчання жука, що летить, як куля. Йому хотілося, щоб вітер на картині свистів крізь стебла зів’ялих соняшників, стукав дощем у вікна і відром, що висить на журавлі, і щоб у темній ночі почувся заклик задиханого вершника: “Відчиняйте ворота!” Він хотів, щоб намальований ярмарок гудів і дзвенів усім шумом і галасом справжнього життя. Скрегіт коней, стукіт екіпажів, спів опухлих, поранених старців, тріск батогів і вереск торговця», – так роботи Хелмонського описував інший польський художник та критик Станіслав Віткевич.
Юзеф Хелмонський помер після тяжкої хвороби на атеросклероз 6 квітня 1914 року у селі Куклувка.
Анастасія Верховецька
Джерело: Muzeum Narodowe w Warszawie, Niezła sztuka, Józef Chełmoński. Wprowadzenie, redakcja Tadeusz Skoczek, 2016, Józef Chełmoński na fotografiach i we wspomnieniach
