2021. Другий рік пандемії коронавірусу. Ми навчились дистанційно працювати, носити маски, тримати на поготові свідоцтва про вакцинацію та перевіряти правила перетину кордонів безпосередньо перед поїздкою. Майже два роки ми – люди – змінюємо звичний спосіб життя. Ми втрачаємо близьких. Ми втомлені, налякані і, навіть, обурені. Не дивно, що словом 2021 року за версією одразу кількох американських словників обрано рятівне – «вакцина».
Поляки і українці зі своїми словами-«фаворитами» ще не визначились, однак, велика ймовірність того, що вони також будуть походити з пандемічного вокабуляру. Хоч і не обов’язково. «Інфляція», «протести», «біженці», «кордон», «lex tvn», «польський порядок» чи «жіночі чесноти» – ці терміни, разом із «третьою хвилею» та «локдауном», можуть охарактеризувати рік, що минає для Польщі. Так як «війна», «підозра», «російські війська», «криза» чи «Кримська платформа» добре описують, поруч з «антиваксами» чи «вовиною тисячею», український 2021.
Польське і українське суспільство однаково розгублене перед викликами паднемії. Та разом з тим не відступили проблеми та завдання, які стояли перед нами досі. Найновіші дослідження говорять, що частіше поляки та українці думають один про одного в категоріях «сусідство», «трудова міграція» та «позитивні риси». Досвід, пов’язаний з інтенсивною економічним рухом українців до Польщі останніми роками формує нові форми контактів між представниками наших суспільств, які все більше комунікують між собою в межах робочих стосунків. Однак, наші народи досі залишаються в полоні історичних стереотипів. Ми суголосно говоримо, що інтерпретація історії є однією з найслабших сфер нашої співпраці, та вперто не достатньо приділяємо уваги таким сферам, як хоча б культура та туризм, що можуть стати інструментами покращення знання і розуміння одне одного. Та ми, однаково, зацікавлені позитивним розвитком наших взаємин, через близьке сусідство, прагнення України інтегруватись з Європою та заради зміцнення спільної безпеки проти зовнішнього ворога.
Без гри в слова. «Наш вибір» розпитав фахівців, чим запам’ятається рік, що минає, в контексті польсько-українських стосунків, та якими, на їхню думку, є успіхи чи невдачі у різних сферах співпраці: від економіки до культури, від історії до релігії.
Андрій Дещиця, Надзвичайний і повноважний посол України в Республіці Польща
«Гасло 2021 року – інтенсивність. Практично у всіх сферах двосторонніх відносин України та Польщі відчутно посилився діалог. Значного розвитку набув формат співпраці «Люблінський трикутник», наприкінці року відбулася тристороння зустріч президентів України, Польщі та Литви. Позитивним є факт того, що вдалося зробити усе для старту роботи Генерального консульства України у Вроцлаві.
Наприкінці року стало очевидним, що Польща впевнено закріпилася на другій позиції найбільшого у світі (після Китаю) торговельного партнера та експортного ринку України, з обсягом двосторонньої торгівлі понад 10 мільярдів доларів США, а обсяг польських інвестицій в Україну вперше перевищив 1,035 мільярдів доларів США. У непростий рік, сповнений викликів, як для України, так і для Польщі, цінним є вияв підтримки, присутність спільного бачення щодо протидії загрозам та бажання подальшого розвитку партнерства.»
Марія Пєховська, аналітикиня з питань України, Польський інститут міжнародних справ
«Чергові хвилі пандемії не перешкодили інтенсивним політичним відносинам за останній рік. Президент Володимир Зеленський прибув до Варшави в рамках святкування 230-ї річниці прийняття Конституції 3 травня. Президент Анджей Дуда взяв участь у святкуванні 30-ї річниці незалежності України та в інавгураційному саміті Кримської платформи, що дало надію, що світ не зовсім забув про окупований півострів. Польща на кожному кроці заявляла про підтримку територіальної цілісності України та на шляху до європейської та євроатлантичної інтеграції.
Проте цей рік варто згадати ще однією подією. У липні в межах зустрічі «Люблінський трикутник» міністри закордонних справ Польщі, Литви та України підписали декларацію про спільну європейську спадщину та спільні цінності. У такий спосіб міністри нагадали, що ці три країни поєднують традиції демократії та громадянських свобод, які знайшли своє вираження не лише в Конституції 3 травня, а й у попередній, т. зв. Конституції Пилипа Орлика. Зазвичай, коли згадується слово «історія» в контексті польсько-українських відносин, ми готуємось до важких дискусій, у яких немає переможців. Але декларація показала, що історична спадщина також може об’єднувати.»
