6 вересня на території села Пужники (нині Садове) у Тернопільській області відбулася церемонія перепоховання останків жертв трагічних подій 1945 року часів Другої світової війни. Їх було знайдено під час пошуково-ексгумаційної експедиції.
У братській могилі виявили останки 42 людей. Перепоховання здійснили на католицькому кладовищі з дотриманням українських законодавчих та гуманітарних норм.
Ексгумації
Археологиня Аліна Харламова, яка керувала процесом ексгумації, у коментарі для видання «Бабель» розповіла про пошукові роботи, які тривали з 24 квітня по 5 травня цього року: «Все проходило злагоджено, без суперечок. Загалом нас було до тридцятьох людей з обох сторін: судмедексперти, антропологи, археологи. За процесом слідкувала поліція. Журналісти теж були, але ми старалися близько не допускати їх до розкопу з міркувань безпеки, боялися проросійських провокацій».
Вона розповіла, що розвідувальні роботи на цьому місті провели ще у 2023 році: «Зробили невеликі траншеї, щоб перевірити наявність кісток – і знайшли, але через бюрократичні питання процес затягнувся. Лише навесні почали ексгумувати ці останки».
За її словами, серед 42 загиблихНа сторінці польського Міністерства культури і національної спадщини читаємо, що серед 42 загиблих – 16 жінок, 10 чоловіків і 11 дітей. було 32 дорослих і 10 дітей. Серед дорослих – 14 жінок, 15 чоловіків і ще троє, стать яких не вдалося визначити. Серед дітей – від немовлят до підлітків. На кістках сімох дорослих виявили сліди від куль. Поруч знайшли кулі, гільзи, радянські монети, католицькі й православний медальйони, намистини від вервиць, сережки та елементи одягу.
Пам’ятні знаки на могилах встановлять без імен, адже ще тривають дослідження ДНК, пояснив професор Поморського медичного університету у Щецині Анджей Оссовський. За його словами, робота була складною і передбачала розділення останків, антропологічні та судово-медичні аналізи й відбір матеріалу для генетичного тестування.
«Ми створили так звану генетичну базу даних. Інформацію про те, з яких родин слід збирати зразки, ми отримували від колишніх мешканців – тих, чиї рідні зникли й кого пов’язували з цим місцем», – розповів Оссовський. Генетичні дослідження триватимуть ще кілька місяців.
Поховання
У заході взяли участь родини загиблих, заступниця голови Верховної Ради України Олена Кондратюк, спікерка Сенату Польщі Малгожата Кідава-Блонська, т.в.о. міністра культури та стратегічних комунікацій України Тетяна Бережна, міністерка культури та національної спадщини Польщі Марта Цєнковська, заступник голови Інституту національної пам’яті Польщі Кароль Полейовські, голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, депутат Європарламенту Міхал Дворчик, а також представники органів влади, духовенства та пошукових груп.
Тетяна Бережна наголосила, що для України принципово важливо вшановувати пам’ять усіх невинно загиблих, незалежно від їхньої національності чи часу трагедії: «Ми не можемо переписати історію. Але ми маємо використати спільний біль, щоб побудувати щасливе майбутнє. Адже тільки народи, що мають спільні цінності, можуть будувати спільне завтра».
Вона також подякувала Польщі за підтримку України від початку повномасштабної війни – за прихисток мільйонів українців, освітні та економічні можливості, а також готовність долучатися до відбудови.
Спікерка Сенату Польщі Малгожата Кідава-Блонська у своєму зверненні підкреслила: «Питання гідного поховання жертв – це наш обов’язок. Але також – необхідність для того, щоб польсько-українське порозуміння було тривалим і дієвим. Нехай цей день стане закликом до будівництва майбутнього, заснованого на правді та повазі».
«Ми перервали паузу, яка тривала з 2015 року»
За словами заступника міністра культури Андрія Наджоса, Україна і Польща десять років перебували в глухому куті в питаннях пошукових робіт, але нарешті вийшли з нього: «Вже відбулося два етапи – на Тернопільщині (Пужники) та у Львові. До цього багато років усі боялися рухатися вперед, бо здавалося, що будь-який дозвіл на пошукові роботи може перетворитися на політичну зброю для іншої сторони».
Зараз працює двостороння українсько-польська робоча група. Наразі на розгляді – заявки на пошукові роботи в понад десятку місць на території України та Польщі. Наступна українська експедиція вирушить уже наприкінці вересня в село Юречкове, неподалік Перемишля, для ексгумації тіл воїнів УПА.
