Нещодавно ЮНІСЕФ, на замовлення Центру громадянської освіти / Centrum Edukacji Obywatelskiej підготував звіт «Учні з України в польських школах – навчальний рік 2023-2024», у якому йдеться про те, як почуваються українські учні у польському середовищі. У дослідженні, зокрема, було розглянуто потреби українських учнів, виклики, з якими вони стикаються та їхній позитивний досвід навчання у польських школах. Розповідаємо більше, про що йдеться в оприлюдненому звіті.
У досліджені взяло участь близько 254 респондентів. Автори дослідження провели 16 днів у 8 польських школах та провели 144 поглиблених інтерв’ю з директорами шкіл, вчителями, психологами, українськими та польськими учнями й батьками.
З якими викликами стикаються українські учні, навчаючись у польській школі
Як зазначають автори звіту, українські учні вже здебільшого звикли до польських реалій. Зокрема, вони стали більш активними на заняттях, беруть участь в учнівському самоврядуванні, а багато з них вже покращили свої знання польської мови, що дозволяє їм почуватися більш впевнено серед однолітків та краще засвоювати навчальний матеріал. Також у звіті вказано, що українські учні відчувають підтримку з боку польських вчителів, мають широкий вибір позакласних заходів, а деякі з них зазначають, що їм допомагають польські однолітки.
Натомість якщо йдеться про виклики, з якими стикаються українські учні, автори звіту зазначили такі аспекти:
- Перевантаженість українських дітей. Учні з України часто почуваються втомленими через велику кількість занять та додаткові уроки польської мови. Часто ці заняття відбуваються у незручний час для учнів: дуже рано або надто пізно, а в групах навчаються учні, різні за віком та рівнем знань.
- Присутні елементи дискримінації з боку польських однолітків. Через це багато учнів не почуваються безпечно. Це також погіршує перебіг інтеграції та ефективність навчання учнів-українців.
- Почуття тимчасовості. Учні не знають чи пов’язувати своє майбутнє з Польщею, чи очікувати на повернення в Україну. Це впливає на їхнє ставлення і залучення до здобуття освіти та інтеграцію.
- Очікування вдячності від польського суспільства. Опитані українські учні вказують, що вони відчувають примус бути вдячними польському суспільству за допомогу.
Серед інших викликів, на які вказують автори звіту, є мовний бар’єр, переживання за безпеку близьких в Україні, інформація про ситуацію на фронті, невдалі спроби налагодити взаємини з польськими однолітками, матеріальні труднощі, які не дозволяють брати участь у позашкільних заходах, перевтома від догляду за молодшими братами та сестрами, необхідність у підробітку, щоб забезпечити додатковий прибуток для родини та паралельне навчання в українській школі. У звіті зазначається, що плани учнів-українців на здобуття освіти залежать від їхньої сімейної ситуації та статі. Юнаки частіше обирають швидше опанувати професію та потрапити на ринок праці, тоді як дівчата частіше надають перевагу здобуттю середньої освіти та подальшому вступі до вищих навчальних закладах. Остаточним чинником, який формує освітні пріоритети, є результати зовнішніх іспитів.
Однією з найбільших проблем є відсутність міжкультурних асистентів. У жодній зі шкіл, які брали участь в дослідженні, не була працевлаштована така особа. Це може виникати через брак фінансування, брак відповідних знань, а також через переконання, що міжкультурні асистенти не потрібні, оскільки українські діти вже досить добре знають польську мову. Також деякі вчителі вказали, що вони не хочуть мати такого фахівця, оскільки це може перешкоджати навчальному процесу. Однак дослідження показало, що присутність українського шкільного персоналу, створення приязного простору, де українські учні можуть збиратися під час перерв та налагодження вчителями взаємин у неформальних умовах може сприяти формуванню почуття безпеки в учнях-українцях.
