Щорічно 6 березня у Європі відзначають День праведників. Свято засноване у 2012 році рішенням Європейського парламенту, покликане вшанувати памʼять людей, які стали на захист людського життя та гідності у роки панування тоталітарних нацистського та комуністичного режимів, а також під час геноцидів та масових вбивств у XX та XXI століттях. Ідея Європейського дня праведників походить від практики держави Ізраїль вшановувати званням Праведника народів світу неєвреїв, які під час Голокосту рятували життя євреїв.
«Наш вибір» неодноразово публікував матеріали про видатних поляків, частина з яких відзначені званням Праведника народів світу, тож з нагоди свята нагадуємо їхні історії, а також розповідаємо більше про польський Сад Праведників у Варшаві.
Європейський день праведників – історія свята
Європейський день праведників було започатковано у 2012 році згідно з рішенням Європейського парламенту. В основі свята лежить ідея Праведників народів світу, започаткована вперше державою Ізраїль для вшанування тих людей, хто ризикуючи своїм життям, рятував євреїв під час Голокосту.
Звання Праведника народів світу призначає інститут Яд ВашемМеморіал жертв Голокосту та міжнародний центр документування та дослідження геноциду євреїв у Єрусалимі, починаючи з 1963 року. Спеціальна комісія на основі свідчень очевидців та вцілілих, а також вивчаючи історичні документи, оцінює історичні обставини й ризик для рятівника та вирішує чи гідний він звання Праведника. Праведником може стати неєврей, який під час Голокосту допомагав вижити євреям, не отримуючи від цього жодної матеріальної або іншої винагороди. Також порятунок мусив бути повʼязаний з ризиком для життя або свободи самого рятівника. Особи, відзначенні званням Праведника отримують іменну медаль з написом «Той хто рятує одне життя, рятує цілий світ».
Одним із співавторів терміну «Праведник народів світу», а також ініціатором створення першого Саду Праведників у Єрусалимі був Моше Бейський – суддя та голова комісії Праведників народів світу інституту Яд Вашем. Моше Бейський народився у 1921 році у польському місті Дзялошиці (сьогодні Свентокшиське воєводство). Моше зміг пережити Голокост завдяки роботі на фабриці Оскара Шиндлера у Кракові. Наприкінці 1944 року німецький підприємець Оскар Шиндлер зміг вивезти близько тисячі своїх працівників-євреїв, серед яких був і Моше Бейський, до Чехословаччини, чим врятував їх від таборів смерті. Моше Бейський помер 6 березня 2007 року. І саме день його смерті Європейський парламент встановив як День праведників.
Базуючись на ідеї Праведників народів світу, Європейський парламент розширив це поняття. Згідно з резолюцією Парламенту Праведниками є люди, які «мотивовані особистим почуттям відповідальності, виступали проти злочинів проти людства та тоталітаризму». Відтак Європейський день праведників покликаний вшанувати памʼять не тільки тих, хто рятував євреїв під час Голокосту, але також осіб, «які рятували життя під час усіх геноцидів і масових вбивств (таких як вірменський, боснійський, камбоджійський і руандійський) та інших злочинів проти людяності, вчинених у XX та XXI століттях», та тих, «хто зберіг людську гідність під час нацистського та комуністичного тоталітарних режимів».
Поляки серед Праведників народів світу
Станом на 1 січня 2023 року інститут Яд Вашем відзначив званням Праведника народів світу 28 486 осіб з 51 країни. Перше місце за кількістю Праведників займає Польща – звання Праведника народів світу має 7 280 поляків. Варто памʼятати, що на окупованій території Польщі, діяли одні з найсуворіших законів, встановлених нацистами у Європі. Відтак за допомогу євреям, а також за переховування їх у власному будинку або господарстві, полякам загрожувала смертна кара. Допомогою вважалося не тільки надання притулку, але навіть їжі. Також каралася торгівля з євреями. Було незаконно продавати чи купувати у них будь-які товари, а часто навіть контактувати з ними.
Серед поляків-Праведників народів світу є багато відомих культурних діячів про яких ми вже писали раніше, тож лише нагадаємо їхні історії.
