11 листопада у Польщі відзначають День Незалежності. Дата ця повинна вшановувати відродження Польської держави у 1918 році після 123 років поділів між трьома імперіями. Однак становлення ІІ Речі Посполитої, формування її кордонів тривали не один день, і навіть не місяць, а декілька років. То чому ж датою святкування відновлення незалежності обрали саме 11 листопада? Сьогодні ця дата не викликає дискусій, проте ще у міжвоєнний період навколо цієї теми точились баталії, а Свято Незалежності на державному рівні було ухвалене лише у 1937 році.
Після трьох поділів Польщі наприкінці XVIII століття, території Речі Посполитої на 123 роки опинились у складі Російської, Австрійської (з 1867 р. – Австро-Угорської) та Прусської (з 1871 р. – Німецької) імперій. Шанс на відродження власної державності прийшов на польські землі разом з фронтом Першої світової. Створення незалежної Польської держави передбачалось навіть у так званих 14 Пунктах Вудро Вільсона – концепції міжнародного порядку після завершення війни, яку 8 січня 1918 року представив тодішній Президент США. Пункт 10 концепції передбачав існування незалежної Польщі, «яка повинна охоплювати всі території з незаперечно польським населенням, якому повинен бути забезпечений вільний і надійний доступ до моря, а політична і економічна незалежність, так само як і територіальна цілісність, повинні бути гарантовані міжнародним договором».
Першим і головним поштовхом до обʼєднання Польщі стало закінчення Першої світової та падіння імперій, які мали у своєму складі польські території. Ще до формального закінчення війни, наприкінці жовтня 1918 року перші землі були забрані в Австрії – Сілезія, Західна Галичина, території з містами Люблін та Кельце. Варшава та інші території, окуповані Німеччиною, були передані польському керівництву після 11 листопада, коли Німеччина підписала перемирʼя у Компʼєнському лісі і тим закінчила Першу світову. Однак формування кордонів Польщі на цьому не завершилось. Впродовж 1918-1921 років за результатами воєн з УНР та більшовиками, а також внаслідок міжнародних домовленостей, повстань та плебісцитів щойно відроджена Польська держава отримала Східну Галичину, Волинь та частину Білорусі, частину Литви, Верхню Сілезію, Познань та регіон.
Спір навколо дати проголошення незалежності
Як бачимо, відновлення незалежності на формування державності у Польщі не було одноденною подією, де легко визначити конкретну дату, яку пізніше можна відзначати (як, наприклад, з ухваленням Конституції 3 травня). Це був процес, що тривав кілька років і завершився збройною боротьбою та політичними діями, що здійснювалися різними групами, організаціями та військовими формуваннями у складному міжнародному контексті.
Однак свято Незалежності було потрібне. Тому протягом майже всього часу існування ІІ Речі Посполитої, в країні тривав спір про те, яку подію можна вважати актом відновлення незалежності. А таких вистачало:
- 16 серпня 1914 року – створення в Кракові Вищого національного комітету, який мав координувати діяльність польських сил у Галичині та з його ініціативи були сформовані Польські легіони (добровольче польське військове з’єднання 1914-1918 років, створене за ініціативи Юзефа Пілсудського в складі австро-угорської армії з метою боротьби за відновлення незалежності Польщі);
- 5 серпня 1915 року – відступ російських військ із Варшави;
- 5 листопада 1916 року – проголошення так званого Акта 5 листопада, який обіцяв створення «самостійного» Королівства Польського, яке б перебувало у союзі з Німеччиною та Австро-Угорщиною;
- 7 жовтня 1918 року – звернення Регентської Ради до польського народу з оголошенням про відновлення незалежності;
- 31 жовтня 1918 року – повалення австрійського панування в Кракові й встановлення польської влади у Галичині;
- 7 листопада 1918 року – створення в Любліні Тимчасового уряду Республіки Польщі на чолі з Ігнацієм Дашинським;
- 10–11 листопада 1918 року – повернення Юзефа Пілсудського з німецького полону і передання йому влади у Варшаві;
- 16 листопада 1918 року – надсилання Пілсудським ноти главам інших держав про існування незалежної Польщі;
- 22 листопада 1918 року – оголошення декрету про найвищу владу Польщі та встановлення посади Начальника держави, яку обійняв Ю. Пілсудський;
- 10 лютого 1919 року – початок роботи Сейму;
- 20 лютого 1919 року – ухвалення так званої Малої конституції, яка визначала форму влади та продовжила повноваження Пілсудського як Начальника держави.
