Антиукраїнські настрої в Польщі більше не обмежуються агресивними коментарями в соцмережах. Вони дедалі частіше проявляються у школах, публічному просторі та в повсякденному житті – і все частіше зачіпають дітей та підлітків. Про причини цього явища, безпорадність інституцій і небезпечні наслідки мовчання держави в розмові з OKO.press говорить правозахисник і представник вроцлавського Stowarzyszenia Nomada Мацей Мандельт.
Поштовхом до розмови став резонансний випадок у престижному варшавському ліцеї, де українська учениця – донька волейболіста Юрія Гладира – стала жертвою тривалого цькування з боку однолітків. Паралельно країну сколихнули конспірологічні теорії після смерті 11-річної дівчинки в Єленій Гурі, коли в соцмережах без доказів поширювали версію про те, що у злочині винна українка.
Переповідаємо основні тези розмови.
Хейт не має соціальних меж
Як наголошує Мацей Мандельт, ці історії руйнує уявлення про те, що насильство з мотивів упередження стосується лише маргіналізованих середовищ. «Примус і дискримінація можуть торкнутися кожного – незалежно від статусу, матеріального становища чи того, чи йдеться про елітну школу», – зазначає він.
Водночас випадок показує ще одну проблему – неадекватну реакцію дорослих і інституцій, навіть там, де формально є ресурси. Школа, яка декларує відкритість і різноманіття, обмежилася одноразовою консультацією психолога, а відповідальність за «вирішення конфлікту» фактично переклала на саму постраждалу.
«Комунікат на кшталт “іди й розберися з цим сама” є додатково травматичним і ставить дитину в ситуацію величезного стресу», – підкреслює Мацей Мандельт.
Доступ до допомоги
Правозахисник звертає увагу, що у цьому випадку дівчина мала підтримку родини, юристів і медіа. Проте для багатьох дітей з українських біженських родин така допомога недосяжна.
Йдеться, зокрема, про сім’ї, де мати самостійно виховує кількох дітей, працює на кількох роботах і живе в центрах колективного проживання. У таких умовах, каже Мацей Мандельт, страх, виснаження і недовіра до інституцій часто перемагають готовність повідомляти про насильство. Він зазначає: «Саме тому величезна кількість таких випадків залишається невідомими».
Безпечні простори у школах
Організація Nomada працює як з державними, так і з приватними школами, проводячи антидискримінаційні заняття і підтримуючи дітей з міграційним досвідом. За спостереженнями організації, у школах бракує не лише процедур, а й довіри.
«Безпечний простір – це не лише фізичне місце, а ситуація, коли дитина може сказати, що з нею відбувається, і буде сприйнята серйозно», – пояснює Мацей Мандельт.
Він наголошує на потребі єдиних, загальнонаціональних процедур реагування на хейт і насильство – таких, які запускалися б автоматично і не залежали від доброї волі окремих директорів чи вчителів.
Зростання антиукраїнських настроїв
За даними поліції, за два роки кількість злочинів проти осіб з України в Польщі зросла більш ніж на 50 відсотків. Мацей Мандельт підкреслює, що це вписується у ширший контекст.
«Сьогодні ми бачимо, що антиукраїнські настрої стають дедалі сильнішими. Раніше подібного насильства зазнавали інші групи: мігранти або люди з іншим кольором шкіри, яких атакували, зокрема у контексті расистських маршів, організованих Конфедерацією», – зазначає він.
Аналізи соціальних мереж за жовтень 2025 року показують, що тема присутності українців у Польщі є однією з таких, що найбільш поляризують суспільство: дві третини дописів мали відверто антиукраїнський характер. У них домінують наративи про «привілейованих українців», зловживання соціальною допомогою та образ «внутрішнього ворога».
Від мови ненависті – до фізичної агресії
За словами Мацея Мандельта, онлайн-хейт має цілком реальні наслідки. Дослідження з інших країн показують прямий зв’язок між мовою ненависті в інтернеті та фізичним насильством.
У Вроцлаві, за даними діагностики Nomady, саме люди з України найчастіше стикаються з образами, закликами «повертатися на фронт» і приниженнями, пов’язаними з їхньою національністю та війною.
« Одна з осіб, наприклад, почула коментарі: “Вй***ти на Україну. Що все псує. Що має йти на війну”. Є люди, які висміюють війну, які кажуть, що окупанти “крутіші” і “кращі”. Українці часто чують побажання, щоб ця “Upadlina вже впала”. Також їм висувають звинувачення, пов’язані зі злочинами на Волині», – каже правозахисник.
Часто ці інциденти не доходять до поліції – через страх, мовний бар’єр або переконання, що «це дрібниця».
Політичне мовчання
На думку Мацея Мандельта, одна з ключових проблем – відсутність чіткого і однозначного сигналу з боку влади. «Антиукраїнські настрої стали політичним паливом», – заявляє він.
За його словами, ці емоції використовують не лише крайні праві середовища, а й політичний мейнстрим, який підхоплює наративи про нібито загрози з боку українців – наприклад у контексті доступу до медицини.
Це, за словами експертів, свідчить про слабкість держави, яка замість реформування систем перекладає відповідальність на «іншого».
Діти – частина суспільства, яке держава зобов’язана захищати
Окремий блок розмови стосується кризи психологічної допомоги для дітей і підлітків у Польщі. Мацей Мандельт нагадує, що країна має один з найвищих показників самогубств серед молоді в ЄС, а доступ до фахової допомоги в малих містах і регіонах часто є мінімальним.
Він також посилається на звіт Centrum Edukacji Obywatelskiej i International Rescue Committee про дітей українських і мігрантських сімей у школах, який показує: саме школа стала головним простором формування культурної різноманітності в Польщі – але часто в умовах страху і насильства.
«Незалежно від того, який паспорт хтось має в кишені, ці діти співтворять наше суспільство. Живуть, навчаються і дорослішають. А держава має обов’язок їх захищати. Сьогодні цей захист просто недостатній», – підсумовує Мацей Мандельт.