З якими проблемами стикаються польські вчителі під час навчання українських дітей
Однією з проблем, з якими стикаються польські вчителі, є проведення занять у підготовчих класах, тобто спеціальних класах для дітей, які приїжджають з-за кордону і не мають відповідного рівня володіння польською мовою. Як зазначається у звіті, часто польським вчителям бракує відповідної кваліфікації й це призводить до перенавантаження та професійного вигоряння.
Також вчителі стикаються з відсутністю належної організації навчального процесу учнів-іноземців. Зокрема, часто відсутня інформація з приводу точної кількості нових учнів і про їхній рівень володіння польською мовою.
Часто у підготовчі класи перенаправляють учнів, які мають низьку мотивацію до навчання та проблеми з дисципліною. Щобільше, у цих класах учні не мають можливості контактувати із «живою» польською мовою. Також директори та вчителі зазначають, що часто не бачать потреби у таких класах, за винятком випадків, коли потрібно прийняти велику кількість учнів із недостатнім рівнем володіння польською мовою. У двох школах, які брали участь у дослідженні, деякий час діяли так звані іноземні відділення, в яких навчалися учні непольської національності. Заняття у них проводилися за основною освітньою програмою. Однак таке розв’язання визнали невдалим, оскільки це не полегшувало ситуацію учнів, а тільки погіршувало.
Додатковим викликом для вчителів є відсутність необхідних документів про особливі потреби українських дітей. Наприклад, якщо дитина має інвалідність. Вчителі можуть відчувати безпорадність і у випадках, коли учні-українці з досвідом біженства мають особливі емоційні проблеми.
Черговою складністю є мовний бар’єр. Деякі учні досить швидко опановують польську мову. Але досі є групи учнів, яким складно спілкуватися польською і навчання цією мовою дається їм досить важко.
Водночас у звіті зазначається, що учням подобаються заняття з польської мови, якщо вони присвячені розмовам, вивченню побутової польської мови або темам, в яких обговорюється повсякденне життя.
Які потреби мають українські учні у польських школах
Українські учні стикаються зі складнощами у виборі середнього навчального закладу, оскільки погано знайомі з польською системою освіти та специфікою різних типів шкіл. Тож українські респонденти вказали на те, що часто їм потрібно більше інформації про польську систему освіти. Батьки українських учнів також вказують на те, що їм потрібно більше інформації про те, як правильно заповнювати документи для вступу в польську школу.
Деякі учні з України, які гірше знають польську мову, потребують більше часу на те, щоб засвоїти тему та пристосувати свої можливості для участі в обговоренні. Також мовний бар’єр та незнання польського контексту призводять до того, що українські учні мають гірші результати на іспитах, що зменшує їхній інтерес до навчання.
Важливим елементом є психологічна підтримка учнів. Деякі учні все ще переживають травму та сумують за Україною. Попри те, що вчителі намагаються їх підтримувати, часом педагогам бракує вміння та можливостей, щоб ефективно ідентифікувати проблему та допомогти її розв’язати. Деякі вчителі применшують досвід війни та її вплив на емоції дітей, а інші зазначають, що багато з них приїхали до Польщі у перші дні війни, тож не бачили її на власні очі. Багато вчителів відчувають напруженість, адже в будь-який момент може виникнути ситуація, з якою вони не здатні впоратися. Також школи зазначають, що українським дітям бракує належної психологічної підтримки з боку їхніх батьків. Основними партнерами шкіл у підтримці учнів-біженців є місцеві державні установи: психолого-педагогічні консультаційні центри, центри соціального захисту та бібліотеки. Однак часто трапляється, що персонал школи не обізнаний із доступними в місцевості можливостями підтримки.
Соціальні потреби є одним з елементом, на які вказують українські респонденти. Часто українські діти почувають себе ізольованими та зазнають знущань зі сторони польських однолітків. Проте деяким учням все ж вдається знайти друзів серед поляків. Також конфлікти можуть виникати й між учнями-українцями. Здебільшого вчителі не вбачають у конфліктах між учнями етнічного підґрунтя. Однак часто учні (здебільшого польська сторона) вживають етнічно дискримінаційну лексику. Виникають випадки перехресної дискримінації, коли до національності додається матеріальний статус та/або сексуальна орієнтація.