Чеслав Мілош
Чеслав Мілош – один з найвизначніших польських поетів, есеїстів, перекладачів XX століття. У 1980 році він отримав Нобелівську премію з літератури, як той, «хто з безкомпромісною прозірливістю озвучує стан людини у світі жорстоких конфліктів».
Друга світова війна застає поета у Варшаві. У той час він бере участь у діяльності підпільної соціалістичної та незалежницької організації «Свобода», яка спочатку діяла у Вільнюсі, а в 1939–1941 роках також у Варшаві. У рамах цієї діяльності Мілош допомагав євреям, які переховувалися на арійській стороні міста. Брат Чеслава, Анджей Мілош, який під час окупації перебував у Вільнюсі, також брав активну участь у польському підпіллі. У 1943 році Анджей переправив Северина Тросса та його дружину до Варшави, схованих у вантажівці. Чеслав прийняв Троссів, знайшов їм сховок і підтримав фінансово. Він також допомагав єврейським жінкам, Феліції Волкомінській, її сестрі та невістці, які втекли з Варшави напередодні повстання в гетто.
У Варшаві часів Другої світової Чеслав Мілош створює один з найбільш впізнаваних своїх віршів – «Campo di Fiori». Сама назва є відсиланням до назви площі в Римі, на якій інквізиція в 1600 році спалила італійського філософа та поета Джордано Бруно. Підставою для створення цього вірша на Великдень 1943 року був початок повстання у Варшавському гетто: перебуваючи на так званій арійській стороні, поділеного мурами міста, Мілош бачив, як із-за стін гетто підіймається густий дим. За мурами гетто палали кам’яниці, єврейські повстанці боролися з нацистами. У своїх повоєнних спогадах Мілош згадував ці дні так: «Навесні 1943-го (…), стоячи на балконі, ми чули крик з гетто (…). Від того крику кров холола в жилах. То був крик людей, яких вбивали».
У 1987 році братів Анджея та Чеслава Мілошів Яд Вашем нагородив званням Праведників народів світу.
Більше про Чеслава Мілоша читайте у тексті «Чеслав Мілош. Людина у світі жорстоких конфліктів».
Ярослав Івашкевич
Ярослав Івашкевич – польський письменник, поет, громадський діяч. Під час Другої світової війни Ярослав разом зі своєю дружиною Анною допомагали своїм давнім сусідам, друзям, знайомим та незнайомцям, хто потребував сховища. Частину людей, зокрема, євреїв, подружжя переховувало у своєму маєтку у Подкові Лесьній. Особливо став у нагоді маєток після поразки у 1944 році Варшавського повстання, тоді Анна та Ярослав Івашкевичі надали притулок численним біженцям зі зруйнованої польської столиці.
В маєтку Ставіско родина Івашкевичів переховувала, зокрема, єврейське подружжя Мушкатів, Веслава Ґельбарта та його батька Міхала. У своєму маєтку Івашкевичі проводили також таємні заняття, у яких брав участь, зокрема, колишній помічник Марії Склодовської-Кюрі, видатний фізик проф. Людвік Вертенштейн та історик проф. Марсела Хандельсман. Дочка Вертенштейна, Ванда, також користувалася допомогою родини Івашкевичів, отримувала від них матеріальну підтримку та їжу. Також, одним з поміж тих, кому допомогли Івашкевичеві, був директор польського театру у Варшаві Арнольд Шифман.
21 січня 1988 року інститут Яд Вашем у Єрусалимі надав посмертно звання Праведників народів світу для Анни та Ярослава Івашкевичів. Клопоталася про це донька Ярослава Марія Івашкевич. «Мої батьки вважали допомогу людям, що знаходяться під загрозою, настільки природною, що ніколи не прагнули за це відзнак чи нагороди», – згадує Марія Івашкевич.
Більше про Ярослава Івашкевича читайте у тексті «Ярослав Івашкевич: “Думаю про Україну, про її великий народ, про її літературу”»
Юзеф та Вікторія Ульми
Юзеф та Вікторія Ульми народились та жили у селі Маркова, яке у міжвоєнний період входило до складу Львівського воєводства Польської республіки. Сьогодні – це село у Підкарпатському воєводстві. У першій половині 1942 року більшість євреїв села та повіту була вивезена до табору смерті у Белжці або розстріляна на місці. Від липня 1942 року тривали «полювання» на тих євреїв, кому вдалось сховатись в лісах. Юзеф Ульма допомагав при будівництві одного зі сховищ у яру.
