За чотири роки польська організація Nigdy Więcej зібрала понад сто історій про те, як дітей і підлітків принижували, залякували, дискримінували та били через їхнє походження, колір шкіри чи мову. У вересні 2026 року ця хроніка ворожості вийшла окремим 50-сторінковим звітом «Це польська лавка» – з детальним описом того, що відбувалося на вулицях, у школах, на майданчиках і в соцмережах. Найбільше таких історій організація зафіксувала цього року. Найчастіше йдеться про українських дітей, але серед постраждалих також діти з інших мігрантських родин, темношкірі діти та діти з інвалідністю. Ми переглянули звіт і розповідаємо, що в ньому побачили.
«Це польська лавка! Забирайтеся звідси!»
18 липня 2026 року на дитячому майданчику в Легниці гралася група 13- і 14-річних дівчат з України. Їх було шестеро. До них підійшла 26-річна жінка з двома доньками і наказала: «Ви в Польщі, говоріть польською!». Одна з українських дівчат навіть перепросила – щоб не допустити конфлікту. Але його уникнути не вдалося. Жінка вдарила одну з дівчат кулаком у шию. Іншу – в обличчя. Коли хлопець з України спробував заступитися, ударила і його – розбила ніс.
«Чому ви це зробили?» – запитала одна з дівчат. Відповідь, за словами її матері, була: «Бо ви з України».
Цей випадок у Легниці є одним із тих, які організація Nigdy Więcej описує у новому звіті про ксенофобну ворожість до дітей і підлітків. Звіт має назву «To jest polska ławka» («Це польська лавка») – її автори взяли з іншого випадку, що стався у Варшаві чотири роки тому.
У вересні 2022 року група українських підлітків грала у футбол на варшавському майданчику разом із польськими та білоруськими дітьми. Дорослі агресивно вимагали, щоб мігранти пішли, і кричали: «Це польська лавка! Забирайтеся звідси!»
Між цими двома історіями – майже чотири роки. Але логіка одна: дитині дають зрозуміти, що її походження нібито визначає, чи має вона право бути в певному місці, користуватися гойдалкою, грати на футбольному полі, говорити своєю мовою, гратися або просто перебувати поруч з іншими.
Звіт було опубліковано у вересні 2026 року, з нагоди початку нового навчального року. Публікація охоплює вибрані випадки ксенофобної ворожості до дітей та молоді у 2022–2026 роках. Документ передали, зокрема, Уповноваженому з прав дитини, Уповноваженому з прав людини та Міністерству національної освіти Польщі.
Найчастіше у звіті – українські діти
Автори звіту наголошують: у 2026 році таких інцидентів зафіксували значно більше, ніж у попередні роки. Напади відбувалися у школах, на вулицях, у громадському транспорті, на спортивних і дитячих майданчиках, а також у соцмережах. Фізичне насильство – лише одна з форм ворожості, задокументованих у звіті.
Особливо багато наведено випадків, пов’язаних з українськими дітьми.
Українці становлять найбільшу групу іноземних учнів у польській системі освіти. За даними, наведеними у звіті з посиланням на Centrum Edukacji Obywatelskiej, у польських закладах освіти навчаються представники 148 країн – загалом 353 тисячі людей. Це 5,3% усіх учнів, охоплених системою освіти. Українці становлять 84% іноземних учнів і 4,1% усіх учнів у польських школах.
Українська мова (і не тільки) як привід для агресії
У багатьох випадках приводом для агресії ставала сама українська мова.
У червні 2026 року в Гданську 14-річний хлопець розмовляв українською з однолітками на дитячому майданчику. Незнайома жінка спочатку сказала йому: «Не говори українською», а потім побила.
27 червня у Плоцьку 15-річний хлопець та його подруга розмовляли українською в автобусі. Один із пасажирів сказав їм: «У Польщі ми говоримо польською», після чого вдарив хлопця в обличчя і виштовхнув обох підлітків з автобуса.
Подібний випадок стався у Щецині в серпні 2024 року. Чоловік почув, як батько говорив українською зі своєю маленькою донькою, і наказав йому «навчити дитину говорити польською». Коли батько відповів, що дівчинка добре говорить польською, чоловік ударив його та його дружину. У квітні 2025 року суд призначив нападнику рік і два місяці ув’язнення. В усному обґрунтуванні вироку суддя Гражина Тухольська наголосила, що обвинувачений сам спровокував конфлікт лише тому, що йому не подобалося, що хтось у Польщі розмовляє іноземною мовою.
Окрім того, звіт містить багато інших випадків, де українське походження ставало приводом для агресії.
У липні в містечку Завада 16-річний українець прийшов на платне рибальське водоймище разом із матір’ю. Коли хлопець звернувся до працівниці через заплутану волосінь, жінка почала кричати на нього, передражнювати його акцент, ображати та висміювати. Потім вона почала говорити про українців загалом: «Вам усе належить», «Їдьте звідси». За даними звіту, хлопець проходив лікування від депресії після воєнної травми, а через інцидент його стан значно погіршився. Про випадок повідомили Уповноваженого з прав дитини.