Також українські учні мають потребу в інтеграції. Деяким учням вже вдалося інтегруватися в польське суспільство, проте іншим це вдається досить важко. Мовний бар’єр, наявність стереотипів і упереджень щодо національності, відсутність батьківського контролю над учнями та психологічні проблеми учнів-українців можуть сприяти тому, що процес інтеграції сповільнюється. Також українські учні часто приховують своє походження, щоб уникнути упередженого ставлення. Автори дослідження зазначають, що це може бути наслідком асиміляційного підходу. Інтегровані українські учні перебувають у меншості. Часто польські та українські учні не мають бажання інтегруватися, а тільки висловлюють розчарування після попередніх невдалих спроб. На цей процес також впливає брак ініціативи зі сторони шкільних працівників та низька компетентність вчителів у питанні мультикультурної освіти. Втім програми, які спрямовані на мультикультуралізм та залучення українських учнів до громадської діяльності позитивно впливають на процес інтеграції.
Польські вчителі та українські діти
У звіті зазначається, що наявність українських учнів у польських школах вже сприймається як буденність. Їх вже не сприймають як певний виклик та поступово зникає пільгове ставлення до учнів-українців.
Опитані вчителі підкреслюють, що українські учні, особливо ті, що перебувають у Польщі від початку повномасштабної війни, вже досить добре володіють польською мовою та навіть беруть участь у шкільному житті. Також вони цінують підтримку зі сторони вчителів і їм подобається різноманіття додаткових занять.
Однак автори дослідження також зазначають, що польські вчителі часто мають очікування, що учні-біженці зможуть вільно переходити на польську мову в повсякденному спілкуванні. Зокрема, педагогічні працівники можуть почувати певну загрозу, коли вони не розуміють змісту розмов іноземною мовою. У деяких школах польські вчителі роблять зауваження дітям-іноземцям, якщо ті не розмовляють польською мовою між собою. Зі шкільного простору також зникає українська символіка. Тож у польських школах переважає асиміляційна модель інтеграції, тобто процес під час якого одна група стає частиною іншої домінуючої групи. Автори дослідження рекомендують організовувати заходи, які допоможуть українським учням зберігати свою національну ідентичність.
Також часто школи мають недостатньо інформації щодо ситуації в родині українських учнів. Це може впливати на навчальний процес та самопочуття дитини. Так само їм бракує інформації про попередній досвід учнів, зокрема про обставини їхнього виїзду з України.
Іноді вчителі мають упереджене ставлення до підготовчих класів. Якщо в них знайдеться дитина, яка гірше розмовляє польською, має нижчі оцінки та гіршу поведінку, ці ознаки часто приписують усьому класу. Це призводить до того, що польські вчителі не мають бажання займатися цим класом.
Польська школа та батьки українських учнів
Українські батьки, які брали участь у дослідженні, не відгукувалися негативно про польські школи. Вони здивовані добротою і чуйністю польських педагогічних працівників. Однак працівники польських шкіл зазначають, що українські батьки мають низький рівень залученості до освіти їхніх дітей. Але водночас взаємодія між українськими батьками та польським шкільним персоналом є тіснішою, ніж між польськими батьками та польськими вчителями. Наприклад, батьки українських учнів частіше розпитують польських вчителів про те, що їм потрібно робити зі своїми дітьми та як їх зрозуміти та допомогти.
І школи, і самі батьки вказують на те, що вони зрідка комунікують і це відбувається виключно за ініціативою шкільного персоналу. Деякі українські батьки мають довірену особу, яка є своєрідним посередником під час контактів між батьками та польськими школами.
У багатьох опитаних школах батьки дітей-українців мають матеріальну підтримку. Це можуть бути дотації на екскурсії, допомога у придбанні підручників та інших необхідних навчальних матеріалів, а також оплата шкільних обідів. У міру того, як українські родини стають фінансово самостійними, матеріальна підтримка зменшується.