Зрештою в країні утвердиться дата 11 листопада, однак її головним конкурентом було 7 листопада. Цю дату підтримували комуністи та політики лівого спрямування.
День Незалежності у міжвоєнний період
Дискусії щодо відзначення річниці відродження Польщі розпочалися ще у 1919 році. 24 жовтня Міністерство військових справ подало до Президії Ради Міністрів (тодішньому прем’єр-міністру Яну Падеревському) законопроєкт, в якому пропонувалося 11 листопада встановити датою святкування. Пропозицію було відхилено з обґрунтуванням, що таке рішення слід відкласти до завершення конфліктів, що досі тривають, встановлення кордонів та включення всіх польських земель до складу держави. Тому святкування першої річниці відновлення незалежності не було формалізовано, а набуло форми громадських ініціатив.
Оскільки конкретна дата не була встановлена, з практичних міркувань святкування відбулося в неділю, 9 листопада. У Варшаві в цей день відбувся військовий парад за участі урядовців, парламентарів, посадовців місцевого самоврядування, дипломатів та членів іноземних військових місій. Відбулась також процесія, яка пройшла центром міста та відвідала Начальника держави та Премʼєра.
На два дні раніше – 7 листопада – свою річницю, день проголошення народного уряду Польської республіки, відзначали прихильники лівих. Того дня у Варшаві відбулись також численні зустрічі за участі відомих політичних діячів лівих поглядів.
У першій половині 1920-х років жодних офіційних рішень щодо річниці незалежності не ухвалювалось, натомість святкування організовувались за усталеним у 1919 році зразком – з військовим парадом, процесією та зустрічами з політиками. Церемонії не завжди проходили однаково, в деякі роки поточні політичні події настільки привертали увагу влади та політичних активістів, що святкування незалежності відходило на другий план. Так, наприклад, було і в 1922 році, коли парламентські вибори до Сейму (5 листопада) та Сенату (12 листопада) зосередили увагу громадськості на кампанії та виборчих дебатах.
Перше законодавче регулювання щодо річниці відновлення незалежності було ухвалено у Польщі в 1926 році. У результаті травневого перевороту Юзеф Пілсудський встановив у країні авторитарний режим, який протримався до смерті Маршалка у 1935 році. Однак прихильники санації (режиму Пілсудського) не мали парламентської більшості для ухвалення закону про нове свято. Тому Юзеф Пілсудський, тодішній прем’єр-міністр і міністр військових справ, 8 листопада видав внутрішнє розпорядження, за яким 11 листопада відзначатиметься «здобуття повної, фактичної незалежності» Польщі. У звʼязку з цим, 11 листопада стало вихідним для державних службовців, а також школярів. Попри те, що розпорядження стосувалось лише 1926 року, запроваджена ним практика зберігалась і в наступні роки.
У 1928 році десята річниця відновлення незалежності святкувалася з особливою урочистістю. Підготовка до річниці розпочалася за багато місяців до 11 листопада. По всій країні ювілейні комітети планували святкування, і було здійснено численні ініціативи щодо створення постійних споруд на честь десятої річниці. Окрім численних обелісків та пам’ятників Пілсудському, велику популярність здобула також ідея побудови шкіл, лікарень, оздоровчих та громадських центрів та будинків солдата, парків та доріг.
11 листопада 1934 року востаннє у святкуванні річниці відновлення незалежності брав участь Юзеф Пілсудський. Маршалок помер 12 травня 1935 року о 20:45. Тож святкування 11 листопада 1935 року включало елементи жалоби та прощання з главою держави.
Після років суперечок польська влада повернулася до теми правового регулювання, пов’язаного з річницею відновлення незалежності. Сейм, обраний відповідно до квітневої Конституції 1935 року, встановив День Незалежності Законом від 23 квітня 1937 року. «11 листопада, як річниця відновлення польською нацією незалежної державності та як день, навічно пов’язаний з великим іменем Юзефа Пілсудського, <…>, є урочистим Днем Незалежності», – йшлось в законі.