До родини Ульмів восени 1942 року за допомогою прийшла єврейська родина Голдманів з міста Ланьцут: Саул Голдман, який до війни був відомим у цій місцевості торговцем худобою, та його четверо синів – Барух, Мехель, Йоахим і Мойсей. Ульми дали їм притулок на горищі. Невдовзі до тих, хто переховувався, приєдналися дві доньки та онука Хаїма Голдмана з Маркової – Леа (Лайца) Діднер з донькою Реслою та Геня (Голда) Грюнфельд. На горищі в Ульмів восьмеро євреїв переховувались понад рік. Чоловіки допомагали Юзефу вичиняти шкіру, пиляти дошки, рубати дрова. Їхню роботу навіть сфотографував Юзеф Ульма.
«Трагедія сталась [2]4 березня 1944 р[оку]. Хтось доніс поліції в Ланьцуті. Приїхали зранку у згаданий день, розстріляли всіх євреїв і родину мого брата, яка складалась з батьків та шістьох дітей», – вже після війни розповідав Владислав Ульма, брат Юзефа.
На світанку 24 березня 1944 року до Маркової прибуло пʼятеро німецьких жандармів та троє поліцейських польської поліції Генерального губернаторства. Всі чітко знали куди і за ким йти – окупаційну владу поінформували про Ульмів. Спочатку розстріляли євреїв на горищі. Потім від куль нацистів загинули Юзефа та Вікторія, яка до того ж була на 7 місяці вагітності. Від пережитого страху, жінка почала народжувати. На кінець, Айлерт Дікен, керівник карального загону наказав розстріляти дітей.
У 1995 році інститут Яд Вашем в Ізраїлі відзначив родину Ульмів званням Праведник народів світу. У березні 2016 року у селі Маркова було відкрито музей ім. Ульмів, який присвячений всім полякам, які рятували євреїв. З 2018 року указом Президента Польщі 24 березня – день вбивства Ульмів – відзначається як національний День памʼяті поляків, які рятували євреїв під час нацистської окупації.
Більше про родину Ульмів читайте у тексті «Вперше в історії блаженними проголосили цілу сімʼю. Це родина Ульмів з Польщі».
Ірена Сендлер
Ірена Сендлер була польською активісткою, яка допомагала євреям під час війни. Вона врятувала щонайменше кілька сотень єврейських дітей, вивезла їх із Варшавського гетто до прийомних сімей, сиротинців і католицьких сестер у Варшаві, Турковіцах і Хотомові. Після війни працювала у відділі опіки Варшави. Створювала дитячі будинки та будинки для людей похилого віку, а також денні амбулаторії для дітей.
У 1965 році вона була ушанована званням Праведника народів світу, найвищої нагороди Ізраїлю за порятунок євреїв під час Голокосту. У 2007 році їй також було надавано звання Почесного громадянина Варшави. Померла 12 травня 2008 року.
У 2008 році на честь Ірени голландський селекціонер тюльпанів Ян Лігхарт вивів спеціальний сорт тюльпанів, які назвав на честь польки.
Читайте також: Як у Польщі зберігають памʼять про Голокост
Сад Праведників у Варшаві
Сад Праведників / Ogród Sprawiedliwych – це ініціатива вшанування памʼяті людей, які рятували жертв геноцидів та масових вбивств, виступали за збереження прав людини в умовах тоталітарних режимів та боролись зі всіма видами дискримінації.
Термін «Праведник», прийнятий італійським фондом Gariwo має ширше значення ніж подібне звання Праведник народів світу, яке надається ізраїльським інститутом Яд Вашем тим, хто рятував євреїв під час Голокосту.