Українські батьки стикаються зі складностями у заповненні заяв в електронних системах набору до середніх шкіл. Зокрема, процес ускладнюють відмінності у польській та українських системах. Однак здебільшого українські батьки позитивно оцінюють зустрічі, що присвячені темам вступу до навчальних закладів.
Автори дослідження зазначають, що українським батькам, як і українським дітям, бракує психологічної підтримки. Лише в одній школі, яка брала участь у дослідженні, був одноразовий проєкт з діагностики психологічного стану українських сімей.
Також українські батьки майже не мають контактів з польськими батьками. Це може виникати через мовний бар’єр, робочий графік, що унеможливлює активне залучення до шкільного життя, а також через брак планів щодо постійного місця проживання.
За спостереженнями польського педагогічного персоналу, батьки-українці звикли очікувати від своїх дітей більшої самостійності та відповідальності. Також вони звикли до більш авторитарної освітньої системи і їм буває важко прийняти демократичний підхід.
Українські батьки, вчителі та учні вважають введення обов’язку загальної освіти для українських учнів обґрунтованим, оскільки це допоможе уникнути виключення тих, хто перебуває поза системою і зробити ситуацію в здобутті освіти більш прозорою та рівноправною. Однак шкільні працівники висловлюють побоювання щодо того, що можуть виникнути труднощі в інтеграції, а також що буде великий наплив учнів, які не володіють польською мовою.
Що змінилося у 2023/2024 навчальному році?
Як зазначається у підсумках дослідження, у польських школах надалі спостерігається недостатній рівень підготовки та неврахування мультикультуралізму в управлінні школою. Також польські вчителі надалі мають недостатній рівень знань про травму та її вплив на учнів та не здатні реагувати на психологічні потреби учнів, що прибули до Польщі з зони бойових дій. Українські учні також не можуть отримати психологічну підтримку зрозумілою для них мовою.
Автори дослідження також зазначають, що все частіше присутність учнів з України в класах стає нормою. Це своєю чергою призводить до того, що українців вже не сприймають як окрему «особливу» групу, як це було на початку повномасштабного вторгнення. Натомість учнів-українців все більше зараховують просто до учнів з особливими освітніми потребами, часто не звертаючи увагу на пережитий досвід війни та біженства.
У звіті також підкреслюється, що хоча мобільність учнів з України зменшилась і вони вже більш-менш осіли в певному місці, все одно у них присутнє відчуття тимчасовості. Учні не впевнені, чи залишатимуться у Польщі, чи повернуться. І така непевність майбутнього негативно впливає на їхню інтеграцію.
Щодо інтеграції, то автори звіту наголошують, що на практиці переважно відбувається асиміляція українців до польського середовища. Іншими словами, українські учні поступово переймають звичаї та поведінку поляків. Сприяють цьому також очікування, що українські учні не повинні спілкуватися українською мовою на території школи, а також у зникненні української символіки зі шкільного простору. Загалом рівень інтеграції учнів з України дуже різний і не це впливає багато чинників, зокрема, ситуація вдома, психічний стан, а також досвід спілкування з польськими однолітками. Як зазначено у звіті, серед молодших класів зріс рівень дискримінації польських учнів стосовно українців.
Однак відбулося поліпшення спілкування з батьками українських дітей, а самі діти вже краще розуміють польські реалії та функціонування польської школи.
Як зазначають автори звіту, основний підсумок проведеного дослідження – це певна роздвоєність у розумінні міжкультурності. Попри те, що на рівні шкільного дискурсу її часто описують як щось цінне, на практиці її часто замінює асиміляційний підхід й наголос ставлять саме на уникненні культурних розбіжностей.
Ознайомитись з повним рапортом можна за цим посиланням.
Тетяна Шарапова
Джерело: Centrum Edukacji Obywatelskiej