11 листопада стало вихідним днем. Загалом святкування проходили як і раніше. Хоча відзначити його на державному рівні до початку Другої світової війни вдалося тільки двічі.
Святкування Дня Незалежності під окупацією
Радянський та німецький окупанти вважали, що Польща припинила своє існування у вересні 1939 року. Відповідно, всі державні інституції, а разом з ними й національні свята 3 травня та 11 листопада, теж повинні були зникнути.
Про радянську зону окупації та відзначення там дня незалежності відомо небагатою. На територіях, окупованих Червоною Армією у вересні 1939 року, пропаганда жорстоко атакувала ІІ Річ Посполиту, зображуючи її як диктатуру, настільки ж слабку, наскільки й агресивну, що служить лише заможним класам і гнобить робітників і селян. Радянська влада запровадила цензуру, реорганізувала та суворо контролювала систему освіти та науки, а також розпочала інтенсивні пропагандистські кампанії. Усі публічні зібрання були заборонені, за винятком мітингів та маршів, організованих окупантами. Серед офіційних свят була річниця більшовицької революції 1917 року, яка припадала на 7 листопада. За кілька днів до забороненого Дня Незалежності міста, що належали Польщі лише два місяці тому (а також міста в Литві, Латвії та Естонії), були прикрашені червоними прапорами, транспарантами та портретами Леніна та Сталіна, а громадяни окупованих країн були змушені брати участь у святкуваннях.
Відзначення Дня Незалежності було заборонено також і під німецькою окупацією. Незалежно від місцевих та часових обставин, публічні листопадові святкування були неможливі, а вуличні прикраси та вивішування національних прапорів були заборонені. Однак у багатьох містах відбулися спеціальні служби у костелах. На могилах загиблих між 1918 і 1920 роками, а також в інших місцях, пов’язаних з відновленням незалежності, таких як курган Пілсудського у Кракові, з’явилися квіти, стрічки в національних кольорах, а іноді й написи, що стосуються свята. У Варшаві до Могили Невідомого солдата приносили квіти, а на багатоквартирних будинках, стінах та стовпах з’являлись (від 1942 року) Котвиця, символ підпільної польської держави та Армії Крайової та написи «11 листопада 1918 року», «Польща живе!» та «Польща переможе!».
У Кракові також був випадок, коли у спробі відзначити День Незалежності, на кількох будинках вивісили червоно-білі прапори. Як покарання губернатор Ганс Франк наказав стратити по одному чоловікові з кожного будинку.
Саме в роки Другої світової 11 листопада – дата, щодо якої ще декілька років тому точились запеклі суперечки, – набула нового сенсу і стала один із символів вільної і незалежної Польщі. У роки панування комуністичного режиму, коли День Незалежності також був поза законом, символічне значення 11 листопада тільки зростало.
11 листопада у Польській Народній Республіці
Історична політика Польської Народної Республіки щодо представлення та відзначення відновлення незалежності у 1918 році залишалася незмінною протягом усього періоду існування комуністичного режиму аж до 1989 року. Позиція влади передбачала применшення історичного значення відновлення незалежності у 1918 році та наголос на «відродженні Польщі» у 1944 році. Ключові постаті, які брали участь у політичному житті міжвоєнного періоду, оцінювалися критично. У 1945–1956 роках комуністичні історики, відповідно до лінії партії, дискредитували зусилля всіх політичних течій, окрім власної. Особливо це стосувалося Юзефа Пілсудського, якого представляли як «втілення ворога революції». Влада підкреслювала значення Жовтневої революції в Росії та рішень Володимира Леніна щодо «відновлення незалежності Польщі», особливо в епоху сталінізму. Таким чином, події 1918 року подавалися як наслідок революції в Росії, а не як результат власних зусиль поляків, а тодішню польську владу звинувачували у розв’язанні польсько-більшовицької війни.
Для реалізації своєї історичної політики влада ПНР одночасно використовувала два методи. По-перше, суворо контролювався офіційний обіг інформації та з публічної сфери усувалась будь-яка інформація, яка не відповідала їхній позиції. По-друге, відбувалось формування власного бачення минулого та символіки, що випливало з ідеологічних передумов, залежності від Радянського Союзу та нагальних політичних потреб. Це все стосувалось також символів та свят.