Наджос наголосив, що процес не зупинятиметься, попри спроби дискредитації з боку російської пропаганди: «Російська пропаганда каже, що ми блокуємо процес. Наприклад, за тиждень до виборів у Польщі поширили підроблений лист про те, що нібито Україна зупинила ексгумації. Але ми зреагували миттєво – за кілька годин вийшли зі спільною заявою двох міністерств, де це спростували».
Контекст
Після проголошення незалежності України питання Волинської трагедії неодноразово ставало предметом дискусій між Києвом і Варшавою. У Польщі ці події називають «різаниною» та офіційно кваліфікують як геноцид, здійснений українськими націоналістами проти поляків. В Україні ж акцент робиться на трагічний конфлікт із масовими жертвами по обидва боки, пов’язаний із боротьбою українців за національне самовизначення. Попри відмінність у трактуванні, президенти України – від Леоніда Кучми до Володимира Зеленського – вшановували пам’ять загиблих і неодноразово зверталися до польського народу з вибаченнями.
У липні 2016 року польський Сейм ухвалив резолюцію, якою визнав Волинську трагедію геноцидом, скоєним українськими націоналістами з ОУН та УПА, і встановив 11 липня Днем пам’яті жертв цього злочину. За твердженням польських істориків, саме цього дня у 1943 році відбулися скоординовані напади на близько сотні сіл, де переважало польське населення, що призвело до масових жертв серед цивільного населення. У 2025 році президент Польщі Анджей Дуда підписав закон, який надає цьому дню статус державного свята. Міністерство закордонних справ України розкритикувало це рішення, підкресливши, що воно «йде врозріз із духом добросусідських відносин між Україною і Польщею».
Видачу дозволів на проведення ексгумаційних робіт Україна призупинила у 2017 році. Це було пов’язане з руйнуванням українських могил на території Польщі. У 2019 році українська влада знову видала дозвіл на проведення пошукових робіт. Однак після того, як у 2020 році вдруге було знищено пам’ятник похованим українцям на горі Монастир, а плиту у первісному стані не було оновлено, видача дозволів знову була призупинена.
У 2022 році в Києві уряди Польщі та України підписали Меморандум про співпрацю у сфері національної пам’яті. У документі йшлося, що його виконання має розпочатися через три місяці після скасування воєнного стану по всій території України. Водночас низка польських політиків продовжувала наголошувати, що без врегулювання цієї теми шлях України до ЄС буде заблокований.
Волинська трагедія й надалі залишається чутливою для обох народів. Нею користувалися крайні праві політики, зокрема кандидати у президенти Гжегож Браун і Славомір Менцен, а також нинішній президент Польщі Кароль Навроцький. Під час виборчої кампанії він активно апелював до цієї теми, а вже після перемоги заявив, що блокуватиме євроінтеграцію України, доки Київ не зробить офіційної заяви про «спокуту» за «Волинську різанину». Російська пропаганда систематично експлуатує ці події, щоб підірвати польсько-українські відносини.
Події весни 2025 року називають переломним моментом у цій сфері. У квітні-травні відбулася ексгумація останків мешканців, загиблих у 1945 році на території колишнього села Пужники (зараз село Садове, Тернопільщина). Роботи виконували українська й польська команди.
До 1939 року Пужники були переважно польським поселенням із понад тисячею мешканців.
У селі та околицях під час німецької окупації діяло польське підпілля, організоване у збройні загони. Після приходу Червоної армії у 1944 році ці формування стали частиною радянських військових підрозділів під егідою НКВС. Діяльність польських відділів мала яскравий антиукраїнський характер.
З 12 на 13 лютого на село напав відділ УПА. Більше про це пише історик Сергій Волянюк. Він зазначає, що у повстанських джерелах про напад УПА на Пужники у лютому 1945 року згадується кільканадцять загиблих «більшовицьких вислужників». Радянські ж звіти НКВС фіксують до 59 убитих поляків. «В цей час у селі знаходилася опергрупа РВ НКВС чисельністю 12 чоловік, яка зав’язала з бандою бій, в процесі якого вбивши 3 чоловік відійшла», – йдеться в оперативному зведенні НКВС за 14 лютого 1945. З часом у радянських документах зростають цифри жертв і зникають згадки про участь опергруп НКВС.
Історик і публіцист Роман Кабачій зазначає, нащадки вихідців з Пужників мають власний список загиблих у 88 осіб, серед яких чимало дітей.
У червні 1945 року польських мешканців переселили до Польщі, а 1949-го радянська влада остаточно ліквідувала село.
Ред.