«Праведники врятували честь Європи під час Шоа [з івриту “катастрофа” – термін, що вживається на позначення Голокосту – ред.] і подбали про те, щоб ми не втратили віру в людство <…> Сьогодні ми також вважаємо Праведниками тих, хто виступив проти геноциду вірмен і надав допомогу жертвам війни в Руанді, Камбоджі та під час етнічних чисток у колишній Югославії. На звання Праведника заслуговують також ті, хто захищав гідність і свободу в тоталітарних режимах і не соромився відкрито говорити про злочинну систему ГУЛАГу. Це вони своєю відвагою доклались до обʼєднання Європи», – йдеться у зверненні до Європейського парламенту з проханням встановлення Європейського дня памʼяті Праведників.
Варшавський сад Праведників був закладений у 2014 році однойменним польським фондом. Місце для саду було обрано у районі Муранув – на території колишнього Варшавського гетто, яке було майже повністю знищенне під час Другої світової. Неподалік саду розташований костел Св. Августина, єдиний, який зберігся з того часу, і у якому під час війни переховували євреїв, що тікали з гетто.
За 9 років існування у саду Праведників було вшановано памʼять 30 осіб, серед яких вже згаданий Моше Бейський. Серед відзначених осіб є, зокрема, Марек Едельман – останній командир Єврейської бойової організації, один з учасників повстання у Варшавському гетто. До кінця свого життя у жовтні 2009 року, він приходив до памʼятника Героям гетто, щоб вшанувати памʼять полеглих товаришів. Щоразу він приносив з собою нарциси. З кожним роком, разом з Едельманом до памʼятника приходило все більше людей з жовтими квітами.
Після смерті Едельмана, Музей історії польських євреїв POLIN запровадив акцію «Żonkile» / «Нарциси» під гаслом «Нас обʼєднує памʼять». Щороку, 19 квітня, у роковини початку повстання у Варшавському гетто, музей роздає паперові квітки нарцису на знак памʼять про ті події. Жовті квіти зʼявляються також у міському просторі та у соціальних мережах, наприклад, на аватарках користувачів.
У Варшавському саду праведників відзначено також українців та осіб, повʼязаних з Україною. У 2024 році там відкрили меморіальні камені, присвячені греко-католицьким духівникам братам Андрею та Климентію Шептицьким. Митрополит Андрей Шептицький був очільником Української греко-католицької церкви у 1901-1944 роках. Він боровся за українську державу та єдину українську церкву, був меценатом українського мистецтва. Засуджував голодомор в Україні. Під час Другої світової війни переховувати та допомагав євреям. Климентій Шептицький, брат Андрея, греко-католицький священник, боровся за припинення переслідування греко-католиків в СРСР, а також закликав священників не переходити до Російської православної церкви. Під час Другої світової війни брав участь у порятунку євреїв. Був заарештований та закатований НКВС. Помер у в’язниці.
У Саду також є пам’ятний камінь Петру Григоренку – генерал-майору, захиснику кримських татар і інших депортованих народів. Він критикував сталінізм та вів правозахисну діяльність, за що був позбавлений усіх своїх нагород і перебував у в’язницях та психіатричних лікарнях. Пам’ятний камінь з його іменем з’явився у Саду праведників у 2015 році.
Вшановано там також Ґарета Джонса – валлійського журналіста, який першим у західній пресі відкрито заявив про Голодомор 1932-1933 років в Україні. Ґарет Джонс (1905-1935) – британський журналіст, який писав для багатьох британських газет, зокрема, The Western Mail, The Times та The Guardian. Його статті друкувались також у Німеччині та США. За свою журналістську карʼєру тричі відвідував Радянський Союз. У березні 1933 року, під своєї останньої подорожі до СРСР, знехтував попередженнями британського посольства та заборонами радянської влади на вʼїзд іноземним журналістам до України, та потрапив до УРСР. Там Джонсон став свідком масштабного штучного голоду, який пізніше став відомий як Голодомор 1932-1933 років. Повернувшись до Берліна, 29 березня 1933 року Ґарет зробив відомий пресреліз, який був надрукований багатьма газетами, зокрема New York Evening Post: «Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: “У нас немає хліба. Ми помираємо!” Цей плач лунає по всій Росії; на Волзі; в Сибіру; в Білорусі; в Центральній Азії та Україні – “Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду”».
Читайте також: Стертий з лиця землі і відбудований по-новому. Історія і сучасність варшавського району Муранув
Анастасія Верховецька
Вперше опубліковано у 2024 році