Юрій Банахевич, власний кореспондент Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» у Варшаві
«Рік, що минає, у польсько-українських відносинах загалом був дуже непоганим. Утім, саме він поглибив економічні суперечки між країнами, що в наступному році можуть перерости у справжню торговельну війну між Києвом та Варшавою.
2021 рік характеризувався інтенсивними контактами на найвищому рівні: президенти Зеленський і Дуда обмінялися візитами до Польщі та України, польський лідер навіть двічі побував в Україні. Вперше за останні п’ять років зустрілися Прем’єр-міністри: Шмигаль і Моравецький провели переговори у курортному Карпачі.
Складна історія не домінувала у двосторонніх відносинах як у попередні роки. У світлі серйозних геополітичних загроз в регіоні політики відклали цю тему набік, а голови Інститутів нацпам’яті обох країн особливо не форсували події.
У 2021 році у Польщі відкрилася ще одна, п’ята за ліком, консульська установа України. У Вроцлаві та у південно-західній Польщі присутня значна українська громада, відтак поява генконсульства саме в цьому місці є виправданим кроком.
Київ і Варшава вже третій рік поспіль не можуть домовитися з приводу збільшення кількості дозволів на автомобільні вантажоперевезння для України. Це значно гальмує експорт української продукції на ринки країн ЄС. Варшава не має наміру поступатися, оскільки вбачає в цьому для себе загрозу конкуренції на ринку вантажоперевезень. Українська влада нещодавно заявила, що готує позов проти Польщі з цього приводу. Таке рішення може стати перецедентним і дещо зіпсувати атмосферу відносин між країнами в наступному році.»
Олена Бабакова, кандидатка історичних наук, журналістка, співпрацює з польськими та українськими медіа, пише, зокрема, на теми польсько-українських взаємин та української міграції до Польщі
«Рік коротко можна описати: без гучних ексцесів. Головне досягнення – продовження та поглиблення співпраці у царині безпеки та оборонності, спільна позиція у спрвах Білорусі. Головне занедбання – як і раніше, кордон та прикордонна інфраструктура. Історичні питання залишалися поза гарячою зоною, але не тому що відбувся прогрес у діалозі, тільки через їхню неприсутність у агенді внутрішньої політики обох країн. Мігранти і далі «безхозні» – ані Україна з ними особливо не працює, не використовує потенціал діаспори, ані Польща не інтегрує. Ну й приблизно однакове «забивання на пандемію» не тільки по обидва боки кордону, а й по всьому умовному Міжмор’ю; сумна солідарність у небажанні робити рішучі кроки задля захисту людського життя».
Мирослав Скірка, голова Об’єднання українців в Польщі
«Те, що Україна відзначила 30-ту річницю Незалежності підтвердило, що Україна це основний фактор стримування російського імперіалізму в короткій та довгій перспективі. Всі вже знають, що питання безпеки – це не проблема однієї держави, а спільне завдання регіону. У реальному житті, в економіці, у суспільних контактах Польща та Україна – партнери. Однак, в питаннях, які стосуються історії і того, що називається «уявленою географією» офіційна влада залишається в «ендецькому» тумані, особливо там, де це підіграє крайнім правим».
(Примітка редакції: «ендецький» від НД – Національна демократія – польський політичний націоналістичний рух)
Марта Романків, міждисциплінарна художниця, засновниця комісії працівниць-мігранток, які працюють у секторі домашніх господарств в Польщі
«Міграційне питання у польській політиці сьогодні є запальним пунктом, однак багато хорошого у 2021 році відбулось у просторі мистецтва. Цей рік для мене почався передусім із виставки «Генрик Штренґ / Марек Влодарський» у Варшавському музеї сучасного мистецтва. Усі матеріали до виставки були перекладені українською мовою, а важливим елементом події стала співпраця музею із групою «Близкість» (Марія Бебурія та Тарас Гембік), яка керує свою діяльність на відкриття польських інституцій культури для мігрантів та мігранток. Те, що роботу цієї групи зауважили мистецькі інституції (що відбувається також в інших музеях та галереях сучасного мистецтва) вважаю незамінним процесом, адже саме мистецькі ініціативи можуть стати двигуном потрібних змін.