24 травня у Варшаві на дитячому майданчику на вулиці Стаффа невідомий чоловік напав на 11-річного хлопчика з України. Як описала його мати у Facebook-групі «Warszawskie Bielany – Mieszkańcy», коли діти вже збиралися додому, чоловік раптом побіг за ними. Її син їхав останнім на самокаті. Чоловік наздогнав його, сильно штовхнув плечем, а потім ударив в обличчя. Після цього запитав: «Ти з України?». Мати хлопчика також написала, що поруч були дорослі, але ніхто не втрутився і не спробував допомогти дитині.
У звіті є й випадки, коли наслідки насильства над українськими підлітками були дуже тяжкими. У лютому 2026 року в Щецині 15-річний українець став жертвою жорстокого нападу двох осіб: його били кулаками й ногами, а один із нападників використав мачете. Хлопець дістав численні поранення, через які йому, зокрема, ампутували мізинець та частину другого пальця на правій нозі.
Не лише українські діти стикаються з ворожістю в свій бік
У звіті також є випадки, що не пов’язані з Україною. Йдеться про дітей із мігрантських родин, темношкірих дітей, дітей з інвалідністю, а також підлітків, яких переслідували через сексуальну орієнтацію або символіку ЛГБТ.
У вересні 2025 року в Оструві-Мазовецькій 11-річного темношкірого хлопчика, сина польки та нігерійця, ображали через колір шкіри та двічі вдарили. У квітні 2026 року суд засудив нападника до шести місяців позбавлення волі з умовним відтермінуванням на три роки.
У 2023 році в Бельсько-Бялій група підлітків жорстоко побила двох братів з Афганістану. 11-річному хлопцеві вибили зуб і сильно травмували око. Його семирічного брата також побили.
Окремо у звіті описано дискримінацію дітей з інвалідністю. У 2023 році дівчинку із синдромом Аспергера не пустили до підземної частини фортеці в Клодзьку. У правилах об’єкта прямо було зазначено, що людям з аутизмом та синдромом Аспергера заборонено туди заходити. Після розголосу цей пункт із правил прибрали.
Ненависть до дітей в інтернеті
Частина описаних у звіті випадків відбувається не на вулиці чи в школі, а в соцмережах – там поширюють фотографії та відео дітей, додаючи до них расистські, ксенофобські чи антиукраїнські підписи й коментарі.
У січні 2026 року ультраправий профіль WIR.TV опублікував фотографії першої дитини, яка того року народилася в Сувалках. На фото – темношкірий батько, його дружина та двоє дітей. Публікацію супроводжував напис про нібито «заміну населення». У коментарях з’явилися расистські та образливі висловлювання, спрямовані також на дітей цієї родини.
В іншому випадку в соцмережах поширювали неправдиву інформацію про те, що 12-річна українка нібито вбила 11-річну польську дівчинку. Попри те, що поліція та речниця Міністерства внутрішніх справ Польщі заявляли, що підозрювана не була українкою, фейк набув широкого розголосу.
Не лише аноніми. Коли політики говорять про дітей як про загрозу
Серед прикладів, які наводить Nigdy Więcej, є не лише дописи анонімних користувачів. У звіті окремо зафіксовані висловлювання політиків, публіцистів та інших публічних людей із великою аудиторією.
Один із прикладів – Славомір Менцен, депутат від «Конфедерації», який балотувався на посаду президента Польщі. У лютому 2025 року він опублікував на YouTube відео «Щільні кордони, безпечні вулиці!», присвячене міграції. Серед іншого, Менцен заявив, що через присутність дітей мігрантів нібито погіршуються результати освіти в Німеччині, і протиставив це Польщі, де, за його словами, «переважно живуть поляки», тому освіта нібито є кращою. За три тижні відео набрало понад 268 тисяч переглядів. Під ним з’явилися численні ксенофобські та расистські коментарі, зокрема із закликами до насильства.
Інший приклад – Люцина Кулінська, докторка гуманітарних наук і багаторічна викладачка Академії гірничо-металургійної академії (AGH) у Кракові. У 2019 році вона балотувалася до Європарламенту та Сейму від «Конфедерації», а у 2026 році була учасницею конгресу KINGS, організованого середовищем Гжегожа Брауна. У травні 2026 року в ефірі YouTube-каналу «Niezależny Lublin» Кулінська заявила, що українські діти нібито отримують «по кілька тисяч» щомісяця, і пов’язала це з теорією змови про сили, які хочуть фінансово зруйнувати Польщу. Автори звіту наголошують, що жодних норм, які б передбачали для українських дітей названі нею суми, не існує.
У грудні 2025 року Конрад Ніжник, голова місцевої структури «Конфедерації польської корони» Гжегожа Брауна, поширив неправдиву інформацію про те, що в одній із початкових шкіл Гдині нібито заборонили проводити різдвяні вечері у класі через присутність українських дітей. Школа та освітня влада це заперечили й наголосили, що жодної такої заборони не було. У коментарях під дописами з’явилися сотні антиукраїнських висловлювань – зокрема твердження, що українці нібито «українізують» Польщу та загрожують польській культурі.