Замість 11 листопада та Дня Незалежності, який вшановував відновлення держави після століття поділів, комуністична влада зосередилась на іншій даті – 22 липня. У цей день 1944 року було проголошено Маніфест Польського комітету національного визволення, в якому заявлялось, що польський емігрантський уряд, який на той час перебував у Лондоні, та його політичне представництво в країні є самозваною і нелегальною владою.
У першу річницю цієї події Національна рада Національної ради ухвалила Закон, перша стаття якого зазначала: «Щоб назавжди відзначити відродження незалежності та демократичної Польської держави, 22 липня є Національним днем відродження Польщі».
22 липня стало вихідним днем. Його святкували з 1945 року до падіння Польської Народної Республіки. Святкували також 1 травня та річницю Жовтневої революції. Одночасно з цим було заборонено проводити будь-які заходи, присвячені річницям прийняття Конституції та відновлення незалежності 1918 року.
Публічне відзначення відновлення незалежності у Польщі було дозволене аж 1958 році, після смерті Сталіна та початку «відлиги» у СРСР, хоча офіційні заходи не організовувалися, а публічно пропагувалося однобоке тлумачення подій, що підкреслювало роль лівих та комуністів і містило критичну оцінку ІІ РП.
Протягом наступних 33 років День Незалежності залишався відсутнім у публічному просторі, а жовтень-листопад проходив під знаком Жовтневої революції. Лише групи ветеранів зустрічалися 11 листопада дня на могилі Пілсудського у Вавельському замку в Кракові або на цвинтарях, де лежали солдати, що загинули в боротьбі за незалежність.
Лише після появи демократичної опозиції у другій половині 1970-х років ситуація почала змінюватися. У 1978 та 1979 роках Комітет оборони робітників (KOR) та Організація реформації та захисту громадянської міліції (ROPCiO) публічно святкували День незалежності у Варшаві, Кракові та Гданську. Серед організаторів святкувань був майбутній президент Польщі Броніслав Коморовський, за що його ув’язнили. Під час активності профспілки «Солідарність» День Незалежності широко святкувався, хоча й не мав офіційного характеру.
У грудні 1981 року влада Польської Народної Республіки запровадила воєнний стан і без успіху намагалася заборонити святкування Дня незалежності. Між 1982 і 1988 роками в церквах 11 листопада широко організовувалися меси за батьківщину, демонстрації та розповсюдження листівок. Святкування свята було проявом опозиції до комуністичного режиму.
День Незалежності у сучасній Польщі
Після падіння комунізму, одним із перших рішень нового польського уряду, було відновлення Дня Незалежності. До складу тодішньої правлячої коаліції входили як опозиціонери, так і представники старого комуністичного режиму, що зробило це рішення символічним. Свято одразу набуло національного характеру. Й
З 1989 по 2010 рік святкування Дня Незалежності організовували переважно державна адміністрація та місцеві органи влади. Посадовці, представники шкіл, громадських організацій та військові збиралися в символічних місцях. У цих святкуваннях брало участь відносно мало сторонніх осіб. Сценарій був майже однаковим: покладання квітів, промови, військовий парад та вручення нагород. Для більшості поляків 11 листопада було просто черговим вихідним, нічим не відрізняючись від інших державних свят, таких як 1 чи 3 травня.
Фундаментальні зміни відбулися після авіакатастрофи 10 квітня 2010 року, коли під Смоленськом розбився літак на борту якого перебував Президент Польщі Лех Качинський та його дружина, а також віцеспікери Сейму та Сенату, парламентарі, командувачі Збройних Сил Польщі, представники міністерств, громадських організацій та духівництва.
Смоленська катастрофа поглибила наявні розбіжності та озлобила мову публічних дебатів, що дало поштовх націоналістичним групам. З 2010 року вони організовували маргінальний Марш незалежності 11 листопада, до якого пізніше приєдналися екстремістські футбольні вболівальники (так звані ультрас). Поряд із біло-червоними прапорами на цих маршах з’явилися численні расистські, антисемітські та антиісламські гасла, спрямовані проти Європейського Союзу, національних та сексуальних меншин. Також були присутні символи, що використовувалися неофашистами та крайніми націоналістами. З роками Марш незалежності тільки зростає, а його гасла стають дедалі радикальнішими.