Однак цей рік був для мене винятковим передусім завдяки зародженню Комісії хатніх працівниць та працівників у рамках профспілки Робітнича ініціатива. Її створили мігрантки-опікунки з України, які працюють у Варшаві та хочуть боротись за власні трудові права. Ідея створити комісію появилась у результаті проєкту «Можеш на мене розраховувати», в рамках якого я понад пів року працювала з опікунками з України. Хоча обсяг надужить та порушень у цьому секторі величезний, Комісія хатніх працівниць та працівників вже крок по кроку опрацьовує власну стратегію, веде переговори з владою та вирішує проблеми її членкинь. Сподіваюсь, що цей крок – це лише початок великих змін у покращенні умов праці у секторі опіки, а невдовзі ми почуємо також про створення подібних комісій у інших містах.
Міхал Потоцький, журналіст, співавтор книжок-розвідок про Україну «Вовки живуть поза законом. Як Янукович програв Україну»,«Кришталеве фортепіано: зради і перемоги Петра Порошенка», «Чорне золото. Війни за вугілля Донбасу».
«2021 рік ознаменувався інтенсивними політичними контактами між Польщею та Україною. Варшава запропонувала Києву дипломатичну підтримку в умовах тиску Росії. Вона також підтримала Україну у зміцненні регіональних контактів, прикладом чого є створення кишинівського формату (спільний візит президентів Дуди та Зеленського на день незалежності Молдови) та розширення Люблінського трикутника (з Литвою).
Було багато спірних питань (невирішені історичні суперечки, питання дозволів для українських водіїв вантажівок, блокування залізничного транзиту через Україну), але обидві сторони воліли уникати їх оприлюднення».
О. д-р. Стефан Батрух, священник УГКЦ Любліні, засновник Фонду духовної культури Пограниччя, ініціатор «Європейських днів добросусідства» на польському кордоні, неодноразовий лауреат різноманітних нагород, зокрема, за польсько-українське поєднання
«У 2021 році ми могли побачити фактичне продовження співпраці між Україною і Польщею в різних секторах. Очевидно деколи проскакувала негативна риторика через історичні дискусії але вона не змогла пошкодити добрій співпраці, яка є результатом суспільно-церковних напрацювань за останні 30 років а також наслідком ширшого міжнародного порозуміння між Польщею, Україною та Євросоюзом і Сполученими Штатами Америки, у сфері оборони та безпеки.
У 2021 році Україна відзначала 30-ліття незалежності і з цієї нагоди у Польщі багато неурядових організації долучилося до святкування ювілею, чим засвідчили, що польсько-українські особисті зв’язки є добрі, незалежно від риторики та настроїв політичних в Польщі та Україні, які часто міняються. Відповіддю на протиріччя, які пропагують популісти із своїми шовіністичними переконаннями став люблінський трикутник, регіональний альянс для політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва між Литвою, Польщею та Україною, який випрацьовує основні напрямки співпраці.
Між церковними елітами у Польщі та Україні примирення, яке ініціював Іван Павло ІІ в попередні кількадесят років, вичерпалося, а нової стратегії не опрацьовано, зараз потрібні різні майданчики, зустрічі, щоб вони між собою більше говорили, і тоді порозуміння буде більшим.
2021 рік показав, що у польсько-українських стосунках, необхідно надалі провадити спільні наукові дослідження, конференції і це, даватиме позитивні ефекти, а розбіжностями не треба надто перейматися.»
Олександра Запольська, одна із засновниць і член правління українсько-польської фундації «Зустріч» із Кракова
«В глобальному масштабі оптимізму додає підтримка Польщею та іншими країнами НАТО України в протистоянню агресивній політиці Росії. В локальному вимірі вселяє надію розвиток співпраці та створення мереж громадських організацій українських спільнот у Польщі, що збільшує силу голосу громад та можливість впливу на створення локальних програм гармонійної інтеграції українців, котрі проживають у Польщі.
Почуття загрози зросло в другій половині року в зв’язку з агресивною політикою Росії та примарою збройного вторгнення російських військ на українську землю, а також із посиленням гібридної війни в медійному просторі та поширенням націоналістичних рухів у Польщі, що призвело до збільшення проявів нетолерантності та дискримінації по відношенню до мігрантів з України. І треба пам’ятати також, що 2021 рік пройшов під знаком епідеміологічної загрози COVID-19, що мало великий вплив на безпосередні міжлюдські контакти, але також стрімкий розвиток сучасних технологій та використання праці та спілкування на відстані.
Сподіваюсь, що 2022 рік принесе більше позитиву та стабілізації.»
Фото – з соцмереж та архіву редакції