Схожий механізм проілюстровано на прикладі депутата «Права і справедливості» (PiS) Даріуша Матецького. У серпні 2023 року він опублікував відео конфлікту між білим і темношкірим хлопчиками, не вказавши, де, коли і за яких обставин все це відбувалось. Натомість підписав ролик запитанням: «Майбутнє корінних європейців на власному континенті?». Під відео з’явилися численні расистські коментарі із закликами до насильства щодо дітей. Частина користувачів одразу перевела дискусію в антиукраїнський контекст.
Реакція має значення
У звіті йдеться не лише про те, як публічні особи формують образ дітей-мігрантів як загрози. Автори також показують, що відбувається після реальних нападів на дітей – коли замість однозначного засудження насильства з’являються спроби виправдати нападника.
11 липня 2026 року в Бельсько-Бялій пасажир автобуса ображав двох 11-річних українських дівчат і порушив тілесну недоторканність однієї з них. Чоловіка затримали, а прокуратура висунула йому обвинувачення у скоєнні злочину через національність потерпілих.
Після цього частина політиків і публіцистів почала пояснювати ситуацію не ксенофобією, а поведінкою самих дівчат або ширшим польсько-українським конфліктом.
Депутат «Конфедерації» Конрад Беркович заявив, що за напад відповідальні не польські праві політики, а насамперед «Зеленський і його банда», які «плюють на поляків» і «глорифікують убивць поляків». Його допис за три тижні набрав майже 107 тисяч переглядів.
Головний редактор «Najwyższy Czas!» Томаш Соммер у своїй риториці пов’язав ситуацію з Волинню. Він написав, що під час Волинської трагедії українці не просто «погано говорили» з поляками, а «брали на вила». В іншому дописі Соммер заперечував, що йдеться про ксенофобічний напад, і представляв подію як конфлікт із чоловіком, який нібито лише зробив зауваження двом підліткам. Він також опублікував змінене за допомогою ШІ фото однієї з українок, на якому дівчинка усміхається. Допис набрав майже 252 тисячі переглядів.
До теми Волині звернувся і професор Станіслав Жерко, працівник Познанського Західного інституту та Академії Військово-морського флоту в Гдині, який входив до комітету підтримки кандидатури Кароля Навроцького на президентських виборах 2025 року. Він написав, що якщо поляки «пробачать українським нацистам геноцид», то, може, українці «пробачать» їм образи українських дівчат в автобусі в Бельсько-Бялій. В іншому дописі Жерко назвав історію з нападом «дрібницею» та звинуватив урядові й провладні медіа у використанні цього випадку для створення образу «Польщі, що брунатніє» – тобто країни, в якій нібито посилюються ультраправі та ксенофобські настрої.
Інші публічні коментатори відверто ставали на бік нападника. Ультраправий політик Януш Корвін-Мікке заявив, що чоловік був «спровокований» дівчатами, яких сам Корвін-Мікке грубо обізвав. Польський журналіст і публіцист, колишній головний редактор Uważam Rze Historia та кандидат до Сейму від Kukiz’15 назвав їх «цинічними бидлячками» і стверджував, що вони навмисно провокували чоловіка. А публіцист Рафал Земкевич поставив під сумнів сам факт нападу, припустивши, що відео могло бути постановкою або змонтованим.
Gazeta Wyborcza: українські діти бояться повертатися до школи
Сам звіт Nigdy Więcej – це передусім документування конкретних випадків, а не соціологічне дослідження поширеності ксенофобії. Організація прямо зазначає, що зібрала вибрані події 2022–2026 років, тому на основі цього документа не можна визначити, яка частка дітей стикається з дискримінацією, чи порівнювати рівень ксенофобії між роками як статистичний показник.
Натомість Gazeta Wyborcza пішла далі й спробувала подивитися, як ця атмосфера позначається на самих українських дітях. 3 вересня видання опублікувало матеріал «”To jest polska ławka”. Ukraińscy uczniowie boją się powrotu do szkoły» – «”Це польська лавка”. Українські учні бояться повертатися до школи». Журналісти поговорили з педагогами, громадськими діячами та людьми, які працюють з українськими родинами.
Педагогиня Антоніна Микитенко досліджувала труднощі, з якими стикаються родини українських біженців у Польщі. У розмові з виданням вона розповіла про українських дітей, які через проблеми з адаптацією та дискримінацію поверталися до онлайн-навчання в українських школах.. Алла Ожиєвська-Брожина з фонду Nieobcy зазначила, що знає дуже багато підлітків, які повертаються в Україну, залишаючи в Польщі матерів. За її словами, серед причин – хейт, з яким підлітки не можуть упоратися.
Один із найсильніших моментів матеріалу – історія, яку розповіда виданню головна редакторка польсько-українського порталу Sestry.eu Йоанна Мосей-Сітек. Йдеться про десятирічного хлопчика, який має почати навчання в польській школі після української. Дізнавшись про рішення мами, він попросив: «Мамо, ще ні. Може, із шостого класу, коли я буду старшим, буду більш стійким до булінгу?».
О.К.