Останні декілька років все частіше та гучніше лунають голоси про недоречність проведення маршу. Так, ще у 2018 році очільниця Варшави Ганна Гронкевич-Вальц заборонила проводити марш націоналістів «через погрози насилля й розпалювання ненависті». Однак, за підтримки Президента та Прем’єр-міністра Польщі марш таки відбувся й зібрав майже двісті тисяч осіб. В ході також брали участь декілька тисяч правих – поряд з польським радикалами на вулиці столиці вийшли також націоналісти, зокрема з Італії та Угорщини. За оцінками журналістів, це була найбільша хода правих у Європі.
У 2020 році, з огляду на карантинні заходи, Марш Незалежності повинен був пройти у вигляді автопробігу (учасники тогорічного заходу повинні були урочисто проїхати вулицями міста машинами та мотоциклами). Однак, на вулиці вийшли тисячі людей. В результаті у столиці 11 листопада відбулись сутички з поліцейськими та було підпалене помешкання, а збитки Маршу становили кількадесят тисяч злотих.
У 2021 році боротьба навколо маршу розпочалась ще перед Днем Незалежності. Внаслідок нелегального проведення маршу в 2020 році, сутичок з поліцією та підпалу квартири, Марш Незалежності втратив статус циклічного заходу, який давав йому першість перед усіма іншими заходами такого типу. Попри заяви мера Варшава Рафала Тшасковського та судові баталії, які так і не завершились остаточним рішенням суду, Марш Незалежності, за підтримки партії Prawo i Sprawiedliwość /«Право і Справедливість», яка тоді перебувала при владі, відбувся як державний захід.
Варшавський метод відзначення 11 листопада, хоча й найбільш широко висвітлюваний у медіа, не є репрезентативним для Польщі в цілому. Ця річниця набуває різних значень залежно від організатора. Якщо йдеться про традиціоналістсько-національні середовища, то у цьому випадку типовий сценарій вшанування включає покладання квітів до пам’ятника у присутності прапорців та військового ескорту, а потім месу в костелі. З роками програма збагатилась співом патріотичних пісень, маршем або демонстрацією груп-реконструкторів, а іноді й «бігом за незалежність». Постатями, на яких найчастіше посилалися оратори у своїх промовах під час таких церемоній, були Юзеф Пілсудський, Ігнацій Падеревський та Роман Дмовський.
Модель святкування партії «Право і справедливість», яка виникла після Смоленської катастрофи 2010 року здається схожою. Ритуальні елементи (квіти, війська, прапори, промови, меса) є повторенням традиціоналістсько-націоналістичної схеми. Новим елементом є послідовне введення постаті президента Леха Качинського в концепт незалежності.
Ще інша модель святкування характерна для великих та середніх міст, мери яких достатньо сильні, щоб експериментувати з форматом святкування та, посилаючись на місцеву історію, організовувати святкування таким чином, щоб вони були пов’язані з певним містом, стаючи символом самі по собі. Перша така спроба була зроблена в Познані. З 1993 року там 11 листопада проводиться «Іменини вулиці Святого Мартина». Святкування Дня Незалежності та Дня Святого Мартина об’єдналися в одне веселе свято з урочистою процесією, конкурсами та іншими заходами.
Ще одна модель інтерпретації та святкування 11 листопада створена такими організаціями та рухами як Ogólnopolski Strajk Kobiet / Загальнопольський стайк жінок, Obywatele RP / Громадяни РП, Archiwum Historii Kobiet / Архів історії жінок, Krytyka Polityczna / Критика політичка, Wysokie Obcasy / Високі підбори (журнал Gazety Wyborczej) тощо. Характерними ознаками такого святкування є організація заходів, присвячених свободі, рівності, розвитку демократичного суспільства. Учасники цих рухів також є організаторами контрдемонстрацій, що відбуваються паралельно до націоналістичних маршів.
Анастасія Верховецька
Підготовлено за Borodziej, Włodzimierz, i in. 11.11.1918 : niepodległość i pamięć w Europie Środkowej / Włodzimierz Borodziej, Maciej Górny, Piotr Tadeusz Kwiatkowski. Międzynarodowe Centrum Kultury, 2018; R. Wnuk, Święto Niepodległości jako „miejsce pamięci”, „Rocznik Instytutu Europy Środkowo-Wschodniej” 22 (2018-2024), Zeszyt specjalny, Wracamy, s. 167-186
